За лекалами маніпуляцтва

Так що, любі мої українці, ви задоволені з того, як вирішується питання з призначення нового мовного омбудсмена, державного уповноваженого на чолі секретаріату з мовних питань, котрі мають контролювати проблеми поширення українізації в суспільстві на місце витісненого з ужитку моковитського криворотства, переходу до ефірного рідномовства? І місяця не поминуло відтоді, як відбувся відбір кандидатів у Міністерстві культури претендентів на папаху мовного маршала. Члени спеціально створеної комісії вислухали програми претендентів – Тараса Кременя і Святослава Літинського. За останнього голосували одностайно.

Львів’янин і справді унікальний самородок у справі подолання подвійних стандартів існування української держави та примирливого ставлення до окупації нашого мовного ландшафту «язиком» фінських племен та колоністів-русинів. Він ініціативний поборник національної самоідентифікації. Навіть важко собі уявити, що за період 2016-2019 років він особисто, без будь-чиєї допомоги вступив у 125 (!) судових процеси і всі, зрозуміло ж, виграв, захищаючи честь української мови, відтак, змусивши заговорити українською цілі кампанії, Інтернет сайти, обізватися до покупців товарну продукцію багатьох світових трендів. Справжній Дон-Кіхот боротьби з русифікацією. А як на мене, то справжній герой-самородок на ниві українізації рідного краю, який геть заріс московським чортополохом.

Тоді, на початку цьогорічного червня, всі повірили в те, що все, нарешті Україна отримає на посаді мовного омбудсмена не загадкову ляльку, здатну розмовляти українською, але й діяти в інтересах захисту нашого рідномовства, цілеспрямованого і активного українця. У це, як мені здалося з його переможного поста у Фейсбуці, здається повірив і сам 39-літній громадський діяч, докор філософії з фізико-математичних наук Святослав Володимирович Літинський. Я ж особисто поставився до того всього вельми скептично. 6 червня ц.р. написав і опублікував на сайті "Ліга.нет" застережливий пост, озаглавлений "Невже вони відріжуть гілку під собою?". Якщо коротко, то в ньому було сказано таке. Люди, хоч застрільте мене на місці, нізащо не повірю в те, що «слуги московії», котрі осідлали всі владні вертикалі допустять до керма Уповноваженого з мовних проблем українського патріота. Вони все одно, під будь-яким приводом поламають рішення усіх комісій, які пана Літинського визнали найдостойнішим на пост мовного омбудсмена. Не такі вони дурні, щоб різати гіляку, на котрій самі розмістилися. Вони – за мовний хаос в Україні, вони проти наведення ладу з використанням державної мови на державному рівні. Їхнє завдання щонайдовше колотити лайно в мовній ополонці, не даючи змоги викинути за борт «нарєчія і язичія».

І ось, як підтвердження правоти моїх слів, інформаційне повідомлення від 1 липня 2020 року Інтерфаксу: на засіданні Кабінету Міністрів України «три кандидати (???) в мовні омбудсмени презентували своє бачення і плани щодо захисту української мови як державної на високій посаді….»

Ви зрозуміли, уже виявилося, що є не два кандидати, котрі у червні пройшли крізь сито конкурсної комісії, а три? Звідкіля взявся третій? Ним виявилася окрім Святослава Літинського, якого, до речі, раніше подавали на цей пост кандидатом спільно Мінкульт та Мін'юст і Тараса Кременя ще й мовний філолог Світлана Броннікова.

Ви зрозуміли: на городі бузина, а в Києві дядько? Будь-хто, лиш би не допустити до посади відомого українського активіста.

Більше того, на засідання Кабміну кандидатів представили за певною градацією від державних органів, якщо, звісно, за такого можна вважати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Він чи вона, до речі, кого представляє, - запитає я? Верховну Раду? Мабуть, що ні. Тоді кого? Невже пані Денісову персонально? Виходить народилося подання омбудсмена на омбудсмена. Мабуть, це якась носорога новація в історії творення влад у світі…

Ось, власне, цей документ:

А якщо чесно, то я за цим усім чітко бачу маніпулятивну руку нового міністра культури Ол. Ткаченка. Зайняв він свою посаду уже після того, як відбулося підсумкове засідання комісії по відбору кандидатур на посаду мовного омбудсмена, де замало не стоячи всі аплодували на програму роботи кандидата Святослава Літинського. Допускаю, що пан Ткаченко міг тоді сказати собі самому під ніс: такому не бувати. Десь знайшлася кандидатура С. Бронікової, як у попереднього міністра з рукава випала, пригадуте, кандидатура пані Монахової, котру теж ніхто до цього не знав і не бачив у столиці. Чим той експеримент закінчився – відомо. Боюсь, що подібне загрожує і нинішньому прикладному дослідженню. Хоча кого це насправді тривожить там, на горі влади? . Мені здається, що пані С. Бронікова це людина, котру ввели в гру з однією метою – не допустити до посади Святослава Літинського. Те, на чому, власне, наголошував я у статті ще місяць тому. Шкода, що не помилився…

Гра влади настільки брудна, що про це вже під час презентації своєї програми змушений був заявити Святослав Володимирович. Ось конкретно:

Мовний активіст зазначив, що Кабмін та Мінкульт під час призначення мовного омбудсмена порушують закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної", оскільки:

А все, як мені видається, розвивається за найгіршим сценарієм. Нас намагаються законсервувати у дрімучому малоросійстві.