Від незаконного до законного збагачення через рішення Конституційного Суду

Анексія Криму, окупація половини Донбасу, розкрадання країни - це все є результатом прийнятого у 2010 році рішення Конституційного Суду України.

Нещодавно екс-суддя Верховного суду Великобританії Джонатан Самшн (псевдонім Мозок Британії) в інтерв’ю британському журналу Counsel Magazine звертаючись до майбутніх юристів зазначив: «Не читайте закон, якщо ви збираєтесь його практикувати і можете дозволити собі трохи довший шлях до отримання кваліфікації. Пізнавайте спершу культуру, якщо зможете і історію». Тобто, за словами цього авторитетного правника, перш ніж вчити право і закони варто було б освоїти культуру і історію.

З цим важко не погодитись після ознайомлення з Рішенням Конституційного Суду України від 26.02.2019, яким визнано неконституційною статтю 368-2 (Незаконне збагачення) Кримінального кодексу України. Ознайомлення з текстом рішення Конституційного Суду та його правовий аналіз, вказують на те, що саме рішення в більшості базується на необґрунтованих припущеннях, а не на доктринальному науково-філософському аналізі правових норм і не забезпечує реалізацію однієї із основних функцій Конституційного Суду – функції конституційного контролю. Навпаки, Конституційний Суд поставив під сумнів здатність цілої європейської держави Україна виконувати власні міжнародні зобов’язання, які приймаються в критичний і потрібний для держави момент та фактично допустив можливість нівелювання даних зобов’язань після досягнення потрібного результату. Тобто, коли потрібний був безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом у 2015 році, – статтю 368-2 (Незаконне збагачення)  прийняли, а коли безвізовий режим отримали, статтю фактично скасували руками незалежної гілки влади за Конституцією – Конституційним Судом. Водночас, судді Конституційного Суду забули, що не дивлячись на свою незалежність, суд хоч і є незалежним органом судової гілки влади, але все ж є представником влади в державі. Згідно із загальновизнаною практикою Міжнародного Суду ООН, суди, хоч і є незалежними органами влади у своїх країнах, здійснюючи функції правосуддя, у зовнішньому сприйнятті, діють від імені держави, оскільки є судовою владою цієї держави. Тому в даному контексті стверджувати, що Конституційний суд України є незалежним органом влади і діє законно на підставі Конституції України можна до тих пір, поки цей суд не підриває прийняті на себе зобов’язання цілою державою, представником якої він також є на зовнішній арені.

Можна безкінечно дискутувати, чи є обґрунтованим рішення Конституційного суду чи ні, хоча насправді це немає значення. Давайте оперувати фактами і результатами. До 26 лютого 2019 року в Україні існувала кримінальна відповідальність за незаконне збагачення. Після цієї дати такої відповідальності більше не існує. Фактично той представник влади який незаконно збагатився, отримав амністію під прапором захисту прав людини і громадянина.

Вплив Конституційного Суду України на новітню історію є надзвичайним. Варто згадати хоча б рішення цього органу, який порахував терміни Президента України Леоніда Кучми. Нагадаю, український орган конституційної юрисдикції тоді умудрився змінити закони математики і на декількох аркушах паперу зміг обґрунтувати, що якщо до одного додати один буде один. І як не старались судді доводити складні юридичні тонкощі, у сприйнятті суспільства це все залишилось в одному розумінні – повне безглуздя. Причому безглуздя такої сили, що навіть тодішній Президент України Леонід Кучма погодився з цим безглуздям і відмовився йти на свій третій президентський термін. Хоча у зв’язку з відмовою Леоніда Кучми втретє балотуватися зазначене рішення Конституційного Суду не зіграло злий жарт із суспільством, саме тоді була закладена бомба сповільненої дії, яка називається вседозволеність і безвідповідальність.

Ця вседозволеність дала можливість тому ж Конституційному Суду України вже у 2010 року скасувати чинну на той час Конституцію України і повернути необмежені повноваження тодішньому Президенту України Віктору Януковичу. Наслідки того рішення в повній мірі відчула на собі й держава і до цих пір відчуває на собі все українське суспільство. Анексія Криму, окупація половини Донбасу, розкрадання країни – це все є результатом прийнятого у 2010 році рішення Конституційного Суду України.

