Предмету спору, предмету позову та предмету доказування: у суді

На практиці іноді маємо справу із відсутністю чіткого розмежування деякими суддями таких категорій як "предмет спору", "предмет позову" та "предмет доказування", зокрема такі неузгодженості мають місце при вирішенні питання про призначення експертизи у спр

На практиці іноді маємо справу із відсутністю чіткого розмежування деякими суддями таких категорій як "предмет спору", "предмет позову" та "предмет доказування", зокрема такі неузгодженості мають місце при вирішенні питання про призначення експертизи у справі та прийняття інших процесуальних рішень. Такі неясності часто надають негативний відтінок процесу здійснення судочинства, створюючи для сторін певні складнощі в реалізації права на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Під предметом спору розуміється об'єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.

Предметом позову є частина позову, яка містить безпосередню матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд ухвалює рішення по суті. Предметом позову є позовні вимоги.

Предмет доказування - це коло обставин, які належить установити по конкретній справі і які необхідні для правильного вирішення справи по суті, тобто ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Об'єктом цивільних правовідносин є матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

Види об’єктів цивільних прав визначені ст. 177 ЦК України, з-поміж інших до них віднесено послуги та результати робіт.

Коло правовідносин, які можуть виникати щодо того чи іншого об’єкту цивільних прав ЦК України не обмежено. Тобто, учасники правовідносин можуть вступати у будь-які правовідносини щодо певного об’єкту цивільних правовідносин, не заборонені і не обмежені законом. Зміст таких правовідносин є досить широким та становить усі права та обов’язки їх учасників, визначені договором та законодавством.

Так, у конкретному договірному зобов’язанні, з метою визначеності та можливості контролю за належним виконанням зобов’язань, виходячи зі змісту Глави 48 ЦК України, в якості елементів змісту договірних зобов’язань сторонами визначаються предмет, місце, валюта, строк виконання зобов’язання, зустрічні зобов’язання боржника з метою сприяння кредитору, можливість виконання зобов’язання іншою особою (замість боржника), можливість виконання зобов’язання частинами, забезпечення зобов’язання та інші.

Виникнення договірного спору обумовлено або ж порушенням окремих умов договору і позивач заявляє вимоги, які випливають зі змісту ст. 611 та передбачені п. п. 5-8 ч. 1 ст. 16 ЦК України або ж порушенням певних прав позивача і останній заявляє вимоги, передбачені п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 16 ЦК України.

Ст. 610 ЦК України визначає порушенням зобов'язання його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Невиконання має місце у випадку повної пасивності сторони щодо здійснення певних дій, що становлять зміст зобов'язання чи утримання від їх здійснення.

Неналежне виконання зобов'язання, як правило, має місце у випадку коли дії, що становлять зміст зобов'язання, чи утримання від їх здійснення виконуються, але з певним відхиленням щодо окремих елементів (як-то строк, сторони, сприяння і т. д.). Тобто, зобов'язання порушується частково.

При цьому, для всіх можливих спорів, які можуть виникнути із невиконання чи неналежного виконання зобов'язань в рамках одного договору, наприклад підряду, предмет спору буде в більшості випадків однаковим – роботи чи їх результат або ж грошові кошти (замовник вступає у відносини з підрядником з метою отримання результату робіт, а підрядник – грошових коштів), однак предмет доказування у кожному спорі буде різним та визначатиметься виходячи із заявлених вимог (предмету і підстав позову).

Варто відзначити, що досить часто предмет спору знаходить своє відображення в предметі позову, наприклад у спорі за позовом підрядника до замовника про стягнення виконаних але не оплачених робіт чи у позові замовника до підрядника про зобов'язання виконати роботи. Разом із тим, предмет спору практично не має ніякого значення для вирішення справи по суті, оскільки:

- є достатньо простим для визначення (з'ясування);

- станом на момент виникнення спору є таким, що фактично існує та не може бути заперечений сторонами.

Однак таке твердження не означає, що предмет спору не має процесуального значення. Так, останній використовується при:

1. визначенні / перевірці ціни позову за вимогами майнового характеру для обрахування судового збору;

2. вирішенні питання про наявність підстав для припинення провадження у справі у відповідності до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Наприклад, в ухвалі Господарського суду Херсонської області від 21.10.2016 р. у справі № 918/880/16 де позивач просив скасувати оперативно-господарської санкції у вигляді донарахування вартості необлікованої електричної енергії, суд після встановлення факту самостійного скасування відповідачем вказаної санкції припинив провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору;

3. визначенні в окремих випадках певних властивостей блага, яке є об'єктом спірних правовідносин. В той же час, така необхідність виникає не в силу об'єктивних властивостей блага, а виходячи із змісту предмету доказування (тобто, чи є встановлення обставини про певну властивість об'єкту необхідним для правильного вирішення справи).

