Стейкхолдери – основний локомотив сучасної якісної освіти

Університети, коледжі, школи, бібліотеки, науково-дослідні центри, лабораторії медичних установ мають стати відкритими освітьньо-науковими площадками для вільного поширення досвіду, ідей, сатрапів.

Становлення нових поглядів на систему освіти в світі вимагає концептуально відмінного від існуючих системного підходу до значення і ролі вищих навчальних закладів, який до тепер є не лише головним чинником прогресу і розвитку, а став основним безпековим фактором. І зараз освіта є фундаментом миру. Перед людством стоїть глобальне завдання – виживання у світі, який загрожує самому існуванню людини. Перед освітянами як на міжнародному рівні стоїть завдання створення такої освітньо-наукової платформи, яка може модернізуватись у відповідності до викликів, що стоять перед людством: хвороби, війни, екологічні катастрофи, загрози що йдуть з глибин Космосу. Розвиток науки – наріжний камінь безпеки. Тільки прогресивні вчені за допомогою інноваційних технологій можуть вирішити комплексні завдання. Лише прогресивні освітяни можуть підготувати фахівців, яких потребують всі сфери промисловості.

Стрімке зростання цінності освіти, зміни українського суспільства й активне проникнення ринкових відносин у всі сфери соціального життя вимагають нового контексту досліджень освітньої діяльності. Саме тому в сучасній науці актуальні наукові дослідження діяльності інституту освіти як ринку послуг, спрямовані на з’ясування соціокультурних передумов здобуття освіти, що безпосередньо пов’язано з ретельним вивченням адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності в Україні та визначення ролі, сутність і змісту освітянської галузі в сучасних умовах.

Коли говоримо про освітні послуги, маємо розуміти хто є головним стейкхолдером (від англ. stakeholders) – зацікавленою стороною в освітянському процесі яка має легітимний інтерес у діяльності організації – навчального закладу, тобто певною мірою залежать від неї або можє впливати на її діяльність. Звісно можемо назвати самих студентів – бо вони хочуть отримати якісну європейську освіту. Або батьків, які прагнуть щоб їх дитина була успішною. Насправді це роботодавець. Бо саме роботодавець отримує той «продукт» який випускає вищий навчальний заклад. А кінцевий беніфіціар всього процесу – все суспільство яке формалізується в державу, тобто всі громадяни які прагнуть жити в розвинутій соціальній, демократичній країні в якій всі послуги надаються на високому професійному рівні, а дороги, будівлі, мости, товари повсякденного користування і так далі і тому подібне якісні.

За часів сересеру всі функції контролю якості в своїх руках тримала держава, всі товари мали відповідати «гостам». Так само і навчальні заклади в тоталітарній економіці функціонували в плановому режимі. І готували фахівців конткретних спеціальностей для конкретних підприємств, з якими підтримували тісний зв'язок. Але під час приватизації підприємств такий тісний зв'язок на жаль було втрачено. Комерціалізовані навчальні заклади почали готувати фахівців для ринку праці, не враховуючи потреб ринку. Первинний запит на економістів та юристів на початку 90-х років ХХ ст. призвів до перевипуску фахівців цих спеціальностей. При цьому зважаючи на те що викладачів таких рідких спеціальностей не вистачало, більшість спеціалістів готувались заочно в навчальних закладах які отримали ліцензії не маючи для цього аж ніяких підстав, ані наукових шкіл, ані навчально-методичної лабораторної бази ані бібліотечного фонду. В цей час училища і технікуми масово перетворювались в коледжі і інститути, а інститути ставали університетами та академіями. Фактично українська освіта перебувала і залишається під впливом радянських підходів до навчання та управління освітнім процесом.

Слід нагадати, що за радянських часів все мало робитись скоро, одночасно, відповідно до п’ятирічних планів. Фахівець без належного рівня освіти, навичок та умінь міг бути призначений на будь-яку посаду завдяки «політичній грамотності» або «відповідності», а партія, як пам’ятаємо, була одна. А потім такий фахівець «поза очі» отримував заочну освіту. Конвеєр працював на повну потужність. Але після вже згаданої комерціоналізації вищої освіти, заочна освіта не звикла і навіть навпаки розцвіла буйним цвітом. Два, три і більше дипломи про вищу освіту вже не новина. Хоча всі розуміють що заочної освіти не буває апріорі. Є відповідний алгоритм, правило, послідовність, можна називати по різному. Для отримання нової компетентності її потрібно здобути. Для того щоб щось прочитати потрібно взяти книжку, або гаджет і прочитати (звісно за умови що ти маєш таку навичку). А щоб щось написати потрібно взяти листок бумаги та ручку, або той же гаджет і написати або надрукувати. Щоб навчитись стріляти з автоматичної зброї потрібно переглянути відеоролик або прослухати лекцію, подивитись зображеня, а потім взяти зброю в свої руки та провести з нею відповідні до отриманих теоретичних знань маніпуляції. І так далі. Скорочення кількості годин для аудиторного або самостійного навчання означає зменшення кількості та якості отриманих компетенцій. А це приводить до тяжких, а інколи і жахливих наслідків.

Відповідно навчання на всіх рівнях має бути тільки стаціонарне. Студенти мають рухатись в освітньому просторі за вектором який їм допомагає визначити тьютор. При цьому кількість дисциплін на вибір студента має максимально збільшитись. Навчальний заклад має забезпечити студент максимально постійний та максимально відкритий доступ до приміщень, бібліотечних фондів, лабораторного простору університету. Студент повинен мати можливість відвідувати лекції не лише викладачів свого навчального закладу, а й вчених які працюють в інших навчальних закладах. Гроші мають «ходити» за студентом. Якщо студенту потрібно вивчити курс, якщо він зацікавлений пройти програму яка викладається в іншому навчальному закладі, університет за домовленості з цим вишем має задовольнити цю потребу, перевівши відповідні кошти або зробивши відповідні взаємозаліки. Тут ми перейшли до іншого аспекту відповідності. Фахівець, який отримав освіту за тим або іншим напрямом, та пройшов стажування на посаді до обіймання якої готувався протягом навчання, має відразу по призначенні приступити до виконання своїх функціональних обов’язків. Компетенції які були закладені до програми за якою він підвищував рівень своїх знань та навичок, отримував професію, мають бути доведені до базового рівня працівника, який виконує цю роботу щоденно. І в такому сенсі навчання студента протягом тривалого часу цілком виправданий крок. Поступивши в навчальний заклад і пройшовши базові дисципліни на першому або другому курсі, молода людина цілком може розпочати свій професійний шлях. І надалі проходити навчання у час коли матиме на те можливість.

Сучасні технічні засоби дозволяють обліковувати та контролювати відвідування занять, засвоєння матеріалу, тощо за накопичувального підходу. І тоді студент протягом того часу в який він зможе вкластися зможе пройти відповідні курси з належною кількістю кредитів. Ба більше, оплату за навчання він зможе здійснювати диферієнційовано. Сплачуючи не за рік, або за семестр, а за окремі дисципліни. При цьому заробітна плата викладача має залежати від кількості коштів що надходять як оплата за його курс. В такій системі базові дисципліни мають викладати гарант та викладачі які працюють у виші на постійній основі забезпечуючи виконання акредитаційних вимог, а дисципліни за вибором можуть читати запрошені фахівці.

Адміністрація навчального закладу за сучасних підходів в умовах болонського процесу має обслуговувати викладачів і студентів. Сворювати для останніх, за необхідності, можливість відвідувати лекції та семінарські заняття в спеціальному онлайн режимі відеоконференцій, звісно з обов’язковою фіксацією і тд. Лектор має читати лекцію, а робота методистів забезпечити присутність студентів які підписались на неї. І чи не головна робота адміністрації вищих навчальних закладів, представників профільних міністерств які забезпечують реалізацію державної політики у відповідній сфері, і головне стейкхолдерів в розробці правильних підходів та вимог до підготовки фахівців, оцінки рівня їх компетенцій.

