Біотуалет як чинник підриву …авторитету правосуддя

Що створює більшу загрозу незалежності судді: 1) публікація домашньої адреси, невдовзі після нападу і завдання тілесних ушкоджень; 2) клозет на вході до суду? Обрали перше? Тоді ви – точно не член ВРП

Увечері 22 листопада 2017 року двоє молодиків із кийками в руках у малолюдному місці здійснили напад на мене. Цілили в голову, та завдяки моєму чоловікові, який прийняв більшість ударів на себе, я відбулася забійною раною скронево-тім’яної ділянки справа і накладенням кількох швів. Наші речі нападників не цікавили. Діяли вони мовчки і злагоджено.

Наступного дня Вища рада правосуддя звернулася до Нацполіції «стосовно вжиття заходів з виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, причетних до нападу на суддю». Власне, «ритуальним» висловленням стурбованості ВРП і обмежилася.

Поліція надала мені охорону – як потерпілій від злочину, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство із застосуванням предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень).

Місяцем пізніше, 19 грудня зранку, громадянин Геннадій Сікалов, який видає себе за журналіста, цинічно й демонстративно провів фото- та відеофіксацію здійснюваних щодо мене заходів безпеки.

За кілька годин на належному йому сайті «Останній бастіон» з’явилася маніпулятивна публікація, що трактувала причини переслідування мене людьми з оточення полтавського мера Олександра Мамая та головою суду Олександром Струковим у вигідному для них світлі.

«Стаття» розголошувала конфіденційну інформацію стосовно мене: домашню адресу та номер мобільного телефону. Показово, що відомості ці «розслідувач» почерпнув із документів, котрі знаходяться у розпорядженні Полтавської міської ради.

Мешкаємо ми в одноповерховому багатоквартирному будинку, зведеному ще наприкінці XIX століття. Тож текст супроводжували виконані особисто Сікаловим фотографії ганку, вхідних дверей, вікон нашої оселі – аби той, кому треба, не помилився?

Викладалося й відео, в якому добре видно номерний знак та марку поліцейського автомобіля, задіяного для моєї охорони. Не складно було також встановити, яку кількість «копів» і техніки до цього залучено (інструкції передбачають значно більше, та ресурси поліції обмежені).

Ось тут детально описані мотиви дій «журналіста», який завдяки покровительству Струкова і деяких інших суддів нашого суду примудрявся роками блокувати завершення слідства стосовно себе. А тепер, певно, розраховує уникнути покарання, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Адже прокуратурою висунуті обвинувачення в шахрайстві, вчиненому в особливо великих розмірах. Так, зрештою, завершилася спроба заволодіння коштами страхової компанії.

Зухвалі дії Сікалова змусили мене подати заяву про злочин за ст. 182 КК (порушення недоторканості приватного життя). Повідомлення внесли до ЄРДР, та слідство практично не здійснювалося.

Упиваючись абсолютною безкарністю, громадянин вирішив повторити «геройство». Квітневий, 2018 року, паперовий випуск «Останнього бастіону» містив передрук попередньої публікації. З усіма моїми персональними даними та згаданими вище фото.

Наклад газети нібито становив 50 000 примірників. Її безкоштовно роздавали в Києві – під стінами ВРП, СБУ, НАБУ.

Цей примірник член ВРП Гречківський підшив до дисциплінарної справи, відкритої проти мене за скаргами голови суду Струкова

Повторне розголошення домашньої адреси судді, яка зазнала нападу та стосовно якої застосовувалися заходи безпеки, демонструвало громаді Полтави, що будь-які злочини, вчинені проти мене, не будуть розслідуватися належним чином правоохоронними органами, базованими на території міста.

24 квітня 2018 року я вирішила звернутися до Вищої ради правосуддя. У повідомленні вказувала, що вважаю бездіяльність посадових осіб Полтавського відділу поліції ГУНП в Полтавській області, Полтавської місцевої прокуратури і Прокуратури Полтавської області неприпустимою і такою, що порушує гарантії незалежності суддів.

Я просила вжити передбачених законодавством України заходів реагування. Зокрема тих, що обумовлені ст. 73 ЗУ «Про Вищу раду правосуддя».

Тим часом Сікалов почав торпедувати ВРП безпідставними, а то й відверто брехливими, дисциплінарними скаргами на мене.

Надаючи на вимоги членів «суду над суддями» пояснення на чергові обвинувачення, я вказувала зазначені вище обставини та звертала увагу на відсутність реагування ВРП на моє звернення від 24.04.2018. Про це я, зокрема, писала:

• › 16.02.2019 – на ім’я члена Першої Дисциплінарної палати Володимира Говорухи (за 2 місяці він став головою Вищої ради правосуддя);
• › 16.04.2019 – на ім’я (уже колишнього) члена Третьої Дисциплінарної палати Миколи Худика.

З ухвали члена ВРП Ігора Артеменка

Окрім них розглядом сікалових жалоб займалися: першої – Андрій Овсієнко, Ігор Фомін, Ігор Артеменко (усі наразі – екс члени ВРП); другої – Олег Прудивус (чинний член і секретар Другої Дисциплінарної палати).

Зрештою, скарги визнавали такими, що не передбачають дисциплінарної відповідальності судді. Провадження закривали.

Але нікого з членів ВРП не занепокоїли ілюстровані опуси скаржника, ніхто не визнав неодноразове публікування персональних даних судді чинником, що становить «загрозу незалежності судді чи авторитету правосуддя». І не зреагував відповідно до можливостей, окреслених у пункті 23.1 Регламенту Вищої ради правосуддя.

Отож «журналіст» продовжив свої провокативні дії та інсинуації. Наприклад, з якогось дива почав стверджувати, що суддя Гольник у мережі Facebook «завзято пропагувала ідеї Адольфа Гітлера та Генріха Гімлера».

Заголовки сайту «Останній бастіон»

Коли одна із жалоб «спрацювала» і 25 січня 2021 року Друга Дисциплінарна палата відкрила дисциплінарну справу стосовно мене, Сікалов сприйняв це як толерування, якщо не заохочення, його протиправних дій. Назавтра він, окрилений, знову виклав на сайті дещо модернізовану версію свого magnum opus.

На той час я змінила номер мобільного телефону. Проте адреса зосталася актуальною (лише вулицю перейменовано).

Вчинені повторно сікалові «звитяги» відповідали тепер ч. 2 ст. 182 КК України. Тож 28 січня мені знову довелося потурбувати конституційний орган…

Тільки після надсилання 10 лютого цього звернення вдруге ВРП включила інформацію про нього до Реєстру повідомлень суддів про втручання в діяльність.

Невдовзі я дізналася, що моє звернення від 24.04.2018 року до ВРП …не надходило.

3 березня надіслала ВРП додаткову інформацію – дізнавшись про нові «витівки» особи з нахилами Остапа Бендера.

У суботу раненько він приголомшив очільника одного з департаментів Полтавської облдержадміністрації звісткою, що проти того веде розслідування …СБУ, а я ввечері у п’ятницю санкціонувала як слідча суддя проведення обшуків за місцем мешкання чиновника. Отже, ховайте речі й документи. А мені підкиньте грошиків на дискредитацію судді Гольник.

Насправді в жодному з кримінальних проваджень, до яких я мала стосунок, посадовець не фігурував.

Про намагання «журналіста» долучити до своїх провокативних дій осіб, котрі входять до керівництва області та мають певний вплив на суспільні процеси в регіоні, і сформувати в них хибне та упереджене ставлення до мене, я не лише поінформувала ВРП. Але й просила викликати мене на відповідне засідання – аби я могла надати необхідні пояснення й докази.

Цього не сталося. Результатів перевірки довелося чекати до 19 серпня. Коли член ВРП Віталій Саліхов одноосібно «на підставі системного аналізу правових норм, дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення незалежності правосуддя за повідомленням судді Октябрського районного суду міста Полтави Гольник».

ВРП затвердила його висновок рішенням від 26 серпня.

* * *

Тепер – історія, в якій той самий доповідач побачив підстави для вжиття заходів. І Вища рада правосуддя з ним погодилася.

4 серпня 2021 року ВРП отримала повідомлення судді Амур-Нижньодніпровського райсуду міста Дніпра Оксани Богун – про втручання в її діяльність щодо здійснення правосуддя та діяльність суду загалом.

