Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
06.11.2020 08:44

Білий кінь від нетерпіння б'є копитами...

Хто його осідлає?

… А я тим часом, друзі, уже подаю Білого Коня. Мрію кожного, хто бореться за лідерство. Нехай він дещо погарцює перед тим, як урочисто прийняти на свою спину нового Царя Землі…

Звісно ж, я спокійно прийму будь-чию перемогу у наших нині найближчих партнерів – громадян США – Донадьда Трампа чи Джо Байдена, позаяк, відомо, що це кардинально не змінить загальну зовнішню і внутрішню політику держави, одначе… Як мені видається, що особиста позиція дідуся Джо дещо ближча до вирішення наших із вами проблем. До оцінки агресивної позиції нашого споконвічного ворога - Московії. Те, що іноді пишуть про якісь, буцімто, особистісні потаємні зв’язки пана Трампа з новоявленим фюрером Путлєром, це, як мені видається, є далеко не вигадка. Якщо придивитись пильніше, усе це не важко помітити, як і бажання нинішнього керівництва Білого Дому якось, начебто, зблизитись із варваром, навіть подеколи зм’якшити, або й подекуди виправдати агресивну політику Кремля. І тому, що санкції проти РФ усе-таки міцнішають, і риторика США на світовій арені проти окупації окремих наших територій Мордором, і представлення летального озброєння для України – це, насамперед, працює тому, що в Конгресі США є потужне лобі партії демократів. Думаю, що й налалі вони не перестануть давати справедливу оцінку діям загарбникам чужих територій, не дозволять агресору проковтнути Україну.
У команді Д. Трампа, я, на жаль, не знаю жодного політика (за чотири останніх роки!), який би прославився на ниві складання справжньої, об’єктивної оцінки діям Росії. Робиться все, сказати б, явно з-під об’єктивної палки демократів.
А ось серед соратників Джо Байдена я таких людей можу назвати декілька. У першу голову – колишнього посла США у Раді Безпеки ООН Саманту Пауер. Маленьку, рудоволосу жіночку з рябуватим, як колись казала моя мати, - зозулястим обличчям, діями котрої не можна було не захоплюватись. Це був 2014 рік, розпочиналася безпрецедентна агресія московитів проти Незалежної і Суверенної України, які анексували Наш Крим, окупували частину Східного українського Донбасу. На весь світ зазвучав із Засідань Ради Безпеки ООН потужний голос безкомпромісної пані Саманти, яка всі речі називала своїми іменами. Котра повсякчас ставила на місце представника Росії в Раді Безпеки В. Чуркіна. Він постійно плакався серед своїх соратників, що, мовляв, пані Пауер його… обпльовує, затикає йому рота. Мішає до кінця висловитись. У відповідь американка лише розкотисто сміялася, пояснювала: а, що, мовляв, там можна пояснювати, якщо їхні війська вчинили відверту агресію проти суверена?
Коли під час засідання Ради Безпеки ООН Росія заявила, що референдум у Криму у березні 2014 року був законним, Пауер підбігла до російського представника В. Чуркіна, накричала на нього і посіпала за плече, а на наступному засіданні заявила «Злодій може вкрасти власність, але це не дає йому права володіти цією власністю»
Мені так сподобалась роль, яку тоді на політичній арені двобою з нашими ворогами вела ця мужня і блискуча дипломат-оратор, що готуючи того часу свою нову книжку «Свічка на вітрі», я написав цілий розділ про неї, котрий називався так: «Де нам узяти українську Саманту Пауер?» Повідавши, як у політичну команду американських демократів потрапила така яскрава зірка, з кігтями левиці.
Білий кінь від нетерпіння б'є копитами...
Дозволю собі нагадати. Пані Пауер родом із Дубліна, Ірландія. Ще в малолітстві переїхала з батьками до США. За фахом журналіст. (Погодьтесь, явно було у мене чуття на розумну колежанку!) Працювала в ряді провідних американських видань. Де б не трудилася, голос її публікацій завжди приємно виділявся. Написала дуже розумну, толкову книгу про відому Дарфурську різню у Судані. За цю літературно-політичну розвідку удостоїлася відомої, трохи нижчої за Нобелівську – Пультцеровської літературної премії. Твір цей прочитав тоді ще сенатор Барак Обама. Він попросив своїх помічників допомогти зустрітися з автором. А переговоривши з Самантою, запропонував їй місце в своїй команді, і вона його оферту прийняла.
Звісно, що пані Пауер нині в команді Джо Байдена.
Після виходу у світ моєї книги «Свічка на вітрі», я кілька примірників її, з підрядковим перекладом тексту про американського дипломата, передав до Ради Безпеки ООН у Нью-Йорку, її вручили пані Саманті Пауер. Найбільше допоміг мені в цій оказії тодішній речник МЗС України, а нині посол України в Чехії Євген Перебийніс До речі, син відомого українського поета, лауреата Шевченківської премії Петра Мусійовича Перебийноса. І по нині щиро вдячний Євгену Петровичу!
За цей твір мене удостоїли Міжнародної літературної і публіцистичної премії імені Уласа Самчука. 20 лютого - день народження у цього тепер прославленого корифея слова. На ранок цієї доби 2017 року члени журі конкурсу призначили мені рандиву у Шумському районному будинку культури Тернопільської області. Там мали вручати високу нагороду.
Я ходив райцентром і не міг нарадуватись тому, що лицезрів. Усе місто було заклеєно великими і малими портретами Уласа Самчука у чорному капелюсі … на білому красивому коні. У письменника, відомо, є автобіографічний, просто таки чудовий роман «На білому коні». Землякам цей образ відомого краснослова вельми подобається. Так ось, 20 лютого, день народження пана Самчука тепер уже в колишньому Шумському районі вшановується, як свято людини на білому коні, днем Уласа Самчука. Я такого ніде не чув і не бачив: куди не заглянеш у місті: до урядової установи зайдеш, на ринок заглянеш, у черзі за пивом станеш, всюди люди говорять лише про Власа Олексійовича і його білого коня… Дуже люблять вони цей образ свого земляка...
Тому для майбутнього нового Царя Землі я з великою радістю подаю і свого Білого Коня. Це так прегарно і казково!
Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи