Маючи певні докази і інформацію, а разом з цим і переконливість що, саме конкретна особа можливо, вчинила злочин, не можна прийти до висновку, що така особа обґрунтовано підозрюється в будь-якому злочині взагалі, вона повинна обґрунтовано підозрюватись в ц
На мій погляд насьогоднішній день склалася неправильнасудова практика розуміння терміну «обґрунтованість підозри».
Складається теке враження,що реально питання обґрунтованості підозри взагалі судами не вирішується іпросто упускається, як «мертвий» елемент.
Разом з тим, досить часто і слідчі, і прокурори, і суди в своїхпроцесуальних рішеннях допускають порушення ст. 17 КПК України та ст. 62Конституції України, а саме порушення презумпції невинуватості.
Наведу уривок обґрунтувань відсутності обґрунтованої підозри зі своєї апеляційної скарги.
«В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя вказав: «З наданих суду матеріаліввбачається, що В.Б.Ю. обґрунтованопідозрюється у вчинені злочину, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України».
Однак про те, як слідчий суддя прийшов до таких висновків і якими самеконкретними доказами слідчийпідтверджуються такі свої висновки, в оскаржуваній ухвалі не вказано.
Таким чином, у вказанійухвалі слідчого судді відсутня мотивувальна частина рішення, що є беззаперечнимпорушенням п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК України та ст. 370 КПК України.
Тому оскаржувана ухвала є необґрунтованоюта невмотивованою, а разом з тим і незаконною.
Як вбачається з матеріалів наглядового провадження до клопотання слідчогододано витяг з кримінального провадження, відповідно до якого в ЄРДР буловнесено три записи за однією й тією ж фабулою, однак за крізнимикваліфікаціями, а саме за ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 296 КК України.
В.С.Ю. було вручено повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 296 КК України.
В.Б.Ю. було вручено повідомлення про підозру за ч. 4 ст. 296 КК України.
Повідомленняза ч. 1 ст. 121 КК України нікому не вручалось.
Разом з тим, наявність в ЄРДР такої кваліфікації, як ч. 1 ст. 121 ККУкраїни вказує на невизначеність слідчого в первинній кваліфікації дій братівВ., а як наслідок і на відсутність обґрунтованості і самої підозри, в томучислі за ч. 4 ст. 296 КК України, так як кваліфікація дій особи за ст. 121 ККУкраїни виключає можливість кваліфікації дій за ст. 296 КК України.
Європейський Суд з прав людини в своїй прецедентній практиці вказує на те,що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою.
Для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які бпереконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинилазлочин.
«Нечипорук і Йонкало проти України» п. 175;
«Fox, CampbellandHartleyv.the UK» п. 32;
«Iglar Mammadov v. Azerbaijan»п. 88;
«Котій проти Украхни»п. 42;
«Erdagosv. Turkey», п. 51;
«Cebotariv. Moldova», п. 48.
Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтуванняпідозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існуванняфактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, щоця особа, можливо, вчинила злочин.
«Cebotariv. Moldova», п. 48.
Слідчий суддя мав інформацію про те, що між потерпілим і підозрюванимвиникла бійка, внаслідокякої, начебто потерпілому була спричинена рана і начебто ця рана буласпричинена саме В.Б.Ю. і саме з хуліганських мотивів, з чого слідчий суддяприйшов до висновку про наявність обґрунтованоїпідозрисаме за ч. 4 ст. 296 КК України.
При цьому слідчий суддя, не встановив, і це не підтверджено матеріаламинаглядового провадження, наявність ран у потерпілого, наявність тілеснихушкоджень у В.С.Ю. та В. Б.Ю., хоча у останніх були видимі тілесні ушкодженняна обличчі.
Встановити обґрунтованістьабо необґрунтованістьпідозри можливо лише при підозріособи не взагалі у чомусь, а лише у конкретних діях і лише за конкретнимиознаками кваліфікації дій у відповідності до КК України.
Так, усвоїх показаннях, в суді, В.Б.Ю. підтвердив, щосаме він наніс удар ножем потерпілому, однак при цьому пояснював, що зробив целише тому, що його брата В.С.Ю. били руками і ногами в різні частини тілачотири чоловіка, в той час як В.С.Ю. лежав на землі івказані чоловіки були на багато молодшими за братів.
Аналогічні показаннядав і В.С.Ю.
