Виключна підсудність та підстави для передачі справи

Що відбувається зі справою, якщо звернувся до суду до 15.12.2017 з правильним визначенням підсудності, а потім справа стала підсудна іншому суду.

1) У справі №914/240/18. Постанова Верховного Суду 04.02.2020. 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87516277.

Коротко фабула: Позов подавався за підсудністю ч.3 ст.30 ГПК (спори з приводу нерухомого майна), потім в процесі розгляду залучили Адміністрацію державної прикордонної служби України як співвідповідача і виникало питання справа підсудна по ч.3 ст.30 ГПК чи по ч.5 ст.30 ГПК (спори відповідачем яким є орган влади тощо). Практика каже що застосовувати треба ч.5 ст.30 ГПК при конкуренції статей.

Лірика: У випадку виникнення конкуренції норм ч. 3 ст. 30 ГПК України та ч. 5 ст. 30 ГПК України під час визначення підсудності спору з приводу нерухомого майна, відповідачем у якому є орган, зазначений у ч. 5 ст. 30 ГПК України, судам слід керуватись ч. 5 ст. 30 ГПК України.

У постановах від 15.05.2018 у справі № 905/1566/17 та від 16.08.2019 у справі №916/142/19 Верховний Суд вказав, що виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом частини 5 статті 30 ГПК України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.

За висновками Верховного Суду, викладеними у названих постановах, якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у частині 5 статті 30 ГПК України, то така справа у будь-якому разі підлягає розгляду місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

В силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В свою чергу стаття 31 ГПК регулює дії місцевого суду у випадку зміни підсудності справи під час розгляду справи.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що дана справа підлягає розгляду відповідно до правил виключної підсудності, визначених ч. 5 ст. 30 ГПК України, Господарським судом міста Києва, в той час як Господарський суд Львівської області розглянув справу з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

2) У справі №5009/4233/12. Постанова Верховного Суду від 13.03.2019.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80648468

Тут коротко не вийде: ІМІР подав позов визнання права власності до  та недійним іпотечного договору до Люкстрейдкомпані і Банку в Запоріжжя і справу було об’єднано з справою про банкрутство ІМІР в Запоріжжі.

Потім Верховним судом було зазначено, що оскільки такі вимоги є немайновими та стосуються юридично значимих дій третіх осіб, а не боржника, тому вони не підлягають розгляду у межах справи про банкрутство і підлягають розгляду за правилами виключної підсудності і повернув на першу інстанцію в Запоріжжя.

Запорізький суд вказав, що є справа про банкрутство Люкстрейдкомпані, тому передаємо туди на Київ.

Київ прийняв справу і каже, що все то прикольно, але справа про банкрутство Люкстрейдкомпані закрита, тому справу залишаю без розгляду і почались оскарження.

Апеляція сказала, що суд 1 інстанції не правий і треба розглядати.

Подали касачку з підстав, що справа-то по виключній підсудності має бути з Запоріжжі, а не в Києві.

«34. З огляду на викладене, враховуючи те, що позовна заява Приватного підприємства "Імір" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкстрейдкомпані Київ", Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання права власності на нежитлове приміщення та визнання недійсним Іпотечного договору №3713И/0415 від 17.04.2015 із самого початку підлягала розгляду Господарським судом міста Києва в межах справи № 910/5373/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкстрейдкомпані Київ" за правилами виключної підсудності, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду приходить до висновку, що закриття провадження у вказаній справі про банкрутство, в силу приписів частини 2 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, не є підставою для передачі справи № 5009/4233/12 в частині позовних вимог про визнання права власності на нежитлове приміщення для розгляду до Господарського суду Запорізької області, оскільки вказана справа у цій частині позовних вимог стала підсудною зазначеному суду вже в процесі її розгляду.»

Тепер коротко: Хоч і справа належить до виключної підсудності, але з самого початку вона мала розглядатись у справі про Банкрутство Люкстрейдкомпані і силу цього суд застосував ч.2 ст. 31 ГПК і не передав справу за виключною підсудністю (спори щодо нерухомого майна).

Мораль:

Частиною 2 статті 31 ГПК України встановлено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Виходячи з 2х справ можна зробити висновок, що у випадку коли справа була прийнята з додержанням правил підсудності то вона не підлягає передачі, якщо вона стала підсудна іншому суду в процесі розгляду.

Виняток з цього правила є лише зміна складу відповідачів яка встановлює виключну підсудність. Таким прикладом є пріоритет ч.5 ст.30 ГПК над ч.3 ст. 30 ГПК у справі №914/240/18, де під час розгляду справи було залучено співвідповідача орган виконавчої влади. До аналогічних ситуацій можна також віднести також спори при залученні або заміні де відповідач є перевізником (ч.1, ст.30 ГПК), емітентом (ч.8 ст. 30 ГПК) тощо.