Будуємо та руйнуємо. Складний шлях до глобального міста

Я – киянин. Я народився в цьому місті, в ньому живу. І я щасливий, що долучився до його розбудови. Бачив його до війни, розореним війною, бачив його відбудову в 50-ті роки.

Я – киянин. Я народився в цьому місті, в ньому живу. І я щасливий, що долучився до його розбудови. Бачив його до війни, розореним війною, бачив його відбудову в 50-ті роки. Не можу сказати, що я безмежно щасливий від споглядання того, як він розбудується зараз.

Не можна сказати, що це від того, що питання забудови міста нікому не цікаве. Ці проблеми турбують купу організацій, що прагнуть висловити експертну думку в царині урбаністики. Але чи професійні всі ці дискусії? Наприклад, чи агломерація- це добре? Звертаю увагу, я кажу не про розвиток транспортних зв’язків з найближчими населеними пунктами, не про врахування потреб їх населення  при проектуванні інженерних мереж. Я кажу про агломерацію як поняття. Як на мене, то твердження що воно є позитивним явищем є дискусійним. Неконтрольоване зростання та поглинання прилеглих населених пунктів безперечно несе із собою купу ризиків та негативних наслідків.

Чи багато ми будуємо? В середньому в Києві будується 22-25тис. квартир протягом року.  І це лише половина того, що в середньому будують  у Європі. Але є неприємне «але». Часто ми звертаємо увагу на те, як будувати будинок, на енергоефективність, надійність окремого будинку. І маємо парадокс. Будуємо будинки – руйнуємо міста. Будинки надійні, вони добротні, гарні…але там де їх не має бути. А місто – це механізм. Є житлові, є виробничі райони, є центр. І зараз ці зв’язки порушуються. Забудовуються території промислових зон. Навіть якщо підприємство не функціонує, ми маємо резервувати цю територію для виробництва. Тоді буде легше збалансувати транспортні потоки.  Впорядкувати зв’язки місць проживання та роботи.

Таку ситуацію в Києві ми маємо. Якщо ж казати про те, чого б я прагнув, то дуже коротко це може бути відображено у понятті “global city”. Глобальне місто. Що ж таке глобальні міста? Це урбанізовані центри. Це не лише про населення. Це й про концентрацію міжнародних зв’язків – хаби, транспортні центри, фінансові міжнародні центри, штаб-квартири (не представництва) міжнародних організацій, компаній. Це концентрація музеїв, бібліотек, наукових центрів, телекомунікацій. Тобто, це бути не просто центром держави. Це –бути міжнародним центром. Інтелектуальним центром. Для цього влада має створити соціально-економічний клімат, залучити інвестиції. Завдання містобудівників – підтримати це. Так, наприклад, я з колегами розробляємо «Концепція перспективного розвитку Києва, київської агломерації, Генерального плану міста до 2040 року».  Містобудування в Києві має великі завдання. Забезпеченість житлом у місті – приблизно 21 квадратний метр на особу. В Європі –вдвічі-втричі вище.

Постає багато питань.  Наприклад, де резервувати території під промислове виробництво. В якому напрямку забудовувати Київ. Де будувати житлові будинки. Київ має рости вздовж Дніпра. Так склалося історично, та й адміністративні межі не треба буде змінювати. Такі території, як Рибальській острів не можна забудовувати житлом. Тут треба розміщати конгрес-холи, міжнародні центри, бо через нього проходить транспортний потік- це неприпустимо створювати таке навантаження на центр. Також треба розвантажити центр. Наприклад, Олімпійській стадіон перенести на північ. Створювати громадські простори, як, наприклад, Гайд-парк у Лондоні. 

Ми маємо будувати не будинки, не райони, місто в цілому. Можна навіть це порівняти не з механізмом. А з організмом, з дитиною. Яка має зростати гармонійно, здоровою та щасливою.