Про вибіркове застосування міжнародних конвенцій в Україні

Держава вдало застосовує Конвенції МОП (Міжнародної Організації Праці) тільки коли вона зацікавлена в результаті.

Мабуть кожен в Україні приватний роботодавець знає новели законодавства щодо перевірок суб’єктів підприємницької діяльності органами держпраці та наслідків таких перевірок.

Так, згідно Постанови Кабміну №295 від 26.04.2017 року інспектори праці, підчас проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, мають право безперешкодно та без попереднього повідомлення, в будь-яку годину доби, входити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень, в яких використовується наймана праця, опитувати працівників, залучати при необхідності правоохоронні органи, витребувати документи, фіксувати свої дії на відео та реалізовувати чимало інших повноважень, які аж ніяк не співпадають з вимогами закону України «Про основні засади в сфері державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». А штрафи, які накладаються на суб’єкта підприємницької діяльності за результатами не передбаченої на рівні законів України «інспекційної перевірки» чималенькі. Так, наприклад, за допуск людини до роботи без офіційного оформлення штраф складає майже 117 000 грн., що взагалі може поставити хрест на суб’єктах малого та мікро-бізнесу.

Власну нормотворчість щодо інспекційних перевірок Кабмін пояснює дуже шляхетно: Україна є членом міжнародної організації праці (МОП), більшість Конвенцій МОП ратифіковані Верховною Радою України, тому згідно ст.19 Закону «Про міжнародні договори України» вони мають пріоритет перед нормами національного законодавства України.

Зокрема, в 2004 році Україна ратифікувала Конвенцію МОП №81 про інспекцію праці в промисловості та торгівлі та Конвенцію МОП №129 про інспекцію праці в сільському господарстві - саме тому «інспекційні відвідування», якщо і не передбачені на рівні законів України, але мають право на життя, як такі, що відповідають Конвенціям, ратифікованим Україною.

Така повага держави Україна до ратифікованих нею міжнародних Конвенцій викликає повагу, але мені не зрозуміло, чому держава готова досить завзято виконувати одні Конвенції та ігнорувати інші?

Конвенцію МОП №95 про захист заробітної плати Україна ратифікувала ще в 1961 році, а чи виконується вона в Україні, чи існують ефективні засоби її виконання?

Мої клієнти з комунального підприємства «Служба утримання будинків «Митниця» Черкаської міської ради не одержали належну їм заробітну плату в день звільнення ще в листопаді 2016 року.

За цей час вони встигли звернутися до:

- територіального органу Держпраці (з якого отримали виключно пораду звернутися до суду);

- власника підприємства, Черкаської міської ради (абсолютно безрезультатно, хоча згідно ст.34 Закону «Про місцеве самоврядування» саме міським радам делеговані державні функції щодо здійснення контролю за охороною праці, забезпеченням соціального захисту працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності);

- суду (який задовольнив вимоги частково, лише до підприємства, яке власник ще до подання позову позбавив всього майна та можливості ведення господарської діяльності, і відмовив в частині вимог до Черкаської міської ради як власника підприємства. В касаційних скаргах працівникам або відмовлено, або вони вже більше року знаходяться на розгляді в касаційній інстанції, і вже цілий рік - в новоствореному Верховному суді);

- правоохоронних органів (зокрема, перша справа про умисну невиплату заробітної плати була порушена ГУ поліції в Черкаській області ще в березні 2017 року, але станом на грудень 2018 року жодній особі навіть підозра не пред’явлена; ще одна кримінальна справа знаходиться в НАБУ з восени 2018 року, але результатів поки також не бачимо).

Тобто за два роки наполегливої юридичної праці – жодного результату, заробітну плату людям так і не виплатили і жодна особа навіть не притягнута до відповідальності.

В мене складається стійке враження, що там, де держава зацікавлена в результаті (наповнення бюджету за рахунок штрафів та детінізація ринку праці) – вона вміє діяти ефективно. І Кабмін видав Постанову №295 безпосередньо на підставі Конвенцій МОП, і суди в подальшому здебільшого стають на сторону Кабміну та Держрпаці.

А якщо держава не здатна створити ефективний механізм для стягнення на користь людей заробленої ними заробітної плати – це означає що вона не виконує ратифікованих нею міжнародних конвенцій, а ще, на моє переконання, це означає демонстративну неповагу держави до людини і її основних прав.

Тому або статтю 1 Конституції України треба змінювати (да написано що України – соціальна правова держава) або щось змінювати в діяльності державних органів та їх ставленні до людей.

p.s. Щойно дізналася, що для отримання з державної виконавчої служби довідки про невиконання судового рішення по заробітній платі, одній літній жінці довелося влаштувати «одиночний пікет». Дякую ДВС, що не голодування. Можливо в нашій країні ще не все загублене.