У свою чергу, значення предмету позову для вирішення справи по суті важко переоцінити.

Відповідно ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У постанові Вищого господарського суду України від 02.03.2017 у справі № 910/12557/16, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Неналежність обраного способу судового захисту з огляду на правову позицію Верховного Суду України, наведеній в п. 3 Інформаційного листа №01-8/482 від 13.08.2008р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року", зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, законодавство, на підставі якого подається позов.

З аналізу змісту ст. 16, 611 ЦК України, ст. 1, п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України, вбачається, що провадження у справі порушується не інакше як за заявою позивача, оформленою у відповідності до вимог ГПК України. Така заява є своєрідним орієнтиром (рамками) суду для здійснення судочинства.

На відміну від процедури укладення договору, де сторони намагаються максимально широко врегулювати свої відносини на майбутнє (встановити права та обов'язки щодо об'єкту правовідношення), суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

Виходячи із того, що саме на позивача покладається обов'язок обґрунтувати позов, тобто навести ті обставини, які на його думку свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог (підстави позову), суд при визначенні предмету доказування керується, зокрема підставами позову.

Ст. 59 надає відповідачеві право подати до господарського суду відзив. Відповідно до ч. 3 ст. 59 ГПК України, відзив повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

У відповідності до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зміст зазначеної норми окреслює предмет доказування у господарському процесі. Він повністю залежить від правових позицій сторін.

У повному обсязі предмет доказування визначається після того, як позивач заявив вимоги, а відповідач скористався своїм правом на відзив і заявив свої заперечення, зіславшись на відповідні обставини та докази на їх підтвердження. У випадку, якщо відповідач не скористався своїм правом на відзив, справа розглядається виходячи із правової позиції позивача.

Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а іншими обставинами, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. При цьому обставини, які не мають значення для вирішення справи по суті, не підлягають доказуванню сторонами та встановленню судом.

"Надмірне" (понад межі вказані вище) використання суддями при розгляді справ категорії "предмет спору" призводить до "виходу" суду за межі предмету доказування, тобто з'ясування тих обставин, які не є змістом вимог чи заперечень сторін та не відносяться до інших обставин, які мають значення для вирішення справи по суті а в окремих випадках і до ухвалення незаконних рішень. Такі ситуації призводять до порушення принципів законності, процесуальної економії та невиправданого затягування розгляду справи.

Так, наприклад, при розгляді справи про витребування майна із чужого незаконного володіння, до "інших обставин" може бути віднесено визначення того, чи є майно індивідуально-визначеним та чи збереглося воно внатурі, на що позивач може не звернути уваги під час подачі позову. Одночасно, обставини, за яких майно набуло ознак індивідуально визначеного та які набувалися протягом тривалого часу не підлягають доказуванню, оскільки достатньо зазначити про такі ознаки і надати докази їх наявності станом на відповідний момент.

Відповідно до п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи",недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі.

Господарський суд Харківської області у своїй ухвалі про призначення судової експертизи з питань землеустрою від 06.09.2016 у справі № 922/2542/16 за позовом про внесення змін до договору оренди землі №140767100011 від 26.01.2007 року шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору, поставив на вирішення експерта питання про відповідність виконаної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка є предметом Договору оренди землі вимогам нормативно-правових актів, не вказавши при цьому яким чином вказана обставина впливає на вирішення справи по суті.

Призначаючи експертизу по справі, суд може зважати на предмет спору, однак при визначенні підстав для призначення експертизи суд повинен керуватися предметом доказування. Так, призначаючи судову почеркознавчу експертизу у справі № 910/2744/17 за позовом про стягнення заборгованості за договором поставки, Господарський суд м. Києва зазначив, що зважаючи на предмет спору у даній справі, встановлення чи спростування відповідності підписів у первинних документах, якими підтверджується факт поставки товару за договором поставки № 06/01/1 від 06.01.2014, є необхідним для правильної оцінки обставин справи. Тобто, суд згадав про предмет спору, однак окремо зазначив про те, що обставина про підписання чи не підписання особою документів на підтвердження поставки товару підлягає встановленню і необхідна для оцінки доказів і обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги.

Правове значення категорії предмет спору і пов'язані із цим правові наслідки чітко визначені ГПК України. Використання "предмету спору" для визначення наявності чи відсутності підстав для призначення експертизи не передбачено чинним процесуальним законодавством.

Предмет доказування і предмет позову виступають ключовими орієнтирами при визначенні меж здійснення судочинства. Повне, своєчасне і належне використання судом "предмету доказування" є запорукою реалізації принципу процесуальної економії та є гарантією дотримання права сторін на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.