Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
У нинішньої української мови, слава Богу, є свій дім: своя держава, свої школи, виші. Під неї розширюється повсякчас законодавство, але "росязичної" облуди все ніяк не позбудимось. Ліпиться вона до нас, як реп`яхи до кожуха...
До Києва з села дістаюся електричкою. У переповнених вагонах майже не чую ординської мови. Всі мило спілкуються рідномовно. Аж серцю радо з того благодатного видовища. А заходжу до тролейбуса, (о, Боже!), начебто потрапив до Костроми чи В’ятки, п’яного їхнього Воткінська. На проході навпроти мого крісла (а сиджу я в задній частині транспорту, спиною до руху машини) спинився голосистий контролер, сивий, літнього віку дядько і так несамовито репетує, аж вухам болісно: «Кто не взял білєтікі?! Пріобрєтайтє! Нє забівайтє. За беєбілєтний проєзд штраф 80 грівєн…» І так разів із п`ять. Очманіти можна...
І немилосердно давить на мізки цим окупаційним лементом без зупину. Я не витримав, і в тон йому голосисто кажу, що чути, мабуть, на весь салон тролейбуса:
-Ніхто не купляйте талонів, аж поки не перейде на державну мову… Бо гроші, напевне, йдуть до Москви…
Чоловічок аж підскочив. І через хвильку аж немовби заспівав українською до мене:
-Та я вмію по-нашому… Але ж при ісполнєнії…
-Ось саме тому і потрібно вам, як кондуктору столичного муніципального автотранспорту оголошувати все державною мовою. А скините після зміни куртку касира-контролера, розмовляйте хоч і мовою гінді чи унду…
Тут поруч зі мною, як зашипить стара, геть вицвіла, намазюкана всіма фарбами «рузька інтєлігєнтка», мабуть же, з числа тих, кого заслані «на Україну» десь з-під Вязьми чи Пітєра батьки в часи жорстоких сталінських репресій проти українців привезли сюди ще в паленках. Вони, бачите, відтоді «корєнниє кієвляні», і «єто іхній рускій уголок в стАліце Украіни, а ви хохли понаєхалі».
-Какоє вашє дело, как чєловєк рАзговаріваєт?
На мене повернулося з п’ять перекошених від злоби, ярості обличь. Гнівні погляди, здається, просвердлювали наскрізь.
-РАзвелось… І діктуют нам, как жіть, как гАворіть… - Ветха дамочка не вгавала.
- Бабусю! – кажу. – Чемніше, будь ласка. Досить створювати комфорт мові окупантів. Так і знайте: не буде більше цього… Не буде. Краще всього й ви переходьте на вкраїнську…
-Ви чєго обижаєте жєнщину! – аж підскочив маленький молодик, вороже поблискуючи очима.
-Нікого я не ображаю. Просто кондуктору нагадаю, що в Україні функціонує державна мова, і його обов’язок оголошення проводити відповідно да законів і Конституції. Годі годувати нас московітською фєнєю…
-І шо нам дєлать, єслі ми нє знаєм вашєй мови?
-Йти до школи. Сідати за парти. Слова вивчати, правильну вимову. Пісні українські співати…
Усі, бачу, задумались. Мовчать. Злі, насуплені. На закінчення додаю:
-Спуску більше не буде. Годі загравати з окупантами, мову будемо утверджувати вперто і наполегливо…
Через декілька зупинок учасники невеличкого попутного «шкандалю» повиходили, я їхав до кінця маршруту, але більше не чув, щоб контролер бодай якось озвався до пасажирів. На «язике» йому, напевне, заважав мовити я, українською, швидше за все йому говорити ще не звично, а, можливо, й соромно, чи незручно. Нічого, нехай звикає і вчиться до кінця бути українцем, якщо хоче працювати в столичному муніципальному транспорті…
29.09.2017 15:16
Ті, хто не володіє українською - сядуть за парти
Олександр Горобець
Письменник
Післямова до "шкандалю" у столичному тролейбусі...
Із «Спогадів» незабутнього великого патріота України Євгена Чикаленка врізалася в пам'ять одна важлива оповідь. Автор повістує про те, як у його рідних краях (нині це Одещина), у кінці дев’ятнадцятого століття активісти організовували просування української мови в маси. Селяни з того начебто й раділи, бо вертається до вжитку мова їхніх пращурів, але, коли приходило до діла, то своїх дітей все-таки прагнули віддавати на великоруське навчання. Мовляв, нехай іде вчитись по-рузьки на начальника, а не на селянина в українську школу. Бо сюди, на хутори, у села крутити хвости бикам і коням, завжди встигнуть наші діти…У нинішньої української мови, слава Богу, є свій дім: своя держава, свої школи, виші. Під неї розширюється повсякчас законодавство, але "росязичної" облуди все ніяк не позбудимось. Ліпиться вона до нас, як реп`яхи до кожуха...
До Києва з села дістаюся електричкою. У переповнених вагонах майже не чую ординської мови. Всі мило спілкуються рідномовно. Аж серцю радо з того благодатного видовища. А заходжу до тролейбуса, (о, Боже!), начебто потрапив до Костроми чи В’ятки, п’яного їхнього Воткінська. На проході навпроти мого крісла (а сиджу я в задній частині транспорту, спиною до руху машини) спинився голосистий контролер, сивий, літнього віку дядько і так несамовито репетує, аж вухам болісно: «Кто не взял білєтікі?! Пріобрєтайтє! Нє забівайтє. За беєбілєтний проєзд штраф 80 грівєн…» І так разів із п`ять. Очманіти можна...