22 липня до провадження судді надійшла справа № 199/5588/21 за позовом до низки ТОВ із залученням як третіх осіб виконкому Дніпровської міськради, її департаментів, комісій та комунальних підприємств, пов’язаних із благоустроєм та інфраструктурою міста.

Позов мав мету – «спонукання укласти договір оренди рекламних конструкцій». Вкупі з ним ішла заява про забезпечення позову.

Того ж дня суддя винесла потрібну позивачеві ухвалу й заборонила до набрання рішенням суду законної сили усім третім особам «та/або будь-якому іншому структурному підрозділу Дніпровської міської ради та/або комунальним підприємствам чи закладам, що належать до сфери управління Дніпровської міської ради, вчиняти будь-які дії, спрямовані на демонтаж рекламних засобів (рекламних конструкцій), розташованих відповідно до дозволів за адресами, перелік яких [із сотень адрес – Л.Г.] зазначений у постановленій ухвалі».

Назавтра неподалік будівлі суду працівники КП «Дніпроводоканал» проводили технічні роботи, а 26 липня водопостачання до приміщення суду припинилося.

Представники суду не змогли з’ясувати у комунальників ні причин зникнення води, ні дати відновлення її постачання.

Зранку ж 31 липня «чотири невідомі особи чоловічої статі самоправно розмістили перед входом до … суду … предмет із полімерного матеріалу синього кольору, схожий на біотуалет». На його стінах закріпили липкою стрічкою аркуші з написами: «Уважаемые работники суда! На период проведения работ, связанных с отсутствием водоснабжения и канализации в здании АНД суда, убедительно просим Вас пользоваться этим биотуалетом. Ответственная за санитарное состояние туалета – судья Богун О.О. Спасибо за понимание».

Керівник апарату суду викликав слідчо-оперативну групу, Територіальне управління Державної судової адміністрації пригрозило КП «Дніпроводоканал», що «буде змушено звернутися до суду з позовними вимогами про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії за захистом своїх прав і законних інтересів», а суддя пов’язала події з постановленням нею ухвали.

28 жовтня Вища рада правосуддя вирішила звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину та до Державної судової адміністрації України – «про причини та тривалість відключення від водопостачання приміщення Амур-Нижньодніпровського районного суду».

Ситуація настільки схвилювала членів ВРП, що про результати розгляду питання конституційний орган у подробицях розповів на своєму сайті.

Звісно, я не можу схвалювати подібний «тролінг» судді креативною міською владою Дніпра. Тим більше, що в заручниках опинився весь колектив суду, а також відвідувачі установи. Належні умови для функціонування судів і діяльності суддів гарантує стаття 130 Конституції України.

Водночас ми знаємо, як деякі служителі Феміди вміють маніпулювати заходами забезпечення позову. Місцеві ЗМІ трактували події як реакцію мера на суддівське свавілля.

До речі, ухвала судді Богун О.О. від 22 липня вже 18 серпня була скасована постановою Дніпровського апеляційного суду. У рішенні, що відразу набрало законної сили, вказано:

«вимога про вжиття заходів забезпечення позову направлена не інакше як на зупинення діяльності органів місцевого самоврядування, яка не є предметом оскарження в цій справі, що свідчить про неспівмірність вжитих заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Більше того, заборона вчинення дій застосована до осіб, які не є відповідачами у справі, що суперечить меті забезпечення позову та положенням глави 10 ЦПК України».

Неприховане протистояння мера й частини суддів Амур-Нижньодніпровського районного суду, на мою думку, потребувало б ретельного «розбору польотів» – обох сторін конфлікту. І не факт, що біотуалет на вході до суду завдав більшої шкоди авторитету правосуддя, ніж дії судді, котрі зумовили таку реакцію міського голови.

Та де там. ВРП вміє абстрагуватися від суті проблем!

* * *

Зіставлення обох ситуацій укріпило мене в думці, що чинний склад Вищої ради правосуддя чітко розділяє суддів на категорії, затято захищає «своїх» і, навпаки, дозволяє гнобити інших – незручних для «системи». Навіть, бере в цьому активну участь.

На жаль, нові члени конституційного органу дуже швидко переймають корпоративну етику «старших» колег.