Справедливість для українців: як забезпечити відплату

Сьогодні держава має вирішити проблему притягнення до відповідальності росіян, що вчиняли воєнні злочини в Україні

Як покарати тих, що робили дуже страшні речі, які шокували світ: вбивали цивільних, піддавали українців тортурам, знущалися над дітьми..? Це не тільки питання відновлення справедливості для українського народу. Це питання існування безпечного миру для всього людства, відповідь на яке впливатиме на подальший розвиток нашої цивілізації. 

В першу чергу відбувається застосування стандартних інструментів розслідування і засудження злочинів. Відомо, що після звільнення територій від окупантів свою роботу починають правоохоронні органи: збирають докази злочинів, опитують свідків, відкривають кримінальні справи, які потім будуть розглядатися судами. В той же час планується створення спеціального механізму правосуддя щодо воєнних злочинів, пов’язаних з російською агресію. Про початок роботи над таким механізмом 03.04.2022р. говорив Президент України Володимир Зеленський: “Суть цього механізму – спільна робота національних та міжнародних фахівців: слідчих, прокурорів та суддів. Цей механізм допоможе Україні та світу притягнути до конкретної відповідальності осіб, які розв'язали або будь-яким чином брали участь у цій страшній війні проти українського народу та у злочинах проти наших людей”. 

Такий механізм потрібен ще й тому, що суспільство має сумніви щодо ефективності національної правоохоронної системи. Проводячи дослідження питань розбудови нового механізму правосуддя серед ветерансько-військової спільноти ми отримали досить негативну оцінку роботи національної системи. Ті, хто мав нещастя з нею стикатися, називають безліч проблем: корупція, затягування розслідувань, фальшування доказів, неможливість довести правоту і відновити справедливість в суді, неадекватність вироків тощо. Зрозуміло, що після 24.02.2022р. проблеми нікуди не ділися. Як приклад можна привести дивне рішення харівського суду, що нещодавно відпустив під заставу Дар’ю Кригіну, яку звинувачують у корегуванні вогню агресора. Через таке рішення СБУ мало повторно проводити операцію по її затриманню і переміщенню до слідчого ізолятору. Отже, можемо говорити, що після 24 лютого ситуація лише погіршилася адже країна стикнулася з безпрецедентними за обсягом і серйозністю міжнародними злочинами. Тільки станом на жовтень 2022 року Офіс Генерального Прокурора повідомив про більше ніж 40 тисяч проваджень за фактами таких злочинів. Правоохоронна система України має всі їх розслідувати. Проблема не тільки в необхідності охопити значний обсяг злочинів, а й в необхідності розслідувати та засуджувати з дотриманням високих міжнародних стандартів. Існує певна надія, що ситуація покращиться із залученням іноземних фахівців. 

Поряд з тим не відомо поки як вирішити головну проблему -  дотягнутися покаранням до тих злочинців, що повернулися до росії. Саме найбільшою цю проблему визначили представники військово-ветеранської спільноти, з якими ми спілкувалися під час дослідження. За глибоким переконанням більшості людей - механізми, які включатимуть стандартні інструменти розслідувань і засудження, звичайно, потрібні. Зокрема, однозначно необхідним є залучення іноземних експертів. Однак, робота цих механізмів не буде результативною до повної зміни режиму в росії на демократичний, що забезпечить виконання покарань на території росії чи передачу злочинців Україні. В іншому випадку, навіть визнані всім світом міжнародні російські злочинці не відповідатимуть за вчинене адже їх прикриває путінський режим. По результату, як зазначають учасники опитувань: “Україна буде розслідувати, вкладати величезні кошти в роботу спільних українсько-іноземних груп, заочно засуджувати російських злочинців, а вони лише сміятися з нас перебуваючи в своїй “безпечній росії”. І це не справедливо, в першу чергу - по відношенню до жертв і їх рідних, які не матимуть спокою до покарання винних. 

Як можливий вихід з цієї ситуації та приклад відновлення справедливості учасники дослідження згадували так звані “таємні групи” ізраїльської розвідки Моссад. Для більшості людей вони стали певним уособленням невідворотності покарання і встановлення справедливості, що настає навіть через багато років. Так звані “таємні групи” Моссаду - це групи, що діяли по всьому світу і забезпечували розшук, доставку і навіть ліквідацію визнаних злочинців, таких як відомі нацисти часів Другої світової війни, а також тих, хто вчинив терористичні акти в Ізраїлі, вбиваючи його населення або збирався це зробити. Серед найвідоміших справ, наприклад, «Операція Ґарібальді» - розвідувальна операція, проведена в Аргентині в 1960 році яка полягала в викраденні та подальшій передачі до Ізраїлю відомого нацистського злочинця Адольфа Айхмана. Це викрадення викликало негативну реакцію Аргентини, яка подала скаргу до Ради Безпеки ООН. В результаті Рада Безпеки 23 червня 1960 року прийняла резолюцію №138 в якій вимагала від Ізраїлю належного відшкодування відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй та норм міжнародного права. Ізраїль заявив, що це питання виходить за рамки компетенції Ради та має вирішуватися шляхом прямих двосторонніх переговорів. 