Свідок, потерпілий і брати В. в своїх показаннях вказують на те, що між ними була бійка, їхні покази,різняться лише в тому, хто розпочав бійку і в кількості людей, які приймалиучасть у бійці.
Під бійкою необхідно розуміти нанесення одинодному побоїві (або) шкоди здоров'ю різного ступеня тяжкості за участю двох чи більшелюдейбеззброї, або із застосуваннямхолодної зброї(ножів,сокир), або предметів, що можна використати як зброю(камені, шматки арматури, заточування, обрізки труб,кастетитощо).
Як я вже вказував, убратів В. на тілі і на обличчі є подряпин, забиття і гематоми, що прямовказують на ту обставину, що вони теж отримували тілесні ушкодження, від значно молодших чоловіків.
В матеріалах наглядового провадження відсутні показання самогоВ.Б.Ю., так як порушуючи принцип об’єктивності, ані слідчий, ані прокурор, на момент звернення до слідчого судді і післявручення повідомлення про підозру його не допитували.
Разом з тим, слідчий суддя жодним своїм доводом не мотивував чому він приходить до висновку прообґрунтовану підозру саме за ч. 4 ст. 296 КК України, а не, наприклад, щодо перевищенням межнеобхідної оборони.
Більш того, слідчий суддя не звернув увагу, що В.Б.Ю. скаржився на різкийбіль і зниження зору на правому оці, запаморочення, головний біль і наявність у нього вираженоїгематоми в області правого ока. При цьому, слідчий суддя, не запропонуваввикликати швидку допомогу.
Зазначене не є «питанням по суті», зазначене стосується обґрунтованості підозри.
Адже, маючи певні докази і інформацію, а разом з цим і переконливість що,саме конкретна особа можливо, вчинила злочин, не можна прийти до висновку, щотака особа обґрунтовано підозрюється в будь-якому злочині взагалі, вона повиннаобґрунтовано підозрюватись в цілком конкретному злочині і не лише з тихміркувань, що їй за конкретною ст. КК врученоповідомлення про підозру.
Слідчий в клопотанні, а слідчий суддя в ухвалі повинні переконливо довести,чому саме за цією конкретною ст. КК, за якою особі повідомлено про підозру,підозра є обґрунтованою.
Прикладом цього може слугувати те що не можна вважати, що особаобґрунтовано підозрюється у вбивстві (ст. 115 КК України), якщо її дії мають ознаки злочинупередбаченого ст. 185 КК України.
Більш того, вказане слідує і із ст. 178 КПК України.
Таким чином, слідчий суддя зобов’язаний був навести вагомі аргументи того, чому він вважає, що В.Б.Ю.обґрунтовано підозрюється, саме в кримінальномуправопорушенні передбаченому ч. 4 ст. 294 КК України.
З наведеного вбачається, що, в дійсності слідчий суддя не встановив та недовів в своїй ухвалі, як і прокурор в суді обґрунтованість підозри В.Б.Ю.у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого саме ст. 296 ч. 4 КК, аяк наслідок відсутня підстава застосування запобіжного заходу до В.Б.Ю. (ч. 2ст. 177 КПК України), тим паче у вигляді тримання під вартою.
Слідчий в своєму клопотанні та слідчий суддя в своєму рішенні вказували проте, що В.Б.Ю. знаходився в стані алкогольного сп’яніння, однак в матеріалахнаглядового провадження відсутні будь-які докази цій обставині і слідчий суддявиходив в своїх висновках про цю обставину виключно зі слів учасниківкримінального провадження, що є недопустимим з точки зору кримінального процесуальногозаконодавства України.
Разом з тим, необхідно звернути увагу суду і на ту обставину, що вклопотанні слідчого робиться не припущення про те, що В.Ю.Б. вчинивкримінальне правопорушення, а стверджувально вказується про це.
Зазначене свідчить про порушення конституційних прав В.Ю.Б., про те, що вінє невинуватим, поки його вина не буде доведена вироком суду, який набувзаконної сили (ст. 17 КПК, ст. 62 Конституції України), тобто було допущенопорушення презумпції невинуватості В.Ю.Б.
І замість того, щоб зазначене присікти в своєму рішенні і належним чиномвідреагувати на вказане, слідчий суддя дублює такі ж твердження провинуватість, а не про підозру В.Ю.Б. у вчиненні останнім кримінальногоправопорушення передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, що є неприпустимим, втому числі з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположнихсвобод та практики Європейського Суду з справ людини…».
