Основне, що кожна людина має знати про право власності

В даній статті спробую стисло розповісти основну інформацію про таке важливе для окремої людини і суспільства в цілому право як право власності.

Право власності – це основне речове право і основа ринкової економіки. Однак, більшість людей у повній мірі не розуміє зміст цього права. Деякі люди навіть плутають такі, здавалось би, очевидно різні категорії, як право власності на житло і реєстрація місця проживання. Тож в даній статті спробую стисло розповісти основну інформацію про таке важливе для окремої людини і суспільства в цілому право як право власності.

Загальна інформація про право власності

Право власності – це можливість на власний розсуд вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, з належним особі майном.

Зокрема, право власності включає в себе три правомочності:

1. можливість володіти майном, тобто можливість тримати майно у себе;

2. можливість користуватись майном, тобто можливість використовувати всі корисні властивості майна;

3. можливість розпоряджатись майном, тобто можливість продати, подарувати, знищити майно тощо.

Разом з тим, слід пам’ятати, що власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Невиконання цього обов’язку, якщо результатом такого невиконання є нанесення шкоди іншим особам, тягне за собою відшкодування власником збитків (наприклад, у випадку залиття однієї квартири з іншої).

Окрема річ може бути у власності як однієї особи (право особистої власності), так і у власності декількох осіб (право спільної власності).

У свою чергу, різновидами права спільної власності є право спільної сумісної власності та право спільної часткової власності.

Розрізняються вони між собою тим, що у випадку сумісної власності частки у праві на таку річ не визначені, а у випадку часткової власності – визначені.

Перетворення права спільної сумісної власності у спільну часткову можливе шляхом укладення договору (нотаріально посвідченого – щодо нерухомого майна) між власниками або в судовому порядку.

Також, в аналогічному порядку, якщо це фактично реально, можливо виділити частку із майна, що перебуває у спільній частковій власності.

Для прикладу: з автомобіля частку виділити неможливо, бо це є неподільною річчю, а з житлового будинку у більшості випадків можливо. У такому разі у кожного з співвласників право часткової власності припиняється і з’являється право особистої власності вже на окремі об’єкти - квартири (у минулому – частини єдиного будинку).

Набуття права власності

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Найпоширенішими підставами набуття права власності є договори (купівлі-продажу, дарування тощо) та інші правочини (наприклад заповіт), а також створення нових речей та переробка існуючих.

Слід зазначити, що право власності на нерухоме майно виникає у особи тільки після його державної реєстрації (наразі – це внесення відомостей про нього до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Припинення права власності

Найпоширенішими підставами припинення права власності є:

1. відчуження власником свого майна (наприклад: продаж, дарування, внесення майна до статутного капіталу юридичної особи тощо);

2. звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника (наприклад: звернення стягнення на іпотечну квартиру у зв’язку з невиплатою кредиту);

3. припинення юридичної особи чи смерті власника (наприклад: перехід майна у спадщину спадкоємцям).

Менш поширеними є наступні підстави: відмова власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам'яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; реквізиція; конфіскація тощо.

Захист права власності

Захист права власності може здійснюватись як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Способами позасудового захисту права власності є: захист права власності органами державної влади або органами місцевого самоврядування, в межах визначеної законом компетенції; захист нотаріусом, шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі; самозахист.

Основними способами судового захисту права власності є наступні:

1. позов про визнання права власності (якщо право власності оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує право власності);

2. віндикаційний позов (від лат. vindicatio, захист) – витребування своєї речі власником від особи, яка безпідставно нею володіє).

3. кондикційний позов (від лат. condictio, вимога про повернення) – витребування своєї речі в особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником майна договору);

4. негаторний позов (від лат. negatorius — той, що заперечує: відхиляє) – вимога про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном;

5. позов про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції (від лат. restitutio — відновлення) — вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину.

І на останок.

Право власності в Україні є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків воєнного або надзвичайного стану, коли в такому разі майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Хоча…це в теорії. На практиці ж, як не сумно, у нас в державі все буває інакше. Причиною цьому є високий рівень корупції та низький рівень правосвідомості у населення України.