Хочеш добре виглядати, не треба нервувати

Виявляється, що й доктори-цілителі, як усі земні сьогосвітні люди, мають свої дні народження і не спустилися з небес, як іноді таке здається, коли вони стоять над нами у білих халатах, а виросли з-поміж нас. Хоча їх вердикт і слово є суворіші закону. Он моя теща Лариса Михайлівна, котрій нинішнього березня вже поминуло 94-и, як «Отче наш» пам’ятає кожне слово, яке мовила їй при розмові доктор Лєна, насправді відомий професор пані М’яловицька. І строго виконує вона всі мудрі і бальзамічні настанови лікаря. Бабуся ніколи й нізащо не порушить жодної установки, даної Оленою Анатоліївною. Доктор – світило в неврології, готувалася до професійного фаху, захищала свою першу наукову роботу кандидатську дисертацію, в Інституті Геронтології Національної академії наук України, себто, закладі, котрий досліджує тривалість життя людини і впливи на нього околишнього середовища. А за справжній знак якості професійного майстра для нашої Лариси Михайлівни від пані М’яловицької є те, що мила й чарівна Олена Анатоліївна, подруга її дочки, впевнено і красиво веде по життю свого батька-фронтовика – Анатолія Володимировича М’яловицького, завжди cвіжим і бадьорим, повним творчої наснаги й сил, як молодого огірочка з росяної грядки, хоча всередині нинішнього літа йому вже має виповнитись усі 95-ть. Він і по нині пише кмітливі, цікаві книги, як молодий леґінь, як кажуть, залюбки брикає по саду, що виростив і доглянув зять його молодшої дочки.

В Олени Анатоліївни нині ювілей. Думаю, що вітатимуть її сотні порятованих нею людей, їхні родичі. Доктор така людина, зустріч з якою, думаю, запам’ятовується багатьом. Особливо ж вдячні їй учні-науковці, яких уже чимало наплодилося за роки багатолітньої медичної практики, окремі з яких уже повиростали до рівня фахівців високого ступеня. А скільки ж у неї вихованців за кордоном, по всіх країнах та континентах. Професор М’яловицька основну частину своїх занять у Національному медичному університеті імені О. Богомольця веде англійською. І жоден поважний світовий науковий семінар, симпозіум з проблем неврології не обходиться без неї. Вона є крупним гравцем на полі дослідження однієї з найскладніших людських болячок – розсіяного склерозу, так що її слово на таких зібраннях є просто обов’язковим науковим атрибутом. Її виступів чекають на світових конгресах… Тому Олена Анатоліївна доволі часто в тривалих наукових поїздках…

Одначе, думаю, для нинішньої ювілярки не стільки важливі слова з трибун і публікації у пресі, як думка колег, тих, хто звертається до неї по допомогу.

В останній місяць минулого року потрапив я до клініки «Феофанія», заходився міняти кришталик ока на грайливе американське скельце. І поселили мене на стаціонарі до палати, де вже мешкав гусарського типу дідуган. Йому вже на носі було всі 88-ім, а він прибув робити нові очі. Представився: «Юрій Павлович!»

Пішли ми вранці з ним на сніданок. Він наливає чай, я ще раз оглянувши його статечну, зростом заледве не під два метри фігуру, запитую:

-А чим ви займалися, ким і де працювали?

- Я й нині тружуся, - лукаво з прищуром, відповідає. - Маю фах невропатолога…

- А таку вашу колежанку, як Олену М’яловицьку знаєте?

- Лєночку?! – Юрій Павлович розквітає милою посмішкою, ллє окріп поза чашку. – Хто ж її не знає… І кожен від того тільки багатший і щасливіший. Бо вона – це наша справжня професійна енциклопедія: Олена Анатоліївна все в нашому складному ремеслі знає. І про симптоми, і про хвороби, про ліки. Я коли з нею колись працював, всі її тоді буквально боготворили, така вже ж вона людяна й високопрофесійна людина. Справді доктор медицини з заголовної літери… І дня такого немає, щоб вона сама не вчилася, не читала щось новеньке, свіженьке з нашого професійного калібру, не поспішала кудись у Європу, світ когось там послухати, поспілкуватись… Мало в Україні фахівців її рівня…

Із усім відомих глобальних, планетарних причин ми нині з моєю Ольгою Іванівною не маємо фізичної змоги поїхати і особисто привітати чарівну ювілярку, тому засилаємо до її господи віртуальне і щиросердне вітання – гімн коханню – вічно нержавіючу пісню Орфея французького шансону Сальваторе Адамо «Падає сніг».

Друже мій, Анатолію Івановичу! Бережи нам великого доктора, вона, як ця пісня, потрібна людям!!!

Отож, вітаємо і даруємо нев’янучий шедевр - https://www.youtube.com/watch?v=hB7RHsDA1CQ

***

На фото: доктор медичних наук, професор Олена Анатоліївна М'яловицька, нинішній красивий Ювіляр.