Чи заслужена критика "Закону Савченко" керівництвом Верховного Суду?

У своєму виступі 29 лютого 2016 року, проведеному спільно з головою Верховного Суду України Я. Романюком, заступник голови ВСУ О. Кривенда зазначив декілька важливих тез, які на нашу думку можна назвати позицією критиків так званого "Закону Савченко", ось вони:

По-перше, не знаю звідки пан О. Кривенда взяв інформацію, що умови в СІЗО кращі, ніж умови в виправно-трудових закладах. Адже ані проведене очолюваним мною адвокатським об'єднанням "Бі Ес Бі Партнерс" анонімне анкетування наших підзахисних, ані висновки визнаних міжнародних експертів, у тому числі Амністі Інтернешнл, про це не свідчать. Навпаки, загальновизнаним є теза, що умови утримання  в українських слідчих ізоляторах, як в принципі й російських чи молдовських, значно гірші ніж у тюрмі. Більше того, на початку двохтисячних років у РФ було декілька грунтовних законопроектів щодо перерахунку одного дня тримання під вартою, за півтора дні позбавлення волі. І вказані законопроекти підтримувала переважна більшість правозахисників.

Якщо відійти від радянської парадигми мислення "якщо підозрюєшся значить винний", то можна легко уявити, яких додаткових страждань у виді невизначеності її правового стану завдає людині перебування під вартою. А чого варті наші "шикарні" автозаки, чи камери утримання підсудних у судах! 

Вважаю, тезис пана О. Кривенди про "кращі умови" є просто недостовірним.

По-друге, шановні судді й керівники Верховного Суду стверджують, що такий порядок перерахунку строку тримання під вартою буде призводити до умисного затягування слухання справ у судах зі сторони захисту. 

Однак тяганина в судах, на жаль, першочергово викликана самими суддями, які в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних причин, роками слухають кримінальні справи. При цьому просто попирається ще й основоположний принцип кримінального судочинства - безперервність слухання кримінальних справ.

Саме судді несуть відповідальність за дотримання розумних строків слухання справ, які мають завершуватися за дні, а не роки. Адже в провадженні автора цих строк жодна кримінальна справа, де було повне дослідження доказів, не слухалася менше року. Хоча більшість зазначених справ, за умов безперервності слухань, на нашу думку можна було вирішити протягом двох-трьох тижнів.

Не виключаю й недобросовісності дій з боку окремих учасників процесу. Однак і тут саме суд має вживати дисциплінарних або штрафних заходів до порушників порядку: прокурорів, адвокатів, обвинувачених, свідків тощо. На жаль, і цей інструмент, який мав би стверджувати повагу до суду, в нас застосовується нечасто! І тут можна лише продовжувати у тому ж дусі.

І на останок, про справедливість. Дійсно окремі аспекти "Закону Савченко" призводять до несправедливості щодо тих осіб, хто утримувався під варто, і тих, до кого в ході слідства й суду було обрано інший запобіжний захід. Тут можна погодитися з паном О. Кривендою. Однак абсолютна справедливість у кримінальному праві не існує, така категорія завжди є відносною. У даному випадку, на мій погляд, переваги компенсують певні недоліки "Закону Савченко". Хоча автору також здавалася б логічнішою формула перерахунку "день СІЗО за півтора дні тюрми".

Наголошу, проблема жвавих постфактумних дискусій по "Закону Савченко" - вина парламентарів України. Адже як завжди, доленосні закони приймаються поспіхом, без належного обговорення в різних фахових кола або з ігноруванням думки фахівців, через "політичну доцільність". Як на мене,  якби відразу проводили дійсне й відкрите обговорення законопроектів, езультати якого враховувалися б народними депутатами, багато проблем можна було б уникнути!