Право на доступ до правосуддя

– частин четвертої,п’ятої статті 12 Закону,згідно з якими допускається використання в судах, поряд з державною,регіональних мов або мов меншин;

– статті 400¹⁸Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), статей 111¹⁶,111²¹ Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПКУкраїни), статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –
КАСУкраїни) та статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі –ЦПК України), якими передбачено підстави і порядок вирішення питання про допусквищим спеціалізованим судом справи до її провадження у Верховному Суді України;

– частин другої,четвертої статті 99, частин другої, третьої статті 186, частини другої статті212 КАС України, частини третьої статті 43³, статті 110 ГПК України, частини п’ятої статті 151,
частини першої статті 199, частин першої, другої статті 294,
частини першої статті 325, частини другої статті 329 ЦПК України щодовстановлення скорочених процесуальних строків звернення громадян до суду;

– частин четвертої, п’ятоїстатті 22, частини першої статті 60 ГПК України, які встановлюють строки змінипозивачем предмета або підстави позову, а також строки подання відповідачемзустрічного позову;

– частини першої статті 22,частини другої статті 24,
частини третьої статті 30 КАС України, які регулюють строки поданнявідповідачем клопотання про передачу справи з одного адміністративного суду доіншого та встановлюють порядок колегіального розгляду справи, а також регламентуютьстроки подання заяви про відвід (самовідвід) судді, секретаря судовогозасідання, експерта, спеціаліста, перекладача;

– частини другої статті 27,частини першої статті 131
ЦПК України щодо строків подання сторонами спору доказів у справі;

– частини п’ятої статті 6 КАСУкраїни, в якій зазначено, що відмова від права на звернення до суду єнедійсною;

– частин другої, третьої,шостої, восьмої статті 267
КАС України, які передбачають право суду накладати штрафи на посадових осіб, утому числі керівників колегіального органу, за невиконання суб’єктом владнихповноважень постанови суду або неподання звіту про виконання судового рішення;

– частин третьої, четвертоїстатті 33, частини одинадцятої
статті 35, статті 38 КАС України, частини першої статті 64
ГПК України, частини п’ятої статті 74 ЦПК України щодо зміни порядку виклику таповідомлення осіб, які беруть участь у справах, про судовий розгляд позовів іскарг без їх присутності у судових засіданнях;

– частини третьої статті 53 КАСУкраїни щодо неможливості окремо оскаржувати ухвали суду за наслідками розглядупитання про вступ у справу третіх осіб;

– частини третьої статті 71 КАСУкраїни щодо неможливості окремо оскаржувати ухвали суду про відмову увитребовуванні доказів;

– статей 400⁷, 400⁹КПКУкраїни щодо порядку подання учасниками судового процесуклопотання про перегляд судових рішень лише через прокурора, який вирішуєпитання щодо наявності підстав для такого перегляду.

Суд прийняв наступну резолютивну частину:

Визнати такими, що відповідаютьКонституції України
(є конституційними), положення:

– частин четвертої,п’ятої статті 12 ЗаконуУкраїни „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня2010 року № 2453–VI, згідно з якими допускається використання в судах,поряд з державною, регіональних мов або мов меншин;

– статті 400¹⁸Кримінально-процесуального кодексу України, статей 111¹⁶, 111²¹Господарського процесуального кодексу України,
статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 360 Цивільногопроцесуального кодексу України, якими передбачено підстави і порядок вирішенняпитання про допуск вищим спеціалізованим судом справи до її провадження уВерховному Суді України;

– частин другої,четвертої статті 99, частин другої, третьої
статті 186, частини другої статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України,частини третьої статті 43³, статті 110 Господарського процесуального кодексу України,частини п’ятої статті 151, частини першої статті 199, частин першої, другої
статті 294, частини першої статті 325, частини другої статті 329 Цивільногопроцесуального кодексу України щодо скорочення процесуальних строків зверненнягромадян до суду;

– частин четвертої, п’ятоїстатті 22, частини першої статті 60 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють строкизміни позивачем предмета або підстави позову, а також строки поданнявідповідачем зустрічного позову;

– частини першої статті 22,частини другої статті 24, частини третьої статті 30 Кодексу адміністративногосудочинства України, які регулюють строки подання відповідачем клопотання пропередачу справи з одного адміністративного суду до іншого, встановлюють порядокподання клопотання про колегіальний розгляд справи, а також регламентуютьстроки подання заяви про відвід (самовідвід) судді, секретаря судовогозасідання, експерта, спеціаліста, перекладача;

– частини другої статті 27,частини першої статті 131 Цивільного процесуального кодексу України щодостроків подання сторонами спору доказів у справі;

