Критичний огляд ініціатив Мінюсту щодо посилення захисту права дитини

10 листопада 2017 року 39 народних депутатів внесли до Верховної Ради України проект закону «Про посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» (реєстраційний № 727

10 листопада 2017 року 39 народних депутатів внесли до Верховної Ради України проект закону «Про посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» (реєстраційний № 7277). Вказаний законопроект розроблявся Міністерством юстиції України, а сам міністр юстиції П.Петренко навіть присвятив дві години свого часу для представлення цього законопроекту у Верховній Раді України (09.11.2017).

За статистикою Мінюсту з 538 тисяч виконавчих проваджень зі сплати аліментів у 15 %, а це близько 90 тисяч, має місце заборгованість. Причин такого прострочення Мінюст не наводить. Але в будь-якому разі хтось з цих осіб просто не отримує зарплатню на роботі або ж потрапив у складні життєві обставини, не виключено, що особа навіть померла, але виконавець про це не знає і продовжує нараховувати заборгованість. Крім того, така кількість виконавчих праводжень включає не лише аліменти на дітей, але й на дорослих осіб, зокрема на колишню дружину або чоловіка, повнолітніми дітьми на своїх непрацездатних батьків, батьками на повнолітніх дітей, які продовжують навчання.

Розглянемо детальніше пропоновані зміни і з’ясуємо перспективи їх практичного втілення у порядку, як вони викладені у пояснювальній записці до законопроекту.

1) спрощення порядку встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – за межі України (покладено обов’язок на виконавця встановлювати тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців без участі суду).

Сьогодні обмеження виїзду за кордон боржника за виконавчим провадженням здійснюється судом за поданням державного чи приватного виконавця. Цьому присвячена ст. 377-1 ЦПК України, відповідно до якої суд негайно розглядає таке подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Натомість Мінюст пропонує видалити зазначену статтю ЦПК України. Наголошу, не передбачити винятки чи особливості у справах щодо стягнення заборгованості за аліментами, а повністю виключити участь суду у вирішенні цього питання. За задумом Мінюсту воно переходить до державного чи приватного виконавця. І якщо стосовно аліментів передбачено мінімальний розмір заборгованості, а саме – сума платежів за шість місяців, то стосовно інших виконавчих проваджень – ні. Це означає, що у будь-якому виконавчому провадженні, навіть про стягнення штрафу за порушення правил дорожнього руху, приватний чи державний виконавець без звернення до суду зможе заборонити виїзд особи за кордон!

Не заглиблюючись в теорію права, зауважимо, що право на виїзд за кордон є складовою права на свободу пересування особи і може бути обмежене лише судом. У разі ж прийняття парламентом зазначеного законопроекту тепер це зможе робити навіть приватний виконавець.

2) впровадження нових засобів примусового виконання рішень, які можуть вживатися тільки до боржника, в якого наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців (тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобом, тимчасове обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; тимчасове обмеження боржника у праві полювання).

Сумнівним видається можливість обмеження вказаних прав боржника, особливо права керування транспортним засобом. При цьому, законопроект не регламентує яким чином таке обмеження буде застосовуватися, як виконавець буде скасовувати такі заходи і яким чином особа буде повідомлятися про те, що таке обмеження було до неї застосовано тощо.

Сьогодні виконавець не несе жодної відповідальності за несвоєчасне повідомлення боржника про вчинювані дії. В моїй практиці майже кожне повідомлення приходить із запізненням через недофінансування або ж банальне недбальство виконавця. Тепер же причиною цього може бути зловживання з боку виконавця «на прохання» стягувача (для зведення рахунків з боржником). Тому більш ніж прогнозованою є ситуація, коли особа дізнається, наприклад, про обмеження її права на виїзд за кордон вже у пункті перетину кордону…

Однією з найбільших вад законопроекту є те, що Мінюст пропонує застосовувати всі ці обмеження незалежно від вини боржника! Значення має лише розмір заборгованості. Наприклад, якщо платник аліментів є далекобійником чи моряком, який перебуває по кілька місяців за кордоном, і відповідно сплачує аліменти нерегулярно, або ж особі не виплачують зарплату упродовж кількох місяців, це не матиме ніякого значення і до особи будуть все одно застосовані відповідні обмеження її прав.

