Політичний проект чи справжня партія: як розрізнити?
Про різницю політичної партії і політичного проекту.
Незадовго до парламентських виборів, українцям пропонують майже повністю новий комплект політичних сил, які намагаються пройти у Верховну Раду. Лише деякі із них від виборів до виборів не трансформуються до невпізнАваності, а лишаються при своїй назві та ідеології (якщо вона є, бо українським партіям це не дуже властиво).
У решти – відбуваються достатньо активні зміни за однаковою схемою. В результаті чого народжується дитя PR-ників та політтехнологів – новий політичний проект.
Для початку варто нагадати, що в Україні діє багатопартійна система. За даними державного реєстру, станом на листопад 2018 в Україні існує більше 350 партій. Але серед численних юридичних осіб, що зареєстровані як політичні партії, не всі де-факто є такими.
Як не сплутати політичний проект із партією? Які їхні відмінності? Поясню далі.
По перше - ідеологічна складова, яка не властива політичним проектам. У партії основою має бути ідеологія та цінності, які розділяють члени партії та певна частина суспільства.
По друге - зміна Голови партії є періодичною, звичайною, зрозумілою та невід'ємною частиною діяльності справжньої партії.
По третє - рішення будь - якого організаційного підрозділу партії приймається широким колом осіб.
І ще одна характерна для партій риса – наявність незалежних регіональних організацій.
Якщо всі ці складові у партії працюють, можна стверджувати, що така партія дійсно відображає інтереси не купки олігархів, а певної частини суспільства.
А в такому випадку історія, яку набула партія, не дивлячись на свої перемоги та поразки на виборах, рішення та помилки лідерів, закладає справжній громадський фундамент для самої партії та розвиток громадянського суспільства в країні.
Тому на мій погляд, сьогодні у Верховній Раді представлені політичні проекти, замість справжніх партій. Це політичні проекти, які орієнтовані на представництво інтересів певних олігархів. Шлях, який проходять проекти, для них всіх майже однаковий. Спочатку люди, зацікавлені у створенні кишенькової політсили, купують партію. Потім її перейменовують. Наймають політтехнологів, які запускають яскраву і, здебільшого, недешеву кампанію для нового проекту. Після парламентських виборів, так звана партія або працює в парламенті, або йде в забуття, як мінімум, на 5 років, до наступного волевиявлення. І зовсім не факт, що як першу, так другу категорію проектів поведуть на наступні вибори в тому ж форматі, що і на попередні.
Тим часом у виборців голова обертом іде від назв, імен лідерів, членів так званих партій, що скачуть із проекту в проект, як зайці по городу. І виглядає це як повний хаос, який необхідно врешті решт приборкати.
На мою думку, партій в країні має бути 7-10. Але вони мають бути ідейними, регулярно просіювати свої ряди, вливати свіжу кров, відстоювати інтереси людей, які їх обрали, та нести перед виборцями відповідальність за прийняті рішення.
Хочеться, щоб припинилася практика використання політичних проектів, як одноразових пакетів. Забруднився – викинув, купив новий.
Що допомогло б впорядкувати чи навіть створити ефективну політичну систему в Україні?
В першу чергу, варто звернутися до міжнародного досвіду. Україна – унітарна держава, і це впливає на формування політичної системи. Тут корисним був би досвід Франції та Польщі.
В питаннях функціонування політичної системи некоректно порівнювати Україну, наприклад, із США, де існує двопартійна система, або Канадою та Великобританією, де є дві сильні партії і третя, що досягає достатніх успіхів на виборах, щоб скласти реальну конкуренцію першим двом.
Позитивної трансформації в політичній системі нашої держави можуть стати і деякі законодавчі зміни. Наприклад, можна передбачити норму, що забороняє політику, якого партія висувала кандидатом на посаду президента, створювати окремі партії протягом певного періоду, скажімо, 5 років.
І все ж, найважливіше у творенні потужного громадянського суспільства і політичної системи є наявність та повноцінне функціонування політичних партій.