На жаль, людські позитивістські закони мають природу множинного тлумачення, на відміну від чітких фізичних (природніх) законів. Наприклад, якщо випасти з десятого поверху багатоповерхівки, то результатом буде фатальний наслідок для особи, яка випала. Із живої вона перетвориться на мертву і буде похована за існуючим обрядом відповідної місцевості. Навіть якби Конституційний Суд України визнав, що сила тяжіння відносно падаючого тіла є неконституційною і вона припиняє свою дію з моменту офіційного опублікування цього рішення, мертвого вже не воскресити.  В позитивістських законах написаних людьми, на жаль, немає такої чіткості та ясності. Проблема правової визначеності у людській природі. Якщо вчора займаючи високі посади у бідній воюючій країні особа незаконно збагатилася, використовуючи свої посадові повноваження, сьогодні вона отримала амністію від єдиного органу конституційної юрисдикції держави. Звісно, це не є амністією за формою, передбаченою Конституцією України. Верховна Рада України не приймала спеціального закону про амністію, як це передбачено Основним законом. По суті, це ще краще за амністію, оскільки суб’єкт кримінального переслідування фактично отримує звільнення від кримінальної відповідальності не використовуючи своє разове конституційне право на амністію. Навіть ті, більше п’яти десятків осіб, які отримали підозри за статтею 368-2 Кримінального кодексу України і чиї справи вже були передані до суду є невинними і чесними громадянами України.

Судді Конституційного Суду навіть не врахували той факт, що окремі народні депутати, які голосували за введення даної статті Кримінального кодексу України, підписували подання про її неконституційність, ще у 2015 році голосували за її прийняття. Жодних порушень прав цих народних депутатів протягом цього терміну не було, як і не було судової практики юридичного застосування статті 368-2 Кримінального кодексу України. Дана стаття швидше була символом у свідомості суспільства, аніж робочим ефективним інструментом у запобіганні та протидії корупції. Дуже часто символізм має набагато більше значення ніж фактичний результат. Особливого значення символізм набуває саме тоді, коли результат майже відсутній, як було до цих пір в Україні в сфері боротьби з корупцією. Однак, при відсутньому результаті не можна чіпати символи не дивлячись ні на що, оскільки саме символи вказують на ідею, мрію, шлях до істини та надихають своїм існуванням. Немає символу – немає сенсу буття, і судді Конституційного суду України приймаючи рішення про неконституційність статі 368-2 Кримінального кодексу України, як ніхто мали б знати такий порядок речей. Багато цитат різних рішень Європейського суду з прав людини, які стали обґрунтуванням рішення Конституційного Суду не можуть переконати у порушенні принципу правової визначеності. Оскільки, принцип правової визначеності є складовою принципу верховенства права. Ще в 2004 році Конституційний Суд України зазначав, що Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Стаття 368-2 Кримінального кодексу України відносилась до корупційних злочинів та її остаточна редакція була прийнята у 2015 році. На той момент Україна пережила втечу екс-президента В. Януковича, анексію Криму, окупацію Донбасу російськими військами, Іловайський і Дебальцевський котли. Саме корупція, в тому числі і в Конституційному Суді України, стала основною причиною перелічених подій і явищ. Тому закономірно, що держава встановила юридичну відповідальність за всі дії, які вчиняли корупціонери. Протягом всієї новітньої історії України, суспільство має запит на справедливість, особливо це набуло актуальності після Революції Гідності. Водночас, застосовуючи хитросплетіння юридичного тлумачення законодавчих формалізованих норм, Конституційний Суд по суті виправдав корупцію у формі незаконного збагачення посадових осіб, посилаючись на необхідність забезпечення принципу верховенства права.

Конституційний Суд України чомусь не врахував, що відповідно до підходів Венеціанської комісії, однією із складових принципів верховенства права є дотримання державою своїх зобов’язань у рамках міжнародного права.

18 травня 2018 року Голова Конституційного Суду України Станіслав Шевчук  на одному із заходів заявив, що держава має бути сильною і цю силу їй дає віра людей у справедливість. Однак, навряд чи можна назвати посилення почуття справедливості у суспільстві після Рішення Конституційного Суду України від 26.02.2019 про визнання неконституційною статті 368-2 Кримінального кодексу України. Визнання неконституційною статті 368-2 Кримінального кодексу України фактично призвело до правового вакууму в правовому полі української держави в питаннях протидії корупції та незаконного збагачення. Навіть прийняття нового закону у вигляді нової редакції статті 368-2 Кримінального кодексу України не усуває цього вакууму і не забезпечує справедливості у суспільстві та принципу правової визначеності. Добре, щоб про це пам’ятав Конституційний Суд України на майбутнє.

Під час свого виступу 5 березня 2019 року повноважний посол США в Україні Марія Йованович сказала: «Рішення Конституційного Суду є серйозним відступом у боротьбі з корупцією в Україні. Воно послаблює саму антикорупційну архітектуру України, включаючи і ще не створений Вищий антикорупційний суд України». Вже свою оцінку цьому рішенню також дали органи Євросоюзу і міжнародні фінансові установи. Хоча це вже ніяк не переймає Конституційний Суд України.

В цьому контексті ніяк не можна виключати, що наступним рішенням Конституційного Суду України буде про неконституційність Вищого Антикорупційного Суду. Наш Конституційний Суд це обґрунтує, було б подання.