Півроку гарячої фази війни: підсумки та прогнози

Висока ймовірність широкомасштабного вторгнення росії в Україну була очевидною від 2014 року.

1. Аналіз півріччя гарячої фази війни

Висока ймовірність широкомасштабного вторгнення росії в Україну була очевидною від 2014 року. Проте українська влада за цей час не спромоглася вжити ані вичерпних, ані достатніх заходів для зміцнення обороноздатності країни.

Заходи з реорганізації та підготовки збройних сил проводилися й, безперечно, дали свої результати. Але робота щодо забезпечення озброєнням і,головне, боєприпасами була провалена, як за часів Порошенка, так і за правління Зеленського.

Саме на неготовності оборони України до відбиття повномасштабного вторгнення, а також на наявності в Україні розгалуженої мережі власних агентів і будувало свої розрахунки російське військово-політичне керівництво у виборі плану вторгнення.

Керівництво рф, перебуваючи в полоні колоніальних стереотипів, недооцінювало всі три складові війни (за Клаузевіцем): керівництво держави, армію, народ. У московській візії керівництво мало втекти або сховатися, ЗСУ розбігтись або перейти на бік загарбника, а народ мав, якщо не зустрічати «освободителів» квітами, то перелякано сидіти по крайніх хатах.

Переоцінка кремлем власних можливостей танедооцінка українських пояснює, чому російські сили вторгнення були меншими, ніж рекомендує воєнна наука, зважаючи на площу та чисельністьнаселення на театрі воєнних дій.

російські сили вторгнення були відверто недостатні для повномасштабної війни. 

Найголовнішим чинником успішного спротиву російській агресії впродовж півроку став активний патріотизм значної частини громадян України, який уможливив швидке розгортання тероборони, проведення мобілізації ЗСУ, масштабний волонтерський рух.

Зокрема росія прагнула:

1) знищити державну суб’єктність і незалежність України одним із відомих їй шляхів: або через зміну влади в Києві і поступову інкорпорацію, як в Білорусі; або завдяки перетворенню України на failed state як у Лівії чи на першому етапі в Сирії;

2) зробити максимально мілітарно слабкоюУкраїнську державу, навіть після повернення в орбіту московії, знищити або максимально ослабити наші Збройні сили («демілітаризація»);

3) припинити й повернути назад процеси утвердження української ідентичності, перетворити українців на русскіх, включити в систему «русскава міра» («денацифікація» України, зачистка українських патріотичних сил, середовища ветеранів московсько-української війни);

4) захистити так звані «ДНР» і «ЛНР», які були предметом мінської капітуляції (ця мета була озвучена як основна «легітимна» мета війни); 

5) здобути сухопутний коридор до окупованих Криму та Придністров’я, відрізати Україну від Азовського і Чорного морів, включити нові області, визначені ще під час «русской весни», у склад «російської федерації»;

6) повернути собі статус наддержави, посилити роль у світі (путін заявив про неможливість домовитися з НАТО на рівних умовах і звинуватив Північноатлантичний Альянс у розширенні на схід, починаючи з 1997 року, а також застеріг треті сторони від втручання).

Щодо цілей Києва, то якщо безпосередньо перед великою війною з московією Українанамагалася:

1) уникнути повномасштабної війни, зберегти status quo, уникнути виконання всіх умов мінської капітуляції; 

2) змінити ставлення Заходу до України з нейтрально-байдужого на прибічника України (апеляція до Будапештського меморандуму та пошуки статусу союзника США поза НАТО; купівля та отримання зброї в США, Великої Британії, Канади та держав Європи; запровадження реальних санкцій проти московії та припинення співпраці з нею, зокрема у військовій, енергетичній та інших галузях, зокрема недопущення функціонування «Північного потоку-2»); 

то після початку повномасштабної війни, щоб зупинити московський наступ, 

3) готова була жертвувати підконтрольною частиною Донбасу чи обговорювати статус Криму (позиція на квітневих переговорах у Стамбулі). 

Наступні цілі для України з’явилися в процесі самої війни:

4) повернути території станом на 24 лютого 2022 року;

5) повернути всі окуповані московією території включно з Донбасом і Кримом, отримати репарації від московії;

6) зруйнувати московську імперію, щоб забезпечити тривалий мир для України;

7) посісти належне місце в системі міжнародної безпеки й економіки (членство в Євросоюзі та НАТО чи інших союзах, типу Балто-Чорноморського за участі Великої Британії). 

Також треба визначити нові цілі війни для України, які залишаться важливими вмайбутньому: 

1) створити свою потужну систему безпеки (розвиток Збройних сил, як в частині традиційних родів військ, так і сил спеціальних операцій, тероборони та тотальної мілітаризації суспільства, створення на нових засадах ВПК тощо);

2) знищити п’яту колону московії та знешкодити її інструменти – усунути з ужитку московську мову, заборонити московський патріархат, позбутися московських наративів в історії тощо;

3) формувати українську ідентичність як основу Української національної держави; 

4) готуватися до життя у світі без московії – до нових глобальних викликів, які чекатимуть Україну після перемоги над московією. 

Оскільки за пів року війни її цілі, як для України, так і для московії, суттєво змінилися, то війна перейшла в нову затяжну фазу, яка може тривати достатньо довго і в якій чергуватимуться активні короткі наступальні кампанії сторін на окремих ділянках фронту з усе більшими періодами затяжної позиційної війни на знищення.

2. Тенденції, що проявляються сьогодні 

До червня Україна виключно реагувала на дії супротивника. Починаючи з липня змогла вперше змінити ситуацію, змушуючи ворога відповідати на нашу ініціативу (зокрема перекидати війська не за власними наступальними планами, а з огляду на загрозу контрнаступу).

росія у квітні вдалася до зменшення лінії фронту, щоб акумулювати сили на окремих напрямах. Відповідно Україна має розширювати театр бойових дій, змушуючи ворога розпорошуватись. Далі стоїть на порядку денному питання спільної з Молдовою спецоперації знормалізації ситуації в Придністров’ї. Також потенційно загрозливим залишається білоруський напрямок, де теж вигідніше діяти на випередження.

Очевидно, встановлена певна стратегічна рівновага - попри кількісну чисельну перевагу росії, особливо в артилерійському озброєнні та боєприпасах. росія втратила абсолютну перевагу і воєнну ініціативу. Сили сторін рухаються до паритету, найбільше свідчення цього – нездатність не лише до повсюдного наступу, а й до помітного просування на окремих визначених ділянках концентрованого наступу. Це веде до виснаження матеріальних ресурсів. Україна має менше зброї і боєприпасів, тож учиться воювати більш ощадливо і точно. 

По суті, Україна свої збройні ресурси вичерпала, наявних недостатньо і вони не надають жодних переваг над московською армією. Поставки західної зброї допомогли Україні стабілізувати фронт і вийти на певний асиметричний паритет (ми нищимо склади, але не маємо переваги безпосередньо на фронті). Таких поставок катастрофічно мало, щоб виграти війну.

Час працює на нас: з 24 лютого ми суттєво просунулися в питанні наших можливостей, які ми отримуємо від Заходу. 

Проте час працює і проти нас, бо сильно виснажує Націю: багато загиблих і поранених, дуже багато внутрішньо переміщених осіб і біженців україни Європи, значна кількість вивезених умосковію громадян (серед яких майже 400 тисяч дітей). Московія веде проти нас демографічну війну:геноцид, депортації, кіднепінг, спонукання до біженства. 

У затяжній фазі важливим для України є факт збереження боєздатності кадрових сил, бо новосформовані частини, на жаль, демонструють слабшу підготовку. Потрібно серйозно формувати резерв для затяжної війни на базі тероборони: навчати тих, хто ще не мобілізований, злагоджувати підрозділи, видати зброю (для цього треба ухвалити закон про цивільну зброю та боєприпаси). 

Західних поставок об’єктивно достатньо для стримування росії, але не для швидкого контрнаступу. Тут кілька причин. 

По-перше, кількість новітньої техніки обмежена в самих США і критично недостатня в країнах Європи. Для розширення військово-промислового комплексу потрібен час. 

По-друге, для США важливим є блокування можливих дій Китаю, що потребує перекидання озброєнь на Далекий Схід. По-третє, Захід боїться різких кроків у війні через наявніть у росії ядерної зброї. Очевидно, що позбавлення рф ядерного статусу, без якого рф перетворюється на регіональну державу рівня Туреччини чи Ірану, стає ключовим завданням “колективного Заходу”.

Водночас для стимуляції західної підтримки та нівелювання російської пропаганди Київ повинен демонструвати успішні операції на фронті, а також виносити на міжнародний порядок денний глобальні питання ядерної безпеки та продовольчої кризи.

Важливим є питання загрози ядерного тероризму з боку московії. Лише нагадаємо, що це є наслідок тридцятилітньої політики, в тому числі західних ядерних держав, які зберегли московію, як ядерну державу на противагу Україні, якій замість ядерного статусу дали порожні обіцянки Будапештського меморандуму. 

Усе більше сьогодні політики Великої Британії та США розглядають ядерний тероризм московії в Україні, як порушення статті 5 Вашингтонського договору про створення НАТО. Про це зазначили член Британського парламенту від Консервативної партії, голова спеціального комітету з питань оборони Палати громад Тобіас Елвуд і конгресмен від Республіканської партії США Адам Кінзінгер. 

Перехід війни в тривалу фазу значною мірою впливає на економіку країн. Багато залежить від того як швидко зможуть суперники перевести економіки на воєнні рейки і втримати ситуацію всередині країни. Насправді, нині це не надто помітно в Україні. Уряд нібито хоче зберегти довоєнну природу економіки, проводячи рекомендовані ЄС “реформи”. Значна частка забезпечення війни здійснюється через допомогу від союзників. Але не факт, що ця допомога в майбутньому не припиниться. Такий підхід дозволяє запобігти наростанню суспільного невдоволення, але позбавляє військо значних ресурсів.

Критичним питанням стала залежність українського бюджету від дотацій союзників – від забезпечення армії до соціальних виплат. Це послаблює можливості для маневру, зокрема в контексті контролю над витратами (через власні міркування союзники можуть не рекомендувати фінансування окремих військових розробок, зокрема далекобійної зброї). Це вимагає мінімального набору власних прибутків, що водночас забезпечуватиме робочі місця для тилового населення. 

Одним з таких джерел залишається експорт продовольства, для якого окрім ризикованого морського шляху слід розвивати альтернативні магістралі. Інтенсифікація промисловості на перенесених у Західну і Центральну Україну підприємствах має стати пріоритетом уряду. 

Водночас важлива диверсифікація точок росту в економіці. Йдеться про ІТ-технології, ВПК (воєнний бренд «випробувано в Україні», захоплення московської частки ринку озброєнь), нову податкову систему, використання популярності України для залучення як великих гравців, так і малих інвесторів у проєкт «Велика Україна», створення міжнародного фінансового центру (подібного до Дубая – окремого адмінрайону з комерційним і цивільним законодавством на англійському праві).

Водночас з червня набули чинності норми про ринок землі, що може сприяти продажу паїв за безцінь. Це у свою чергу зумовить незадоволення та ріст антивладних настроїв, чим скористається росія вскладний зимовий період. Тому торгівлю землею, як і можливий продаж державних активів, слід призупинити до кінця воєнного стану. Уже зараз у прифронтових і прикордонних з Білоруссю районах ціна на землю надзвичайно низька. Цим можуть користуватися в спекулятивних цілях. 

Питання широкої мобілізації залишається відкритим для росії, бо без неї вже очевидно, що неможливо досягти реальних результатів усередньостроковій перспективі. А провівши, можна отримати проблему відсутності мотивації. 

Також у росії погіршується соціально-економічна ситуація під санкційним тиском. Вступ у дію обмежень на російську нафту та вугілля поглиблюватиме проблеми економіки. Водночас це може зіграти в плюс на шляху до загальної мобілізації: безпросвітність життя або можливість заробити і намародерити, з можливістю суттєвої компенсації в разі загибелі. 

Оскільки обом силам не вистачає ресурсів і засобів, то важливим елементом війни в довгу є збереження дипломатичної і військово-політичної підтримки:

для України – США, НАТО, Великобританії, Польщі та країн Балтії;

для росії – формування умовно антиамериканської коаліції, бо росія вже не може виготовляти достатньо необхідної техніки (зокрема це стосується безпілотників, високоточної ракетної зброї).

Варто звернути увагу, що в США з великою імовірністю після листопадових виборів зміниться партія більшості в Конгресі (республіканці мають виграти проміжні вибори). Тому потрібно посилювати контакти саме з республіканцями. 

3. Прогноз на майбутнє. 

Успіху в затяжній війні досягне той, хто швидше змусить народ і армію супротивника перестати вірити в можливість перемоги воєнним шляхом. У наступній фазі росія обов’язково посилить інформаційну складову для впливу на цивільне населення в тиловій зоні. У затяжних війнах (як і під час Першої світової чи ірано-іракської) можна перемогти, змусивши противника перемогти самого себе (як приклад, більшовицька революція в росії і лівацькі повстання в Німеччині).

Україна має проводити тотальну війну, тобто війну на всіх фронтах: безпосередньо воєнному, дипломатичному, економічному, інформаційному. 

Тиск на російську економіку протягом останніх півроку був вагомим і спричинить катастрофічні наслідки для москви в довгостроковому періоді. Однак просто зараз путін виграє за рахунок надзвичайно високих цін на енергоносії, від яких не хочуть відмовлятися в ЄС. росія навіть дозволяє собі енергетичний шантаж окремих країн, перекриваючи їм постачання нафти і газу. США і Європа повинні діяти рішучіше: пришвидшити темпи відмови від російської енергетики, паралельно домовляючись про збільшення глобальної пропозиції з країнами ОПЕК та, можливо, Іраном. Тут постають прямі інтереси держав Заходу, де тема інфляції, зокрема подорожчання палива, перетворюється на одну з найболючіших. 

Важливою є реабілітація атомної енергетики. Єврокомісія у квітні 2022 року внесла атомні та газові електростанції до "Зеленої таксономії ЄС", тобто офіційно визнала екологічно стійкими видами діяльності для інвесторів. Це рішення підтримують Німеччина, Франція, Фінляндія, Польща та багато членів ЄС у Центральній і Східній Європі, які залежать від цих джерел енергії. Важливо, щоб воно було не тимчасовим, як на цьому наголосили в Єврокомісії, а працювало в довгостроковій перспективі.

До сьогодні найефективнішими заходами проти російської економіки були фінансові санкції та експортні обмеження. Серйозного удару було завдано банківській системі через заморожування валютних резервів, що зберігаються в країнах Заходу і в Японії. Нині Україна повинна докладати максимуму зусиль для просування теми передачі нам заморожених фондів (близько $350 млрд.). У свою чергу, санкції проти комерційних банків, часткове віключення системи SWIFT значно обмежили здатність росії вести розрахунки із зовнішнім світом. Щодо експортних санкцій, варто відзначити заборону торгувати з росією приватним компаніям. Ці заходи, зокрема, розірвали ланцюги постачання технологій, потрібних для повноцінної роботи російського ВПК. Наприклад, припинилося ввезення тайванських напівпровідників – основного компоненту високотехнологічної зброї. 

Соціально-економічна ситуація в Україні буде погіршуватися через низку чинників. У перші місяці після вторгнення економіка могла розраховувати на високий рівень запасів споживчих товарів у підприємців і валютних резервів на рахунках НБУ. Нацбанк довгий час тримав курс гривні фіксованим до долара США на рівні показника 24 лютого, але змушений був підняти його на 25% через невідповідність ринковій ситуації. Рішення потрібне, але воно миттєво призвело до знецінення доходів тих, хто отримує зарплатню в гривнях. Відповідно, інфляція одразу зросла до 25-30%, адже через стрибок курсу суттєво збільшилася вартість імпортних товарів. Іншим інфляційним чинником є постійна емісія гривні з метою наповнення бюджету (30-60 млрд. грн. на місяць). Щоб уникнути подальшого пришвидшення інфляції, падіння курсу гривні і зниження рівня життя населення, критично важливо домагатися нарощування фінансової допомоги від Заходу. До ситуації потрібно підходити максимально обережно для уникнення наростання недовіри до органів влади.

Враховуючи імовірне падіння ВВП України на 30-40% цього року, повноцінне функціонування економіки є критичним чинником виживання нашої держави. Уряд повинен стимулювати відновлення роботи всіх сфер господарського життя на неокупованих територіях. Нині вже потрібно шукати способи мотивувати українських біженців повертатися з-за кордону: за даними ООН, виїхало понад 6 мільйонів осіб. До слова, відома заборона виїзду для чоловіків утримує вдома не тільки мобілізаційний, а й основу економічного потенціалу держави.

Треба розуміти, що значна частина економічного потенціалу, яку становлять біженці в країни Європи, для України втрачена. Вона ще більше буде втрачена внаслідок затягування війни, а також через відсутність зміни правил гри в економіці. На разі, законотворці демонструють нерозуміння і ухвалюють шкідливі закони, через які багато біженців відмовиться повертатися в Україну. 

росія продовжуватиме тиснути на продовольчу проблему, намагаючись добитися переговорів. Західні держави вже показали готовність іти на поступки для розблокування транспортних шляхів. Зокрема, йшлося про допуск російських інспекторів (насправді, шпигунів) в українські порти. Відновлення експорту продовольства потрібне Україні для отримання доходу, але не можна дозволяти іншим країнам домовлятися з москвою без нашої участі.

Тема продовольчої безпеки має стати одною з ключових, бо в умовах здорожчання життя, високої інфляції, втрати роботи, низьких зарплат, вичерпання запасів фінансів, зокрема на волонтерство, питання продовольства стоятиме дуже гостро.

Зима 2022/23 точно стане найскладнішою для України з точки зору забезпеченості енергоносіями. Уже зараз Нафтогаз заявляє про неспроможність заповнити газові сховища до потрібного рівня. Без сумніву, невдовзі тепло- й електростанції по всій Україні стануть основними мішенями для російських ракет. Ситуація ускладнюється значним підвищенням цін на енергоносії на світовому ринку. Вже зараз підприємства і громадяни повинні думати про те, як вони перебуватимуть морози без енергопостачання.

Якщо розблокували експорт зерна, треба розширювати через Туреччину і енергетичну співпрацю, щоб енергоносії завозити морем, як і з Польщі, Словаччини. Слід розвивати відносини з Азербайджаном та Казахстаном (де росія блокувала нафти транзит), рівно як з Саудівською Аравією, іншими державами Затоки. Водночас перспективним залишаються широкі поставки дешевших американських енергоносіїв, що стануть можливими після добудови нафтопроводу Keystone XL з Канади (Альберта) до нафтопереробних заводів на узбережжі Мексиканської затоки.  

КРИТИЧНОЮ для України є повна залежність від постачання зброї і боєприпасів союзниками. Необхідно  забезпечити мінімальний рівень власного виробництва, ремонту, на першому етапі артилерійських боєприпасів, патронів, розширювати виробництво високоточної зброї, ракет (зокрема типу «Нептун», «Грім»). І переводити далі країну на воєнні рейки. Також необхідні завдання: 

1) конфіскація всього майна «російської федерації» та її громадян на території України, недопущення уникнення такої конфіскації через натуралізацію громадян «російської федерації»; 

2) розв’язання питання щодо арештованих на Заході активів «російської федерації» і передача їх Україні, як репарацій;

3) воєнний податок з українських олігархів та доплата за безцінь приватизовані активи, а в разі відмови – конфіскація (питання потребує ретельного юридичного опрацювання у зв’язку з чинним законом про олігархів та можливою підтримкою їх з союзних Україні держав, тому також важлива інформаційна складова, що саме олігархи є одними з винуватців цієї війни);

4) конфіскація активів у колаборантів, пришвидшення судових процесів над ними (починаючи від Медведчука) 

4) недопущення приватизації державної власності в умовах війни, зупинення ринку землі;

5) Стимулювання повернення грошей з офшорів;

6) створення спільних підприємств ВПК разом з Польщею, державами Балтії, Великою Британією за принципом: наші розробки і люди – їхні територія і ресурси;

7) пріоритет державного сектору економіки, встановлення прогресивної системи оподаткування (як у країнах Балтії, Польщі, Канаді -  до 70 % для великих корпорацій). 

