Який наступний рівень незалежності НБУ?

18 жовтня завершила свою роботу місія МВФ (тривала з 21 вересня), підсумком якої стало досягнення угоди на рівні персоналу (staff-level agreement).

Це є підставою для перегляду програми Радою директорів МВФ і ухвалення рішення щодо виділення наступного траншу за програмою Stand-by (700 млн дол.). 

З пресрелізу НБУ дізнаємося, що у фокусі переговорів були, серед іншого, питання монетарної політики, зокрема дії НБУ з повернення інфляції до цілі 5%, а також питання щодо згортання антикризових заходів із підтримання ліквідності банківської системи (очевидно, йдеться передусім про скасування довгострокового рефінансування).

Після завершення місії її очільниця пані Іванна Владкова-Голлар, зі свого боку, заявила, що у міру відновлення економіки одним з пріоритетів програми є «забезпечення незалежності центрального банку та зосередження грошово-кредитної політики на поверненні інфляції до цільового рівня».

У зв’язку з цим виникає логічне запитання: чи не зарано говорити про відновлення української економіки?

За розрахунками Мінекономіки, у січні-серпні 2021 р. реальний ВВП зріс лише на 2,9%, тоді як падіння за відповідний період 2020 р. становило 5,7%. На думку міністерства, наявне відновлювальне зростання не дозволяє говорити про повноцінне посткризове оздоровлення економіки, для цього необхідно більше часу.

Від себе хочеться додати, що для оздоровлення економіки необхідним є не тільки час, а й цілеспрямовані стимулюючі заходи, у тому числі з боку монетарної політики. Але, як бачимо, місія МВФ має дещо іншу позицію. Попри те, що вона трохи дисонує з останніми рекомендаціями самого МВФ щодо доцільності балансування між боротьбою з інфляцією і фінансовими ризиками (з одного боку) та наданням підтримки відновленню економіки (з іншого боку).

У жовтневому випуску World Economic Outlook МВФ переглянув прогноз зростання української економіки у 2021 р. з 4% до 3,5%, що є майже вдвічі нижчим показником, порівняно з середнім значенням для європейських країн, що розвиваються (6%). НБУ пішов ще далі і знизив свій прогноз з 3,8% до 3,1%, тоді як бюджет 2021 р. був розрахований з урахуванням прогнозу зростання ВВП на 4,6%.

Вірогідно, саме цей факт (погіршення прогнозу ВВП) змусив Правління НБУ утриматись від подальшого підвищення облікової ставки на засіданні 21 жовтня – ставка залишилась на рівні 8,5%. Інакше, його дії виглядали б просто алогічними.

Проте, НБУ відразу застеріг, що у разі реалізації проінфляційних ризиків він готовий підвищити облікову ставку, а також задіяти інші монетарні інструменти (цікаво, які саме?) вже на наступному засіданні Правління з питань монетарної політики (9 грудня).

І хоч НБУ зберіг свій прогноз інфляції на 2021 р. на рівні 9,6%, усі чудово розуміють, що проінфляційних ризиків вже зараз хоч відбавляй. Достатньо взяти до уваги ситуацію з цінами на газ…

З огляду на це, рішення НБУ щодо збереження облікової ставки на рівні 8,5% варто трактувати як своєрідний тактичний крок, який навряд чи може свідчити про вихід Нацбанку за межі «матриці» інфляційного таргетування.

Незалежний від держави

І тут ми підходимо до третьої «знакової» події останніх днів, яка має зовсім не тактичний, а цілком стратегічний характер. 19 жовтня Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань діяльності Національного банку України» (законопроєкт № 5850).

Закон містить велику кількість контроверсійних норм, частина з яких може дати уявлення про характер майбутньої монетарної політики НБУ.

По-перше, Законом змінюється саме визначення грошово-кредитної (монетарної) політики. Згідно з новою редакцією грошово-кредитна політика – це «комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення цінової стабільності шляхом використання інструментів грошово-кредитної політики».

Залишмо на сумлінні авторів стилістичні недоречності, натомість звернімо увагу на поняття «цінова стабільність», що має значно вужчий сенс порівняно зі «стабільністю грошової одиниці України», як це передбачено чинною редакцією Закону про НБУ.

Крім того, не зрозуміло, як таке визначення грошово-кредитної політики узгодити зі статтею 99 Конституції України та статтею 6 Закону про НБУ. Якщо, звісно, автори ухваленого Закону не передбачили навмисно можливість для визнання його неконституційним.

По-друге, Закон позбавляє Раду НБУ повноважень здійснювати аналіз впливу грошово-кредитної політики на стан соціально-економічного розвитку України, залишаючи за нею функцію контролю за проведенням грошово-кредитної політики. Але у статті 1 Закону про НБУ з’являється досить громіздке визначення поняття такого «контролю», яке по суті означає, що Рада НБУ в монетарній сфері не контролюватиме взагалі нічого.

По-третє, у Ради НБУ відбирається навіть теоретична можливість звернутися до Верховної Ради та Президента у разі невиконання або неналежного виконання Правлінням НБУ її рішень.

Досить промовистим є також факт, що з нової редакції статті 52 Закону про НБУ вилучається норма про те, що Національний банк підтримує економічну політику КМУ, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Взявши до уваги усе вищевикладене, можна не сумніватися, що, як тільки Президент підпише ухвалений Закон, ми побачимо зовсім новий Національний банк, з абсолютно незалежним Правлінням і значно обмеженішою Радою.

І тоді ніхто й ніщо не заважатиме Правлінню НБУ продемонструвати весь потенціал інструментів грошово-кредитної політики у його «священній війні» з інфляцією.