Імпортна упаковка для прем’єр-міністра

У 43-мільйоній Україні не можуть знайти одну людину-господаря, чекають поки якийсь Абромавічус, котрий геть завалив роботу на посту міністра економіки, заховався під крилом послів іноземних держав, не викрикне звідтіля ім'я претендента, ні - претендентки н

Алгоритм для відкриття тисячоліття у США про існування гравітаційного поля винайшла, виявляється, людина з українським прізвищем - Сергій Клименко. А ми в 43-мільйнній державі, де талантів хоч відбавляй, найбільшій у Європі, чомусь маємо без будь-якої реакції спостерігати за тим, як наш уряд намагаються очолити, приміром, залітні кавказці, або те, як ряду послам зарубіжних країн, акредитованим у Києві, які безбожно й нахабно повсякчас нині втручаються у внутрішні справи держави (про це читайте тут), дуже подобається литовець Абрамівічус, як до сірості в очах миготить у пресі прізвище колишнього міністра закордонних справ Швеції пана Більдта – ще одного претендента на високу папаху…

Як для громадянина України, всі ці дикі ігрища довкруги хлібних командних містків мене надзвичайно принижують і ображають.

Колись я недовго працював власкором однієї центральної газети по Херсонській області. І за той короткий час, що мешкав там тричі залюбки відвідав село Зміївка Бериславського району. Четверту частину його, так зване поселення Старошведське, займають лютеранці, вихідці з Швеції, які відкидають папську владу і визнають лише святе письмо – Біблію. За деякими даними, справжніх корінних шведів там мешкає нині лише 108 осіб. Їхні родини, заслані сюди Катериною II ще у вісімнадцятому столітті, поспіль з українцями пережили кілька голодоморів і московітсько-кагебістські чистки радянських часів. Мужні і красиві люди. Я б радив Карлу Більдту, перед тим, як він захоче все-таки претендувати на пост прем’єр-міністра України хоч на деякий час пожити серед українських шведів, щоб вони ввели його в курс справ того, як воно там у сільському низу. Нехай би хоч покерував шведською громадою в Україні преш, ніж рватися на Грушевського.

Ось понад чотирнадцять місяців тому, під знаком того, що така собі пані Наталя Яресько, мешканка США, українка за походженням, навіть трішки, здається, трудилася в Держдепу Сполучених Штатів, її висунули і призначили на пост міністра фінансів України. Відтак, стала пані правою рукою вельможного А. Яценюка в усіх його фінансово-економічних подвигах. І те, що держава наша через рік з лишком під їхнім «талановитим» управлінням перетворилася фактично в економічну руїну, є величезна персонально її заслуга також. Завдяки турботі міністра фінансів Н. Яресько, міністра економіки – А. Абромавічуса (ще один невідомо звідки завезений гастарбайтер-парашутист) та прем’єра А. Яценюка, за минулий рік ВВП України скоротився на 10,5 відсотків, це означає на два військових бюджети, а він нині складає в межах 113 млрд. гривень. За 2015 рік Україна отримала $ 30 млрд. допомоги від МВФ, Світового банку, ЄС та за угодами з іншими двосторонніми донорами. Саме вони їх розподіляли ці кошти. Де вони, куди пішли, хто їх де помітив? Рік тому борг України складав 1 трлн. 100 млрд. гривень, тепер зріс ще на 500 млрд. Від приватизації планували отримати до бюджету 17 млрд. грн., поступило 144 млн. (менше 1%). В індексі економічних свобод за рік під їхнім управлінням, міністерства економіки (А. Абромавічус) це стосується насамперед, Україна залишилися на 162 позиції і далі займає останнє місце у Європі. Такі ось доленосні "успіхи". Начебто будуємо країну під проводом Саливона Гапоновича Часника з колгоспу "Смерть капіталізму" - п'єса "В степах України.

Є ще один показник, який вельми важливий для нас усіх і яскраво характеризує те, як ми насправді живемо, а ВОНИ керують економікою. Якщо станом на 14 лютого 2015 року курс долара США складав 15,8 гривні, то нині вже сягає 26,6. Співставте.

Тепер дивіться, що виходить. Віжки управління Україною, при бездарному правителю нинішнього часу, впевнено перебирає на себе група послів світової сімки. І першим це відчув якраз міністр економіки А. Абромавічус. Він кинувся саме до них за захистом від корупціонера І. Кононенка, найближчого бізнес-партнера П. Порошенка. Про це пан Айварас якось, зі сльозами на очах, розповідав під час таємної вечері в посольстві Швеції. Керівники дипломатичних місій G7 у Києві за тим столом прийняли рішення (дарма, що це втручання у внутрішні справи України, хіба це для нас новина?!) – Абромавічус повинен щосили грюкнувши дверима, подати у відставку. Вранці вкрай схвильований литовець невпорядковано й сумбурно виголошує свій спіч про складання повноважень міністра, примішавши сюди зовсім не випадково, як на мене, і аргумент-образу про мовбито зняття державної охорони з нього і членів його сім’ї, яка раніше надавалася, мабуть, протиправно, в обхід українських законів. Тому, що за чотирнадцять місяців роботи міністром він так і не вникнув у суть своїх прав та обов’язків, гарантій держави щодо його та сім’ї. Що вже там казати про економіку найбільшої європейської країни, коли йому незрозумілою є ментальність країни, куди його закинули на вахту. Але договір таємної вечері вже працює: не встигли ЗМІ, захлинаючись від здивування, проковтнути новину про відставку міністра економіки, як з’явилося реноме послів, котрі сміливо залізли в город глави держави й українського парламенту, який, відомо, призначає очільників відомств.

Таким чином, високоросле литовське дитя, яке понад рік удавало з себе великого реформатора, досягнувши в цій справі, разом з командою своїх молодиків, zero помножене на zero, стає героєм начебто антикорупційного руху, започаткованого на вищих щаблях влади. Розуміючи звідки куруються процеси, А. Яценюк, першим публічно й перелякано вигукує: «Я беру під особистий захист Абромавічуса?» Від кого? Невже він власноручно тепер охоронятиме дружину й дітей Айвараса при їхніх походах до супермаркету? – тоді подумалося мені. Ще більш дивними були ці самі слова, мовлені через тиждень, з уст глави держави. Пан Порошенко лише гордо додав, що це саме він привів у владу 2 грудня 2014 року пана Абромавічуса, подарувавши йому український паспорт. Після цього гордого зізнання Петра Олексійовича мав би, либонь, прозвучати патетичний туш, але на фоні економічних результатів держави в 2015 році, які викладені мною вище, це могло б виглядати танцями на цвинтарі…

Розуміючи, що відповідати за річну бездіяльність уже не доведеться, він врятований від критики за повний провал в економіці держави, литовець перебирає на себе роль ньюсмейкера – себто, творця новин. Заявляє, що наступним прем’єр-міністром України має стати пані Н. Яресько. Хто мені докаже, що це не консолідоване рішення послів, з якими вечеряє англомовний литовець?

Тим часом в останній робочий день попереднього парламентського тижня у Верховній Раді діждалися голову Національного банку України Валерію Гонтарєву. Це та, яка за словами П. Порошенка, проголошеними на першій його цьогорічній прес-конференції у Києві, може претендувати на роль найкращого банкіра світу. Чуєте, найкращого, номер один? Через тиждень у Давосі, коли було оприлюднено результати роботи світових банківських систем виявилося, що українська банківська структура, за яку совістю і професійною честю відповідає мила й люба Петрові Порошенку пані Гонтарєва, займає найгіршу позицію в світі. Тобто, українські банки найгірші на планеті. А такою дорогоцінною для глави держави пані Гонтарєва є, як не важко здогадатися, лише тому, що створює вигідні, комфортні умови для персонального його банку,яким він володіє у купі все з тим же бізнес-нардепом І. Кононенком. Ось і вся розгадка.

Так ось, ця мила пані, суперфаворитка прибуткових мільйонів пана Порошенка, виступаючи в парламенті, з трибуни заявила, що в Україні ніхто не відповідає за гривну. І це надзвичайно добре, правильно!

Це уважно послухали, похлопали вухами близько трьохсот народних депутатів, і, звичайно ж, юродиве й байдуже промовчали. Значить погодились з цією тезою. Але ще ж є і міністерство фінансів України. Казати б, сторож і розпорядник наших грошових ресурсів. Що ж воно скаже з приводу цієї лободи пані головбанкірши?