Особливий механізм відновлення справедливості створили в США. І хоча він на сьогодні практично припинив свою роботу через проблеми реалізації, порушення прав людини, системне застосування тортур, політичні мотиви, критику правозахисників тощо, сама ідея, якби вона працювала адекватним чином, варта уваги. Історично, цей механізм став реакцією на теракти від 11 вересня 2001 року, коли “Аль-Каїда” захопила 4 пасажирські літаки та направила їх, зокрема, на Всесвітній торговий центр в Нью-Йорку і будівлю Пентагону. В результаті терористичного акту загинуло 2 996 людей, понад 6 000 отримали поранення. Владою США була оголошена війна зі світовим тероризмом. Ця війна включала дії по пошуку і захопленню підозрюваних в тероризмі, зокрема, причетних до терактів 11 вересня. В подальшому сотні захоплених осіб переміщувалися до спеціальних місць утримання, найбільше - до військово-морської бази/в’язниці Гуантанамо на Кубі. Підставою для дій з пошуку, обмеження волі та подальшого засудження тих, кого підозрювали в тероризмі був військовий наказ Президента Джоржа Буша Міністру оборони США за яким створювалися військові комісії для суду над звинуваченими у тероризмі особами. Президентський наказ дозволяв засуджувати військовим трибуналом негромадян США, які є або були «членами організації, відомої як Аль-Каїда; брали участь, допомагали чи підбурювали або змовилися з метою вчинення актів міжнародного тероризму або дій у рамках підготовки до них, які спричинили, загрожують спричинити або мають на меті завдати шкоди чи негативного впливу на США, їх громадян, національну безпеку, зовнішню політику чи економіку» або людей, які свідомо переховували таких осіб.

Тобто, військові комісії щодо терористів - своєрідна форма військового трибуналу. Підстава для їх роботи - Закон про військові комісії від 2009 року. Комісії мали проводити судові процеси відповідно до принципів, за якими працюють інші суди і трибунали.

Сам порядок засудження злочинців містив певні суперечливі моменти. Зокрема, недоцільним вважалося застосовувати до цих комісій принципів права і правил доказування, загальновизнаних під час розгляду кримінальних справ в окружних судах Сполучених Штатів. Пояснювалося це неможливістю зібрати докази в умовах ведення воєнних дій. Особливий порядок роботи Комісій передбачав: можливість використання доказів проти обвинуваченого, з якими він не був попередньо ознайомлений; використання чуток в якості свідчень; свідчення без присяги та доказів; свідчення, що були отримані шляхом примусу і обмеження права на апеляційний перегляд. 

Чи може Україна застосовувати існуючі, зокрема, вказані вище в світі практики відновлення справедливості під час війни? Друге питання, яке им часто чули від українців - чи може держава Україна здійснювати ліквідацію визнаних військових злочинців на території росії чи інших дружніх до агресора держав? Для відповіді на ці питання слід враховувати те, що ми правова європейська держава і зобов’язані спиратися на існуючі міжнародні норми.  Друге питання - питання з категорії права держав на вбивство. Умови його застосування вказані в документах про права людини, якими визначаються можливості застосування смертної кари. Зокрема, Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини). Конвенція передбачає: нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. Не є порушенням цих вимог, якщо позбавлення життя стало наслідком виключно необхідного застосування сили: для захисту будь-якої особи від незаконного насильства; для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою; при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання. Україна також приєдналася до Протоколу №6 до Конвенції, який стосується скасування смертної кари. Тобто, результатом розгляду судами справ щодо російських окупантів, які вчинили воєнні злочини не може бути смертна кара і, відповідно, подальша ліквідація. 

То як же Україні дістатися до росіян, що вчиняли військові злочини щоб притягнути їх до відповідальності? Європейська конвенція про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів, підписантом якої є також російська федерація, передбачає, що кожна Договірна Держава зобов'язується  вживати будь-яких необхідних заходів з метою виконання вироків у зв'язку з такими правопорушеннями настільки, наскільки вони підлягають покаранню відповідно до її внутрішнього права. Зрозуміло, що за існуючих умов росія не буде виконувати вимоги Конвенції і не може бути ніякого співробітництва з діючою російською владою у питаннях розслідування воєнних злочинів, видачі правопорушників для притягнення до кримінальної відповідальності або для виконання вироку суду; передачі засуджених осіб для подальшого відбуття покарання. 

Щодо дій України - ми звісно прагнемо за будь яких умов зростати як правова європейська держава, яка виконує взяті на міжнародному рівні зобов’язання. Однак ми також пам’ятаємо, що міжнародні угоди та інституції не зупинили неспровоковану російську агресію, геноцид і вбивства українців. Ми усвідомлюємо - непокаране зло обов’язково повернеться зі ще страшнішими наслідками. Отже, Україна має право захищати себе і своє майбутнє, своїх людей, а також відновлювати для них справедливість, з урахуванням міжнародних документів, в першу чергу, а також - досвіду інших демократичних країн як того, що згадувався вище, так і іншого.