Декілька слів про стейкхолдерів. Стипендіальний фонд має наповнюватися з внесків держав та провідних світових компаній, кошти з якого будуть отримувати студенти незалежно від кольору шкіри і країни походження, а у відповідності з своєю жагою до знань та творчим потенціалом – ось запорука створення інтелектуального щита від катастроф які вже вирують і нищать середовище нашого існування. І вже не право, а обов’язок провідних видобувних компаній, підприємств надати багатосторонню допомогу державам у забезпеченні ресурсами освітню сферу. Видатки на науку і освіту повинні стати обов’язковою частиною фінансового плану будь-якої бізнес-структури. Освіта не може бути статтею розходів держави. Вищий навчальний заклад, школа, науково-дослідний центр, лабораторія мають отримувати гарантоване фінансування. За такого підходу перепрофілювання а тим більше закриття науково-освітніх закладів є нанесенням невиправної шкоди світовій безпеці.

Ще один важливий аспект в освіті, це державний контроль. Держава не має заважати розвиватись ринку. Однак має контролювати виконання вимог і критерієв встановлених в законодавстві. Робота має виконуватись фахово. До виконання будь-яких робіт мають допускатись тільки фахівці, які мають належну підготовку. Продавці, будь-де в магазині, на автомобільній площадці, на стаціонарному ринку повинні мати дипломи або сертифікати, які підтверджують рівень освіти, кваліфікації, володіння знаннями та навичками саме в цій сфері. Так само майстри які проводять ремонтні роботи повинні мати відповідні документи про освіту, документи що підтверджують кваліфікаційний рівень, відповідні допуски і дозволи до проведення таких робіт. А спеціальні інспектори мають постійно перевіряти, контролювати а в разі необхідності притягати до відповідальності як осіб які наймаються на роботу без відповідної фахової підготовки, так і осіб які наймають на роботу таких фахівців, як фізичних так і юридичних осіб.

Складання кваліфікаційних іспитів має відбуватись в незалежних центрах, для реєстрації в яких особа має надати документи про освіту, та пройти відповідне оцінювання. Без такого сертифікату жоден фахівець не повинна допускатись до жодного виду робіт. А тим більше в аудиторію де педагог буде навчати і формувати майбутніх спеціалістів. Без педагогічної освіти жоден фахівець не повинен навіть наближатись до лекційного залу, або лабораторії. Ба більше керівні посади в навчальних закладах незалежно від форми власності та підпорядкування мають обіймати тільки фахівці, які мають справжній викладацький стаж не менше 5-ти або навіть 10-ти років і в обов’язковому порядку викладають навчальну дисципліну, забезпечують навчальний процес методичними матеріалами, публікують навчальні посібники та наукові статті.

В сучасних реаліях всі заклади освіти: Університети, коледжі школи, бібліотеки, науково-дослідні центри, лабораторії медичних установ мають стати відкритими освітьньо-науковими площадками для вільного поширення досвіду, ідей, сатрапів. Керівництво наукових та освітніх закладів мають стати модераторами проектів з дослідницької роботи та навчання. Наше завдання створити умови для талановитої молоді: докторантів, аспірантів, магістрів та студентів вільно розвиватись і досліджувати. Завдання держав і філантропів забезпечити вільний доступ до всіх джерел знань. Створення єдиної глобальної платформи на якій кожен студент зможе отримати консультацію провідного фахівця, та долучитись до он-лайн лекції провідного викладача – завдання для фахівців з айті-технологій. Світовий консорціум освітньо-наукових закладів – ось чого зараз потребує Людство.