Через кілька діб після цього пані Яресько враз вискакує як Пилип з конопель і повторює дурощі В. Гонтаревої: ми, мовляв, щасливі з того, що в Україні ніхто не відповідає за гривну. Це заледве не головна економічна свобода. Читайте про це тут.

Я буду відвертим до кінця, і не боюся за інтереси моєї держави, її громадян ображати невігласів у владі. Бо запитується, звідкіля на владному олімпі з’явилися такі тупі, бездарні баби? Що їх за просторіки висадили на найвищі щаблі влади не поцікавившись рівнем фаху? Як можна публічно плести подібну єресь? В Україні, що вже, можливо, не діє Конституція України? Хто і коли її відмінив? Якщо ще ні, то нехай заглянуть ці убогі й безграмотні люди, а з ними й народні депутати, які населяють сесійну залу Верховної Ради, до Основного закону України, де в статті 99 чітко й однозначно записано: «Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України».

Якщо НБУ не виконую свою «ОСНОВНУ ФУНКЦІЮ», як викарбовано в Конституції, то щодо нього вчиняють одну з двох цілющих речей: або заміняють голову центральної банківської установи, або, мабуть, закривають НБУ, на його місці створюють нову керовану державну структуру. А в нас НБУ, виходить, діє з однією метою – гусеницями постанов і розпоряджень відомчої структури подавити усіх конкурентів заради розквіту одного-єдиного привілейованого банку імені Порошенка-Кононенка. Міністр фінансів, як можна зрозуміти з її слів, теж вважає, що так усе й повинно бути – за стабільність національної валюти ніхто в Україні не відповідає.

Коли людина за чотирнадцять з половиною місяців знаходячись на посту міністра не уяснила, якою повинна бути функція держави щодо крові економіки – грошей, хто насправді повинен відповідати за провали на валютному ринку, нарешті, ні разу не заглянула до цього розділу Конституції України – закону прямої дії, який регламентує грошово-фінансову систему держави, то про яке прем’єрство пані Яресько, скажіть, тут можна говорити? Судити потрібно її за подібне нехлюйство. Примусово змусити пройти курс економіки в українському виші. Гарварди, як бачимо, цього не вивчають, а самі розібратися в суті вони не в змозі.

А, можливо, нехай уже краще прем’єром буде пан Аваков? Ви думаєте я жартую? У суботу, 13 лютого, весь інтервент був забитий подібними безділлями, самопіарами. Про це читайте тут.

Бридко навіть обговорювати цю тему. Звичайно ж, знаходячись поруч з Яценюком, який перевівши усю економіку на власне ручне управління, ставши головним паханом при роздачі пожертв друзям і партнерам по бізнесу з бюджету (для того ж він і затверджується у ВР без тіла) і міжнародної валютної допомоги, якої, не забуваймо, надійшло торік лише аж 30 млрд. доларів США, спостерігаючи за його не безбідними потугами, ближні друзі, звичайно ж, готові «погарцювати» на цьому посту ще краще. І пан Аваков, який довів МВС до того, що від нього залишилася тільки згадка, що кримінал, крадіжки буквально накрили Україну, а нова поліція вже "прославила" себе, як мені видається, зумисним вбивством підлітка, хотів би, звичайно ж, перескочити в затишніше і прибутковіше місце Я щоправда просто дивуюся, чого мовчить про свої високі амбіції пан Турчинов? Після «генія» в прем’єрській подобі, як про Яценюка якось лакейське кричав з трибуни ВР представник «Народного фронту» з Коломиї Юрій Тимошенко, саме він є «генієм-2». Бо пан Саакашвілі вже підбирається до самого командного містка на якому весь у багні, з фіолетовим вогнем шкідливого кота в очах відбивається від усіх претендентів на його папаху, ледве живий пан Яценюк.

А якщо чесно, то це велика образа для мільйонів і мільйонів моїх братів і сестер, свідомих своєї гідності і честі українців, до яких парашутами на вахтову роботу прем’єрами та міністрами закидають іноземців, насправді паршивий фаховий непотріб з-за кордону, а управління державою Україною і нацією перебирають на себе невідомо які в управлінському ремеслі чужорідні посли-іноземці. Все це результат нашого з вами, друзі, шалапутного однотурового невибагливого вибору. Який потрібно негайно всенародно, дочасно переглянути.