В даній статті розглядається тривалість випробувального строку, що може застосуватися до кваліфікованого робітника.
Суб’єктномускладу безпосередніх учасників трудових відносин властиві відповідні ознаки.Зокрема він охоплює різних за своїм юридичним статусом осіб, які володіютьправами, гарантованими їм, а також виконують обов’язки, покладеними на них. Однимизі згаданих суб'єктів є кваліфіковані робітники. Чи може працедавецьзастосувати до цих працівників випробувальний строк, тривалість якого в своючергу становить 2 календарних тижні?
Правове регулювання вищевказаного питання відбувається задопомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудовихвідносин, які функціонують щодо випробувального строку кваліфікованогопрацівника, здійснюється: Головним законом Українського народу (КонституціяУкраїни від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – КонституціяУкраїни)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).
Правовий статус, гарантований найманимпрацівникам, є багатогранним. Зокрема згідно з ч. ч. 1 ст. 43 КонституціїУкраїни кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливістьзаробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільнопогоджується.
Схожу за свої змістом норма права вміщуютьв собі інші законодавчі акти, що в свою чергу охоплюють юридичні нормивітчизняного трудового права. Наприклад, ч. 1 ст. 2 КЗпП України закріпленобезпосередню вказівку про те, що правогромадян України на працю, - тобто їхправо на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державоюмінімального розміру, - включаючи при цьому право на вільний вибір професії,роду занять і роботи, відповідним чином забезпечується державою.
Чинним законодавством нашої державипередбачено відповідну процедуру належної реалізації вищевказаними особамизгаданої юридичної можливості. Зокрема громадяни України, які вирішилипопрацювати зобов’язані вчинити відповідні діяння, які в свою чергу повиннівідповідати юридичним нормам, закріпленим національним законодавством, а такожморальним імперативам, загальновизнаним в демократичному суспільстві. Про щосаме йде мова?
Той чи інший працівник реалізовує правона працю, яке гарантоване йому, шляхом укладеннятрудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації абоз фізичною особою. Безпосередня вказівка про вказаний факт отримала належнезакріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Чіткий та недвозначний зміст згаданоїдомовленості може включати в себе різноманітні умови. Зокрема згідно з ч. 1 ст.26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодоюйого сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, якайому доручається.
Вказаній умові властива відповіднатривалість, що повинна бути розумною. Зокрема згідноз ч. 1 ст. 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті працівника нароботу, якщо інше не передбачає національне законодавство, не повиненперевищувати трьох календарних місяців, а в окремих випадках, за погодженням,досягнутого працедавцем з відповідним виборним органом первинної профспілковоїорганізації, - шести календарних місяців.
Але треба пам’ятати про те, що даномуправилу властиві істотні винятки. Зокрема ч. 2 ст. 27 КЗпП України закріпленобезпосередню вказівку про те, що строк випробування, який треба застосовуватипри прийнятті на роботу робітників, не повинен перевищувати одного календарногомісяця.
Такимчином, працедавець, укладаючи трудовий договір, може вчиняти відповідні діяння,що за своєю суттю не є аморальними та протиправними. Зокрема зазначеному учаснику трудових відносиндозволено застосовувати до кваліфікованих робітників, що в свою чергу підписаливищезгадану угоду, випробувальний строк, тривалість якого становить 2календарних тижні.