Мені дивно спостерігати за окремими політичними діячами, які, за певних обставин: невдоволення позицією керівництва, чи особливим ставленням до власного місця у політичній партії, виходять з неї і створюють власні проекти. При цьому не важливо - наскільки обґрунтовані претензії такого діяча, чи дійсно він має політичну вагу і вплив на суспільні настрої.
Погляньмо на попередні президентські вибори в США. Дональд Трамп виграв праймеріз у Теда Круза, однак останній не залишив Республіканську партію США. Борис Джонсон, колишній мер Лондона і міністр закордонних справ, не погоджуючись з договором про Brexit і позицією Терези Мей, не полишив Консервативну партію Великобританії.
Висновок для політиків очевидний - потрібно вчитись домовлятись і бути відповідальним. Адже партія - це лише інструмент для втілення реальної політики шляхом отримання влади.
Водночас, і партії мають формувати чіткий і зрозумілий шлях реалізації політичних амбіцій своїх членів. Впроваджувати дієві форми внутрішньопартійної демократії.
Держава також не має стояти осторонь цих процесів. Давно потребує змін законодавство про партії в Україні. За чинним - що б не будували, а виходить КПРС в мініатюрі. Крім того, не більше 30 % (тобто 105 із 350) політичних партій в Україні демонструють хоч якісь ознаки життя. Інші - є лише на папері.
Що ж, у цій царині - багато складної роботи для усіх, хто залучений до політичних процесів. А виборці, у свою чергу, мають прискіпливіше та критичніше ставитися до політичного фаст-фуду, який їм так часто пропонують, особливо напередодні виборів.
- Мир начал избавляться от иллюзий, связанных с ИИ Володимир Стус вчора о 23:54
- Триваюче правопорушення – погляд судової практики Леся Дубчак вчора о 16:19
- Дике поле чи легальна сила: навіщо Україні закон про приватні військові компанії (ПВК)? Галина Янченко вчора о 16:03
- Реформа "турботи" Андрій Павловський вчора о 12:07
- Оцінка девелоперського проєкту з позиції мезонінного інвестора, як визначити дохідність Роман Бєлік 26.06.2025 18:39
- Весна без тиші: безпекова ситуація на Херсонщині Тарас Букрєєв 26.06.2025 17:24
- Краще пізно, ніж бідно: чому після 40 саме час інвестувати в фондовий ринок Антон Новохатній 26.06.2025 16:20
- Коли рак – це геополітика. Або чому світ потребує термінової операції Дана Ярова 26.06.2025 12:35
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України Валерій Карпунцов 26.06.2025 12:18
- Воднева революція на колесах та чому Україні не можна залишатися осторонь? Олексій Гнатенко 26.06.2025 12:15
- Ризики Закону про множинне громадянство Андрій Хомич 26.06.2025 10:57
- Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України Дмитро Зенкін 25.06.2025 13:10
- Товарознавча експертиза у справах про недостовірне декларування Віктор Худоченко 25.06.2025 13:00
- Симуляція безпеки: таблички замість життя. Троянди – на бюджеті. Люди – на підлозі Дана Ярова 25.06.2025 12:36
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві Тетяна Бойко 25.06.2025 09:30
- Дискреція не без меж: перші рішення на користь кандидатів до апеляцій 1632
- Як керувати бізнесом за тисячі кілометрів і залишатися лідеркою: мій особистий досвід 412
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України 412
- Право на освіту і обов’язок захищати державу: як знайти баланс? 127
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві 86
-
"Гра в кальмара 3": ексклюзив LIGA.net з режисером і зірками шоу про фінал, конфлікти і продовження
Життя 15191
-
Татусь Трамп і саміт НАТО. Кроки на порятунок глибоко хворого пацієнта
8634
-
Покращують травлення та зміцнюють імунну систему: переваги пребіотиків у раціоні
Життя 8515
-
Зі стресом і поганим настроєм: п’ять продуктів, що підвищують рівень кортизолу
Життя 7814
-
Україна першою у світі отримає тактичні машини Ermine. Їх виготовить Rheinmetall
Бізнес 7251