І немилосердно давить на мізки цим окупаційним лементом без зупину. Я не витримав, і в тон йому голосисто кажу, що чути, мабуть, на весь салон тролейбуса:
-Ніхто не купляйте талонів, аж поки не перейде на державну мову… Бо гроші, напевне, йдуть до Москви…
Чоловічок аж підскочив. І через хвильку аж немовби заспівав українською до мене:
-Та я вмію по-нашому… Але ж при ісполнєнії…
-Ось саме тому і потрібно вам, як кондуктору столичного муніципального автотранспорту оголошувати все державною мовою. А скините після зміни куртку касира-контролера, розмовляйте хоч і мовою гінді чи унду…
Тут поруч зі мною, як зашипить стара, геть вицвіла, намазюкана всіма фарбами «рузька інтєлігєнтка», мабуть же, з числа тих, кого заслані «на Україну» десь з-під Вязьми чи Пітєра батьки в часи жорстоких сталінських репресій проти українців привезли сюди ще в паленках. Вони, бачите, відтоді «корєнниє кієвляні», і «єто іхній рускій уголок в стАліце Украіни, а ви хохли понаєхалі».
-Какоє вашє дело, как чєловєк рАзговаріваєт?
На мене повернулося з п’ять перекошених від злоби, ярості обличь. Гнівні погляди, здається, просвердлювали наскрізь.
-РАзвелось… І діктуют нам, как жіть, как гАворіть… - Ветха дамочка не вгавала.
- Бабусю! – кажу. – Чемніше, будь ласка. Досить створювати комфорт мові окупантів. Так і знайте: не буде більше цього… Не буде. Краще всього й ви переходьте на вкраїнську…
-Ви чєго обижаєте жєнщину! – аж підскочив маленький молодик, вороже поблискуючи очима.
-Нікого я не ображаю. Просто кондуктору нагадаю, що в Україні функціонує державна мова, і його обов’язок оголошення проводити відповідно да законів і Конституції. Годі годувати нас московітською фєнєю…
-І шо нам дєлать, єслі ми нє знаєм вашєй мови?
-Йти до школи. Сідати за парти. Слова вивчати, правильну вимову. Пісні українські співати…
Усі, бачу, задумались. Мовчать. Злі, насуплені. На закінчення додаю:
-Спуску більше не буде. Годі загравати з окупантами, мову будемо утверджувати вперто і наполегливо…
Через декілька зупинок учасники невеличкого попутного «шкандалю» повиходили, я їхав до кінця маршруту, але більше не чув, щоб контролер бодай якось озвався до пасажирів. На «язике» йому, напевне, заважав мовити я, українською, швидше за все йому говорити ще не звично, а, можливо, й соромно, чи незручно. Нічого, нехай звикає і вчиться до кінця бути українцем, якщо хоче працювати в столичному муніципальному транспорті…
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Права, гарантовані Конституцією України, які неможливо обмежити Світлана Приймак вчора о 18:21
- Процедура видачі Держпрацею дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки Євген Морозов вчора о 10:32
- Сила чи емпатія Наталія Тонкаль 16.11.2024 20:57
- Видалення з реєстру старої щорічної декларації депутата та подання виправленої Євген Морозов 16.11.2024 16:07
- Справедливість по-українськи: забрати в бідних, збагатити чиновників Андрій Павловський 15.11.2024 22:06
- Перевибори у Німеччині. Нові проблеми чи можливості для України? Галина Янченко 15.11.2024 17:33
- Особистий бренд – ваш новий бізнес-актив Наталія Тонкаль 15.11.2024 14:39
- Нові правила управління державним майном та реалізації арештованих активів Дмитро Зенкін 15.11.2024 14:09
- Обміняйте Шевченка Євген Магда 15.11.2024 13:56
- Університети і ринок праці: взаємозалежність Юрій Баланюк 15.11.2024 13:37
- Виїзд дитини за кордон під час війни: порада від сімейного адвоката Світлана Приймак 15.11.2024 12:59
- Право постійного землекористувача надавати земельну ділянку в оренду третій особі Євген Морозов 15.11.2024 11:16
- ІТ в США та в Україні: порівняння зарплат, витрати та перспективи Сергій Хромченко 15.11.2024 10:39
- Воднева галузь США після обрання Трампа: чи зупинить Америка рух зеленого водню? Олексій Гнатенко 15.11.2024 09:15
- Форвардні контракти на ринку електроенергії ЄС: як працювати з вигодою та без ризиків Ростислав Никітенко 14.11.2024 11:55
Топ за тиждень
Популярне
-
Темні емпати: який це тип особистості та що про них кажуть психологи
Життя 9929
-
Комедія з Монікою Белуччі та продовження легендарного "Гладіатора": чотири кіноновинки тижня
Життя 7434
-
Чи корисно їсти лише раз на день?
Життя 5976
-
Секрет дорогих яєць. Як виробники задерли ціни та збільшили експорт
Бізнес 5201
-
NASA та Microsoft запустили чатбот на основі ШІ, що відповідає на питання про Землю
Бізнес 4137
Контакти
E-mail: [email protected]