Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
03.07.2018 18:11

Ваша пенсія: коротко про все. Частина 3

К.т.н., доцент, експерт з пенсійних систем РПР, засновник ТОВ "Пенсійно-актуарний консультант"

Звідки беруться кошти для "пенсійного бутерброду"?

 Продовжуємо нашу розмову про майбутню пенсію, яку ми розпочали раніше  http://blog.liga.net/user/atkach/article/30398

 

«Элементы сладкой жизни!»

 (Н.Мордюкова, к/ф «Діамантова рука»)

 

    Пенсійна виплата – це законна винагорода людині за її працю в минулому, результати якої використовуються приватним власником або державою вже сьогодні. Відкладена винагорода сплачується колишньому працівникові з пенсійних коштів, що надходять та/або вже накопичені, після виникнення відповідних підстав (пенсійний вік, вислуга років тощо). Таке розуміння пенсії, що на даний час визнане в більшості країн світу, дозволяє чітко визначати механізми формування пенсійних прав і пенсійних коштів для майбутнього пенсіонера. Тому реалізовані у світі моделі пенсійних систем при всіх їхніх відмінностях мають загальну основу – резервування частини заробітної плати працівників для потреб пенсійного забезпечення тих, хто вже вийшов та вийде в майбутньому на заслужений відпочинок. Ці моделі базуються на тому, що одночасно з поточною виплатою заробітної плати відбувається «відокремлення» недоплачуваної її частини для поточних і майбутніх виплат в якості пенсії. Виплати здійснюються з бюджету чи спеціальних (пенсійних) фондів, які можуть бути державними (урядовими) або приватними (недержавними, неурядовими), в тому числі – професійними або корпоративними.

    В країнах з розвиненою економікою пенсійні системи складаються з декількох рівнів (їх також іменують «опорами», «колонами»), які для наочності порівнюють з «бутербродом» для пенсіонера. Інколи використовують назву пенсійний «пиріг» або «торт» (англ. - "pension cake"). В такому «пенсійному бутерброді» державні (урядові) фонди гарантовано забезпечують громадян «хлібом», а «масло» та «ікра» до нього купуються пенсіонером за кошти індивідуальних пенсійних накопичень у недержавних (неурядових) пенсійних фондах або інших фінансових установах. Ці кошти сформовані внесками працівника та його роботодавців впродовж трудової діяльності, які свого часу були «відокремлені» від заробітної плати. На кожному з таких рівнів («шарів бутерброду») формуються відповідні джерела пенсійних виплат, які живляться за рахунок пенсійних внесків, а в накопичувальних пенсійних системах ще й за рахунок прибутку від інвестування цих внесків в різноманітні активи (інструменти, що генерують дохід: цінні папери, депозити, банківські метали, нерухомість тощо).

     Перший рівень («хліб – всьому голова») - основа пенсійної системи кожної держави. Його внесок у сумарний коефіцієнт заміщення (про який ми вже згадували) складає, у більшості країн, від 30-40% до 50-70% і більше (в Україні майже 100%). Ним охоплені майже всі категорії громадян. Фінансування першого рівня здійснюється, як правило,  роботодавцями (в окремих випадках і працівниками), що в обов’язковому порядку сплачують відповідні внески до державного бюджету або державного пенсійного фонду, наприклад, Пенсійного фонду України (ПФУ). Ці системи побудовані таким чином, що всі внески, які надійшли до них, одразу спрямовуються на виплати пенсій. Не буде достатніх надходжень внесків від платників (роботодавців і працівників), не буде й коштів, необхідних для пенсійних виплат. Щоб виконати свої зобов’язання перед існуючими пенсіонерами, уряди змушені покривати дефіцит коштів у таких системах різними шляхами: підвищувати пенсійний вік та/або тривалість стажу роботи для нових пенсіонерів, «заморожувати» розміри раніше призначених пенсій тим, хто вже їх отримує тощо. З огляду на те, що такі системи завжди перебувають під «тиском» і потребують державного фінансування для покриття дефіциту коштів, вони доповнюються іншими додатковими) рівнями. Таких рівнів може бути один-два, а іноді – й три-чотири.

 

     Участь у другому рівні в більшості країн ЄС є обов’язковою для роботодавців та/або працівників. Основу другого рівня, що відповідає за «масло» на «хлібі» для пенсіонерів, як правило, складають корпоративні (засновані роботодавцями) та професійні або галузеві (засновані профспілками) пенсійні системи, реалізовані за участі недержавних пенсійних фондів та компаній зі страхування життя. Від початку такі системи створювались для фінансування пенсій за вислугу років окремим категоріям громадян (вчителі, держслужбовці, пожежники, залізничники та ін.), але надалі набули значного поширення для більшості працівників. В деяких постсоціалістичних країнах такі системи не створюються, але працівники зобов’язані сплачувати внески (на рівні від 2 до 7% заробітної плати) до обраних ними недержавних пенсійних фондів. В багатьох країнах ЄС, США, Канаді, Японії, Австралії цей рівень забезпечує пенсійними виплатами більшість (до 90%) найманих працівників, а його внесок у сумарний коефіцієнт заміщення складає від 20% до 70%. Системи другого рівня називають накопичувальними або «капіталізованими». Це означає, що внески, які надходять до них, спочатку інвестуються в інструменти, що генерують дохід, що слугує основою пенсійного «капіталу». Якщо дохід буде незначним, то це негативно позначиться на сумах виплат.

     Третій рівень присутній в усіх, без винятку, європейських країнах, США, Канаді, Австралії, Японії. Системи цього рівня також є накопичувальними. Його відмінність від другого полягає лише в добровільній участі осіб, які вирішили подбати про «ікру» для пенсійного «бутерброду, та в розмаїтті фінансових установ, що пропонують свої послуги по формуванню додаткових пенсійних коштів. Проте, цей рівень, на відміну від першого і другого, охоплює значно менший відсоток населення, а його внесок у сумарний коефіцієнт заміщення досить скромний (не перевищує 10-15%). Причинами цього є принцип добровільності для юридичних і фізичних осіб, а також недостатній для формування довгострокових заощаджень рівень доходів працівників (як показує досвід, регулярну участь у третьому рівні беруть особи з річним доходом від 25 тис. дол. США, тоді як інші можуть «хаотично» сплачувати внески). Відтак, послугами фінансових інституцій цього рівня активно користуються соціально відповідальні роботодавці та окремі категорії населення з доходами, вищими від середнього. Перші прагнуть посилити мотивацію персоналу без збільшення податкового навантаження, тоді як другі налаштовані забезпечити максимальне заміщення втраченого заробітку з одночасним використанням податкових преференцій, які надаються державою учасникам цього рівня.

   Таким чином, кожен громадянин може скористатися можливостями багаторівневої пенсійної системи, що впроваджена в його країні,  та отримувати не одну (як це поки що відбувається в Україні), а дві-три пенсійні виплати з двох-трьох (іноді – більше) джерел (фондів). Зрозуміло, що для цих громадян заміщення втраченого заробітку пенсійними виплатами з усіх джерел, перевищує аналогічні показники українських пенсіонерів в 2-3 рази.  "Що нам лишилося тепер? В сльозах стояти на колінах?" (О.Олесь)

 

 Про це поговоримо далі.

  

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи