Війна на знищення: тарифи проти субсидій

На сьогодні 9 з 15 мільйонів домогосподарств неспроможні самостійно платити за житлово-комунальні послуги за новими тарифами. Але це ще не кінець. Тарифи, як відомо, й надалі зростатимуть. Зокрема вартість електроенергії вчергове зросте з 1 вересня цього р

На сьогодні 9 з 15 мільйонів домогосподарств неспроможні самостійно платити за житлово-комунальні послуги за новими тарифами. Але це ще не кінець. Тарифи, як відомо, й надалі зростатимуть. Зокрема вартість електроенергії вчергове зросте з 1 вересня цього року, а згодом ще раз – з 1 березня 2017-го р.

Зрозуміло, що зростання тарифів на електроенергію призведе до зростання тарифів на воду та опалення. Відтак, кількість домогосподарств, які будуть неспроможні платити за житлово-комунальні послуги і потребуватимуть субсидій на їх сплату, збільшиться.

Тобто в результаті матимемо країну пільговиків. До чого це призведе? До значного зростання видатків державного бюджету і збільшення дефіциту. А це не сподобається нашому основному кредитору – МВФ, який і вимагав збільшення тарифів до ринкового рівня. За вимогами того ж самого МВФ дефіцит державного бюджету не може перевищувати 3,7% ВВП. Українському уряду, щоб сплачувати субсидії і не збільшувати дефіцит, доведеться збільшувати доходи державного бюджету, або скорочувати якісь інші видатки, щоб спрямувати ці кошти на сплату субсидій.

Враховуючи потребу збільшення тарифів (вимога МВФ) і одночасно зубожілість населення, надання фінансової підтримки домогосподарствам є неминучим. Можна дискутувати лише про форму цієї підтримки: чи то має бути субсидія, чи адресна допомога, чи електронна «енергетична картка».

Сьогодні варто констатувати той факт, що існуючий механізм нарахування субсидій не мотивує населення до здійснення заходів з енергозбереження і не враховує фактично спожиті послуги, що має наслідком виникнення переплат з бюджету, які формують «віртуальні» кошти на рахунках надавачів послуг. За окремими даними, обсяг переплат за субсидіями вже склав близько 7 млрд гривень!

За таких умов будь-яке підвищення тарифів лише переформатовує механізм безпосереднього дотування НАК «Нафтогаз України» (що існувало раніше) на дотування населення через механізм субсидування. Тобто, проблема розрахунків залишається не вирішеною, а в умовах низької платоспроможності населення потребує все більших видатків з бюджету – лише у 2016 році на ці цілі передбачено в бюджеті 40,3 млрд. гривень.

Найвірогідніше Кабмін викроюватиме кошти звідусіль «по копійці». Але ж це дорога в нікуди. Тарифи мають зростати разом із доходами громадян. Однак, оскільки тарифи постійно збільшуються, а доходи ростуть навіть повільніше, ніж інфляція, то скоріше за все при складанні бюджету на 2017 рік ми знову почуємо про «затягування пасків».

«Ідеальним» шляхом для збільшення видатків держбюджету на субсидії було б зростання економіки і відповідне збільшення надходжень до державного бюджету та зменшення видатків. Адже таким чином менше домогосподарств потребувало б підтримки з боку держави. Але, як засвідчує практика, доходи державного бюджету збільшуються за рахунок інфляції, розпродажу державного майна й скороченню соціальних видатків.

У 2016 р. уряд передбачив 35 млрд грн на виплату субсидій. Але у Мінсоцполітики вважають, що цієї суми буде замало, й мотивують свої розрахунки новою ціною на газ, яка з 1 липня 2016 року стала єдиною для усіх категорій споживачів. Тобто, за попередніми розрахунками урядовців, на субсидії у 2016 році буде потрібно 43 млрд грн, у 2017 році - 80 млрд грн.

Де брати ці гроші? По-перше, владі доведеться звертатися до міжнародних кредиторів із проханням переглянути умови надання траншів. Надання субсидій для населення – це єдиний шлях якось знизити градус соціальної напруги та водночас зберегти гарне реноме перед основним кредитором – МВФ. По-друге, джерелом надходжень можуть стати рентні платежі, які сплачують видобувні компанії до державного бюджету. Але, тут для більш привабливого та конкурентного ринку, уряду потрібно взяти на себе відповідальність та переглянути і встановити такі рентні платежі, щоб іноземні інвестори та державні компанії були зацікавлені працювати на нашому ринку. Такі різкі «стрибки» зі зміною ренти з 29 до 70%, які відбулися за останній рік, навпаки відвернули іноземні компанії. Рента повинна бути на рівні 10-12%.

Такої «моделі» надання субсидій як у нас, не існує в жодній країні світу. Енергетичні субсидії в Україні за задумом - це цільові субсидії на житлово-комунальні послуги для малозабезпечених верств населення. Проте насправді, це є прямі бюджетні трансферти виробникам та споживачам енергетичних ресурсів, так і податкові пільги, перехресне субсидування в електроенергетиці, підтримка вугільної промисловості та інші механізми державної підтримки.

Торік було витрачено 19 млрд грн на цільові субсидії для домогосподарств, в той час як загальна сума прямих і непрямих енергетичних субсидій сягнула 153 млрд грн. Замість того щоб ці кошти спрямувати на школи, лікарні, енергоефективність та підвищувати рівень життя населення, ми витрачаємо на дотації «Нафтогазу», видобувні компанії та заходи з отримання субсидій.

Тому першочергові завдання для уряду: реформування механізму надання субсидій для населення потрібно зробити таким чином, щоб ця система мотивувала споживачів підвищувати енергоефективність власного житла і знижувати обсяги споживання газу. Одним із ефективних механізмів може стати монетизація субсидій. Додатковим чинником може бути, щоб система субсидій працювала таким чином, аби не тільки гарантований постачальник (напр. «Нафтогаз»), отримував би з бюджету субсидії. Потрібно щоб держава забезпечила механізм покриття субсидії для кожного приватного постачальника, який хоче постачати газ безпосередньо побутовому споживачу.

Нині уряд не повністю готовий до повної монетизації субсидій через відсутність «живих» грошей у бюджеті та загрозу зростання заборгованості населення за ЖКП. Зараз не існує єдиного бачення щодо впровадження монетизації. Це питання відкладено на 2017 рік. Але, якщо систему субсидій не реформувати вже зараз, то більшу частину бюджету 2017-го р. ми витратимо лише на соціальні виплати — субсидії, пенсії, зарплати бюджетників тощо.

Як найоптимальніше організувати процес верифікації даних із надання субсидій населенню? По-перше, повинна бути Єдина база абонентів по Україні, а не окремо у кожній області, як це сьогодні. По-друге, підрозділи Мінсоцполітики, які отримують документи від громадян на отримання субсидії, повинні мати доступ до всіх баз даних для перевірки даних про фінансово-майновий стан з офіційних реєстрів – про земельні ділянки, нерухомість, про корпоративні права, про банківські рахунки і кошти. У держави достатньо ресурсів для того, щоб це все запровадити.

Зрозуміло й інше. Україна повинна виконувати взяте на себе зобов’язання підписаного раніше меморандуму про співпрацю з МВФ, який передбачає до 1 квітня 2017 року доведення цін на газ для населення до ринкового рівня.

Варто згадати, що чергове підвищення тарифів планувалось з 1 квітня ц. р . до 75% паритету. Проте уряд прийняв рішення підвищити тарифи до 100% й виконати зобов’язання навіть більше, ніж від нього вимагає МВФ. Згідно з ухваленим від 27 квітня рішенням Кабінету міністрів, починаючи з 1 травня 2016 року в країні діятиме єдина ціна на газ для населення та промисловості на рівні 6879 гривень. Крім цього, тією ж постановою ціна власного видобутку для «Укргазвидобування» збільшена до 4,849 тисяч гривень (без ПДВ) за 1 тисячу кубічних метрів.

Пояснення таких дій наступне - завдяки скасуванню заниженої ціни на газ власного видобутку закладені передумови для збільшення власного видобутку газу і забезпечення до 2020 року енергетичної незалежності України. Такий крок дозволить залучити значний інвестиційний ресурс у розвиток власного видобутку газу, а також зникнуть маніпуляції з різними цінами для різних категорій споживачів. Але тут слід зазначити, що уряд не зробив головного – не обґрунтував, чому саме така повинна бути ринково визначена ціна та не врахували соціально-економічні реалії життя в Україні…