Проблеми при спадкуванні земельних ділянок. Частина друга

Друга частина розгляду питання про спадкування права на частку у спільній сумісній власності.

У попередньому записі я розглядав загальні питання спадкування земельної ділянки, у випадку, коли спадкодавець не оформив право власності на таку ділянку належним чином.

Зрозуміло, що найбільш складно довести позицію увипадку якщо спадкується частка у праві спільної сумісної власності на земельнуділянку. Як Ви напевно, здогадалися, саме це завдання стояло перед нами у нашійреальній судовій справі.

Отже конструкція позову ідентична  - він заявляється на підставі факту належногоспадкування, відмови нотаріуса (будь-ласка не подавайте позову без такоївідмови:) до співвласника земельної ділянки.

Загальне правило ст. 1226 ЦК говорить про те, що часткау праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Суб'єкт права спільної сумісної власності має правозаповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення тавиділу в натурі.

Зазначенеправо повною мірою узгоджується з правом заповідача на свій розсуд визначатиобсяг спадщини, що має спадкуватися за заповітом (ст. 1236 ЦК України). Якщо зажиття такого заповідача буде здійснено виділ частки із майна, що перебуває успільній сумісній власності, ч. 2 ст. 370 ЦК України встановлює презумпціюрівності часток співвласників. Інший розмір часток може бути встановленийдомовленістю між ними, законом або судовим рішенням. Оскільки склад спадщинизгідно ст. 1218 ЦК України визначається на момент відкриття спадщини, доспадкоємця перейде частка у спільній власності спадкодавця в тому обсязі, вякому вона існує на цей момент.

Тобтозрозуміло – заповідати можна. А як проводити процедуру успадкування? 

Звертаємоувагу суду на певну некоректність формулювань ч. 2 ст. 1226 ЦК та норми пункту224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, яка діяла до 07.03.2012року, а також норм діючого Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусамиУкраїни.

Зазмістом цих норм учасник спільної сумісної власності має право заповідати своючастку до її визначення та виділу, а після смерті учасника спільної сумісноївласності свідоцтво про право на спадщину видається лише після виділу абовизначення частки померлого у спільному майні. Проте визначення частки та виділїї в натурі є різними за юридичними наслідками юридичними діями. Визначеннячастки передбачає встановлення ідеальної (арифметичної) частки у праві наспільне майно, а той час як виділ передбачає отримання учасником, якийвиділяється, певного майна із складу спільного у натурі та (або) грошовоїкомпенсації і тягне за собою припинення права спільної власності для тогоучасника, який виділився. Відтак, цілком зрозуміло, що заповідач має праворозпорядитися своє часткою до її виділу, оскільки після здійснення виділу вінперестає бути співвласником і розпоряджається майном вже не як часткою успільному майні, а за правилами про розпорядження індивідуальною власністю. Таксамо недоцільно вести мову про необхідність виділу частки до видачі свідоцтва,оскільки виділ відбувається або на підставі договору, укладеного між усімаспіввласниками, незалежно від того, чи є вони водночас спадкоємцями, або напідставі судового рішення (ст. ст. 370, 364 ЦК). Чинне законодавство не надаєнотаріусу права здійснювати виділ частки.

Такимчином, у разі смерті одного з учасників права спільної сумісної власностіпередусім необхідно визначити частку померлого у спільному майні, яка і будеоб'єктом спадкування. Проте не усі співвласники мають право у безспірномунотаріальному порядку оформити свідоцтво про право на частку. Таким правом зусіх можливих учасників спільної сумісної власності фактично наділений лишедругий з подружжя, що спадкує частку у спільній сумісній власності.

Разомз тим видачі нотаріусом свідоцтва про частку в спільному майні за заявою іншихучасників спільної сумісної власності законодавство не передбачає, відтак слідприпустити, що для успадкування частки у спільній сумісній власності післясмерті іншого учасника спільної сумісної власності, крім подружжя, справа провизначення належної йому частки потрібно вирішувати питання виключно у судовомупорядку.

Потрібновідзначити, що важливою є новітня судова практика, акумульована у постановіПленуму ВСУ від 30 травня 2008 р. N 7. Згідно абзацу другого пункту 12постанови для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду провизначення частки спадкодавця.

Очевидно,що позиція ВСУ, за якою отримання судового рішення про визначення частки не єобов'язковою підставою для оформлення права на спадщину, свідчить проможливість та доцільність посвідчення нотаріусами договорів про визначеннячасток у праві спільної сумісної власності, укладених після смерті одного ізспіввласників.

Згіднозі ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бутиподілене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що єу спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у правіспільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістюміж ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшенаабо зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Отжезаконодавство України встановлює загальний принцип співвідношення часток успільній сумісній власності – «частки, вважаються рівними, якщо не встановленоінше». У даному випадку сторони за життя Спадкодавця виходили з принципурівності своїх часток у праві спільної сумісної власності, інших обставин, щозмінювали співвідношення часток між власниками Земельної ділянки немає.

Щодо даного питання є позитивна практика судів.

ЗокремаРішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 2/1543 від26.01.2012 року, Рішенням Дарницького районного суду м. Києва № 2-3084/12 від01.02.2012 року та Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва у справі №2-4372 від 30.08.2012 року. визнавалося право власності на ділянки.

Отже, як бачимо, питання доволі непросте, проте належним чином підготувавшись цілком можна ставити питання про визнання права власності у таких випадках.