У сфері контролю над інформаційним та гуманітарним простором необхідні наступні кроки: 

1) Позбавлення мандатів народних депутатів та депутатів місцевих рад всіх, хто балотувався від антиукраїнських партій;

2) ухвалення закону про заборону балотування в президенти, народні депутати і депутати місцевих рад, а також на посади міських, селищних і сільських голів членів та засновників антиукраїнських партій;

3) продовження процесів декомунізації та демосковізації;

4) заборона діяльності Московського патріархату в Україні. 

росія буде намагатись поширити думку що Україна не здатна перемогти у війні в Україні та на Заході, всередині України роздмухувати громадське протистояння через погіршення економічно-соціальної ситуації.  

В умовах затяжної війни, наростання втоми населення особливого значення набуває потреба ефективної протидії російській пропаганді в Україні.

Основними напрямами інформаційно-психологічних операцій Росії спрямованих на послаблення українського суспільства є і в наступні місяці будуть:

- Поширення думок і наративів в Україні та у світі, що Україна не здатна перемогти

- Провокування серед населення розчарування і недовіри української влади на фоні погіршення соціально-економічної ситуації

- Провокування політичних конфліктів і через них дискредитацію українського політичного класу

- Використання і активізація протидії дерусифікаторським процесам, що розгортаються в Україні, для провокування громадянського протистояння. Варто очікувати активізації російських агентурних мереж для здійснення подібних інформаційних вкидів

- Просування в інформаційний простір теми «хороших русскіх», які працюють на збереження московської імперії («друґая расія», путін, а не русскій народ винний в воєнній агресії та геноциді проти українців). Важливо показувати, хто є правдивим винуватцем цієї війни – не путін, а московити (русскій народ), не орки, а московити, не нацисти, а московські большевики, бо вони є продовжувачами політики лєніна-сталіна, а не гітлера. 

Тому критичним для перемоги України залишається не лише досягнення успіхів на фронті, отримання позитивних і помітних результатів (відвоювання Херсону, утримання Донбасу), але й перенесення війни на територію супротивника (передусім в світоглядно-інформаційній сфері). Слід використовувати загострення соціо-економічних диспропорцій  між регіонами в росії, національних протиріч , підтримувати національне самовизначення неросійських народів. 

Дуже важливо перекидати війну на територію ворога. Наприклад, санкції – це війна на території ворога, оскільки вони не посилюють Україну, а послаблюють московію і ведуться, по суті, на її території. Україна має домагатися посилення санкцій і розширення їх на нові галузі.

Обстріли і диверсії на території ворога, наслідком чого має бути паніка серед цивільного населення і психологічний злам у підтримці воєнної агресії московії. 

Розподіл росії – включити у війну фактор внутрішньої неоднорідності московії і переконати наших союзників, що створення на території колишньої «російської федерації» трьох-чотирьох десятків держав можливе, а їхня підтримка лише прискорить розпад московської імперії. 

Треба зважати, що московія діє на випередження, знищуючи у війні людський потенціал майбутніх національних держав, а також заграючи з національними меншинами шляхом створення національних військових формацій. Останнє, до речі, може стати одним з факторів, який у відповідний момент спрацює проти кремля, бо, як відомо з історії, такі формації ставали осердям створення незалежних держав. 

Одним із надзвичайно важливих завдань  є зменшення довіри російських обивателів до російських офіційних інформаційних каналів, тобто зменшення їхньої довіри до офіційної кремлівської пропаганди. Дієвими чинниками у цьому інформаційному напрямку стали українські атаки на російські військові об’єкти в Криму та на інших територіях. Інформаційний ефект таких атак є не меншим за військовий.

Юрій Сиротюк, директор НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», солдат-гранатометник 5 окремого штурмового полку

Юрій Олійник, керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук

Андрій Мохник, народний депутат України VII скликання, міністр екології тав природних ресурсів України у 2014 році,

Олександр Чупак, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», випускник Селкікрк коледжу (Канада),

Володимир Тиліщак, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», заступник голови Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук

Андрій Холявка, історик, політичний аналітик