Побороти корупцію можна тільки за допомогою прозорих ринкових механізм

Україна вже понад 20 років намагається розвиватися за принципами ринкової економіки. Дещо з цього розвитку було чисто декларативним, а дещо – зазнало реальних метаморфоз. Що мається на увазі?

Декларуючиринковий принцип економічного розвитку, в нашій економіці досі залишаються такінегативні явища як олігопольні та монопольні ринки і ринку з ознакамидомінування. І якщо з природніми монополіями держави на надра я погоджуся, то чомудосі на державному рівні «закривають очі» на ринки (а зазвичай ще й фінансують за рахунок державного бюджету), наяких працюють декілька крупних компаній, що контролюють левову частку ринку, авідтак й – його дохідність, але найголовніше – ефективність.

Конкуренціядля будь-якої компанії - це зло, а для споживача – благо. Через конкурентнуборотьбу знижуються вартість товарів, робіт і послуг та покращується їх якість– це аксіома економічних знань. Учасникам олігопольних ринків та ринкам зознаками домінування  значно вигідніше домовлятися про ринкові умови, декожен отримує свою частку ринкового «пирога» та інколи, дуже рідко, можероззявити рота на частку сусіда. Як і в монопольних середовищах, такий стансправ шкодить споживачам завищеними цінами, неякісними послугами чи товарами тадуже повільною динамікою до покращення показника якість/вартість.

Окрімтого, що страждає національний споживач, вітчизняна продукція не можеконкурувати на світовому ринку через високу собівартість, яка виникає знеефективних та непрозорих систем ціноутворення на ринку та високого рівнякорупції у кожній сфері. Саме тому з метою підвищення конкурентоздатностіукраїнських товарів (робіт, послуг) на світових ринках і, як результат,збільшення надходжень до бюджету, Україна, насамперед, повинна запровадитипрозорі умови ведення бізнесу та подолати корупцію.

В Українібіржова торгівля на всіх товарних ринках як система не відбулася й досі. Цейсегмент ринкової економіки в Україні на сьогоднішній день перебуває у своємупочатковому стані формування, з якого він не може зрушити, напевне ще з моментуухвалення Закону України «Про товарну біржу» у 1992р. І весь цей час ценегативно відображається на національному товаровиробникові та назбалансованості державної політики ціноутворення. Зазвичай біржі створюютьсядля спрощення та певного здешевлення транзакцій них витрат під час торгівлі дляучасників ринку, а в Україні біржі створювалися «під схеми», для відмиваннякоштів, для демонстрації хоч якихось зрушень розвитку і т.д.. Однак факт залишаєтьсяфактом – біржового ринку в класичному розумінні цього слова на Україні немає, втой час, як інші країни СНД  вже на декілька кроків попереду нас, а щотоді можна казати про країни ЄС?

Все, щоУкраїна має на сьогодні із біржових механізмів, – це аукціони на ринкахнеобробленої деревини, нафти та вугілля, які не мають навіть ознак ліквідності.

І якщоговорити про формування національних цінових індикаторів на вітчизняні товари,то в першу чергу слід відзначити макроекономічний ефект. Даний ефект складнопереоцінити як для бізнесу, так і для країни в цілому. У сучасних умовах приформуванні будь-якого бізнес-плану (або державного бюджету) ми поки спираємосяна міжнародні загальновизнані індикатори – нафта марки Brent, ціна на золото наЛондонській біржі металів, вартість ф’ючерсів на зернові, олійні та бобові – набіржі СМЕ, білого цукру – на біржі NYSE Liffe тощо.

Україна,яка є одним з лідерів по експорту зернових та олії, фактично не впливає націноутворення ні на власному, ні тим паче на світовому ринках агропродукції.

З причинолігополізації ринків у вугільній та нафтогазовій промисловості та на ринкуелектроенергетики неодноразові спроби суспільства щодо виведення економічнихвідносин у цих галузях у площину прозорого та конкурентного біржового середовищане мали успіху.

Такожслід зазначити, що відсутність біржових індикаторів не сприяє прозоростіфіскальних та митних умов провадження інвестиційної та підприємницькоїдіяльності в Україні. Бізнес немає незалежних ринкових орієнтирів, а тому маєвигадувати свої, або йти на ризик порушення економічних інтересів держави, щопильно відстежується фіскальною службою.

Занаявності ж ефективно діючого організованого внутрішнього товарного ринкувиникає можливість формувати прогнози не тільки на основі міжнародних, але й зурахуванням національних індикаторів. А це, в свою чергу, разом з прозорою іоднозначною політикою оподаткування є основним кроком до стимулюванняпрозорості ведення бізнесу, зниження кредитних ставок для економіки тазбільшення інвестицій в реальний сектор економіки. Але формування такихіндикаторів є можливим тільки за умови функціонування ліквідного ринку.

Шляхомвирішення проблем є реформування біржової інфраструктури та моделіфункціонування товарних біржових ринків України у відповідності до найкращогосвітового досвіду та з врахуванням директив ЄС.

Що требадля того, щоб позбутися вищезгаданих проблем:

1.     Посилити роль Антимонопольного комітету України. Останнім часом Комітет ставсвоєрідним цербером в руках влади Януковича, а його функція могла б бутисуттєвішою та важливішою, ніж моніторинг цін на сіль чи цукор. Існує багатоприкладів надання широких повноважень антимонопольному комітетові в країнахЄвропи та близького зарубіжжя;

2.     Мінекономіки та профільним міністерствам час вже зайнятися реальним розвиткомтоварних ринків.  Поки що регулятори воліють більше мати адміністративнихважелів, якими можна впливати на певні суб’єкти ринку в тих чи інших галузяхекономіки, ніж створити умови для розвитку цивілізованих прозорих економічнихвідносин між суб’єктами господарювання як в межах однієї галузі, так і наміжгалузевому рівні;

3.     Запровадити ринкові біржові механізми на монопольних, олігопольних ринках таринках з ознаками домінування (АПК, ПЕК, хімічна промисловість,металургійно-гірнична галузь тощо) щодо експортоорієнтованих товарних груп татаких, ціноутворення за якими є вагомою складовою у собівартості іншихпромислових товарних груп та у секторах, що забезпечують соціальний розвиток;

4.     Побудувати в Україні національну систему обігу та торгівлі вуглецевимиодиницями та адаптувати її до вимог природоохоронного законодавстваЄвропейського Союзу в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄвропейськимСоюзом;

5.     Використовувати електронні торговельні майданчики при здійсненні державнихзакупівель, реалізації арештованого та конфіскованого майна та реалізаціяпідприємств-банкрутів;

6.     Здійснити реформування взаємовідносин банківський сектор-економіка з метоюпосилення спрямування діяльності банків на кредитування економіки України.

 От і заразми спостерігаємо як на ринку де реалізується конфісковане майно гальмуєтьсяйого розвиток займанням монопольного права на проведення торгів ДП«Інформаційний центр» Мінюсту. Впровадження електронних систем закупівель, намою думку, є правильним кроком – це однозначно, але навіщо створювати державнумонополію на таких механізмах? Ринок прагне до справедливої вартості послуг таїх надання на найкращих умовах. Все це має сформуватися на основі вільноїконкуренції.

Давайте приведемоприклад з інших ринків. На сьогодні державна («на папері» - 50%+1 акціяналежить державі) компанія ПАТ «Укрнафта» займається видобутком з національнихнадр нафту та природний газ, але постійно продає свою продукцію за схемою«нижче ринку» на афілійовані компанії, що входять до фінансово-промисловоїгрупи, яка фактично керує «Укрнафтою». Таке замкнуте коло наносить збитківдержаві та бюджету країни на сотні мільйонів гривень. Остання інформація відГПУ – на чиновників «Укрнафти» відкрито кримінальну справу через завданнязбитків на суму понад 580 млн грн.