3) впровадження нового виду адміністративного стягнення у вигляді соціальних робіт, які полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час оплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначатимуть органи місцевого самоврядування.

Загалом сутність соціальних робіт полягає у виконанні боржником суспільно корисних робіт, кошти від яких будуть спрямовуватися на погашення заборгованості за аліментами. Сама ідея неодноразово висловлювалася мною і Уповноваженим Президента України з прав дитини М. Кулебою. Однак, запропонований Мінюстом спосіб реалізації цієї ідеї не витримує жодної критики. Зокрема, пропонується доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення новою статтею «Несплата аліментів», а соціальні роботи зробити видом відповідальності за цієї статтею.

Якщо для вищезазначених обмежень прав боржника за аліментами вина не має значення і практично реалізувати це ще якось буде можливо, то в даному випадку такий підхід не спрацює. Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у разі наявності її вини (умислу чи необережності) (ст.ст. 9–11 КУпАП). Тому суди просто не будуть застосовувати цю статтю, якщо відсутня вина особи. Звісно якась кількість справ можливо матиме місце, але основне призначення – змусити безробітних неплатників аліментів виконувати соціальні роботи, кошти за які спрямовуватимуться на сплату аліментів – досягнуто не буде.

4) встановлення припису, відповідно до якого передбачається, що у випадку наявності заборгованості зі сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, питання тимчасового виїзду дитини за межі України на строк, що перевищує один місяць, самостійно вирішує той з батьків, з яким рішенням суду визначено місце проживаннядитини.

Загалом у даному випадку зміни охоплюють ширше коло питань, ніж заявлено. Зокрема, змінами до ст. 157 СК України передбачається, що той з батьків, з ким проживає дитина, матиме право самостійно без другого з батьків вирішувати питання щодо місця проживання дитини, місця і форми її навчання, отримання нею медичної допомоги, оздоровлення, а також матиме право вирішувати питання тимчасового виїзду дитини за межі України на строк до одного місяця. А у разі якщо наявна заборгованість зі сплати аліментів, тоді навіть на строк понад один місяць.

Насамперед, такий підхід означатиме порушення принципу рівності прав і обов’язків батьків, передбаченого щонайменше ст. 141 СК України (на низкою міжнародних правових актів). Сьогодні держави Заходу (європейські держави, США, Канада) запроваджують спільну батьківську відповідальність, коли, за загальним правилом, батьки вирішують спільно всі питання щодо життя дитини. При цьому, залежно від обставин суд може розділити між батьками таку відповідальність в різних пропорціях. В даному випадку головним є те, що допускається такий поділ батьківської відповідальності. І в будь-якому разі зміна місця проживання здійснюється за згодою обох батьків. Навряд чи найкращим інтересам дитини (якими прикривається Мінюст) відповідає волюнтаристська зміна місця проживання одним з батьків. Не можна стверджувати, що в інтересах дитини буде залишити престижну київську школу і переїхати в провінційне містечко, якщо у другого з батьків є можливість і бажання зберегти місце навчання дитини і можливо забрати її до себе.

Насамкінець, розробники у прикінцевих положеннях законопроекту не передбачають чи застосовуватиметься нова редакція ст. 157 СК України до судових рішень, прийнятих до прийняття закону. Принцип незворотності у часі нормативно-правових актів дає підстави вважати, що це положення не підлягатиме застосуванню до вже прийнятих судових рішень. Однак в цьому разі постає питання як таким батькам вирішувати відповідні питання? Якщо ж припускати про зворотність у часі відповідної норми, тоді фактично має місце обмеження прав тих з батьків, які погодилися визначити місце проживання дитини разом з другим з батьків. Загалом же це положення практично позбавляє одного з батьків можливостей впливати на життя дитини, одночасно вимагаючи від нього за будь-яку ціну сплачувати аліменти.

Таким чином, на нашу думку, внесення змін до ст. 157 СК України в запропонованій редакції є неприйнятним, не відповідає західноєвропейському досвіду і є кроком назад, порівняно з чинною редакцією. Решта ініціатив Мінюсту, безумовно заслуговує на увагу. Однак спосіб їх реалізації у вказаному законопроекті є, м’яко кажучи, непрофесійним. Сам законопроект є тенденційним і абсолютно не збалансованим. На нашу думку, в такому вигляді законопроект не може бути прийнятий парламентом.