– частини п’ятої статті 6Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що відмова відправа на звернення до суду є недійсною;

– частин другої, третьої,шостої, восьмої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, якіпередбачають право суду накладати штрафи на посадових осіб, у тому числікерівників колегіального органу, за невиконання суб’єктом владних повноваженьпостанови суду або неподання звіту про виконання судового рішення;

– частин третьої, четвертоїстатті 33, частини одинадцятої
статті 35, статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України, частинипершої статті 64 Господарського процесуального кодексу України, частини п’ятоїстатті 74 Цивільного процесуального кодексу України щодо зміни порядку викликута повідомлення осіб, які беруть участь у справах, про судовий розгляд позовіві скарг без їх присутності у судових засіданнях.

 2. Припинити конституційнепровадження у справі щодо перевірки на відповідність Конституції України(конституційність) положень частини третьої статті 53, частини третьої статті71 Кодексу адміністративного судочинства України щодо неможливості окремооскаржувати ухвали суду за наслідками розгляду питання про вступ у справутретіх осіб та ухвали суду про відмову у витребовуванні доказів, статей 400⁷,400⁹ Кримінально-процесуального кодексу України стосовно порядкуподачі учасниками судового процесу клопотання про перегляд судових рішень лишечерез прокурора, який вирішує питання щодо наявності підстав для такогоперегляду, на підставі пункту 2 статті 45 Закону України „Про КонституційнийСуд України“ – невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченимЗаконом України „Про Конституційний Суд України“.

Всі три судді, які висловили окремі думки щодо рішення розмірковували щодо державної мови у судочинстві. Зрозуміло, що в даній справі враховуючи політичну ситуацію в державі, дане питання не стільки правове на скільки політичне. Оскільки дана стаття, є правовою за своїм характером, то я не буду зупинятись на цьому питанні, кожний для себе сам повинен зрозуміти в якій державі він живе і якою мовою йому говорити.

Зупинюсь на інших проблемах доступу до правосуддя.

Суддя Конституційного суду України, Шишкін В.І. у своїй окремі думці висказав наступне.

Конституційний СудУкраїни неодноразово під різним кутом розглядав питання, пов’язані з приписомчастини третьої статті 22 Конституції України, що при прийнятті нових законівабо внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягуіснуючих прав і свобод, тобто тих прав і свобод, які людина і громадянин малина підставі раніше діючих законів, що не суперечили Основному Закону України (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99,від 20 березня 2002 року
№ 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004року № 20-рп/2004, від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 11 жовтня2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року
№ 4-рп/2007, від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009, від 9 вересня 2010 року№ 19-рп/2010, від 6 жовтня 2010 року № 21-рп/2010 тощо). Поступово складалася іудосконалювалася відповідна правова позиція, за якою „звуження змісту прав ісвобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини,які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісниххарактеристик права. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб’єктів,розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких іншихкількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їхкількісної характеристики“ (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частиниРішення від 11 жовтня 2005 року
№ 8-рп/2005).

У Рішенні від 22 травня2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета і змісту закону про Державнийбюджет України) Конституційний Суд України підкреслив, що звуження змісту таобсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльностівизначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлятьможливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку(абзац третій підпункту 7.1 пункту 7 мотивувальної частини).

У Рішенні від 28 квітня2009 року № 9-рп/2009 Конституційний Суд України, вказуючи на недопустимістьзвуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що об’єктивно призведе допогіршення становища особи в суспільстві через обмеження прав і свобод, зробивконцептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконаннядержавою своїх зобов’язань призводить до порушення принципів соціальної,правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіриособи до держави (абзац п’ятий пункту 5 мотивувальної частини).

Вказане стосується такожсфери прав, які пов’язані із доступом до правосуддя, зокрема процесуальних правсторін судового процесу. Конституційний Суд України в Рішенні від 9 вересня2010 року
№ 19-рп/2010, визнаючи неконституційними внесення певних змін до КАСУкраїни і ЦПК України, констатував, що законодавець звузив раніше встановленізаконом процесуальні права та гарантії особи, а механізм судового захисту їїправ став менш ефективним і доступним (абзац сьомий, підпункту 3.3 пункту 3мотивувальної частини).

Законом України „Просудоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI (розділ ХІІ „Прикінцеві положення“) було внесенооднопорядкові зміни до всіх чотирьох процесуальних кодексів України шляхомвведення нових глав з однаковою назвою – „Перегляд судових рішень Верховним СудомУкраїни“ і однаковою змістовоюконцепцією. Відповіднодо цих новацій запроваджено новий порядок допуску до відкриття провадження уВерховному Суді України у справах за заявою про перегляд судового рішення,постановленого в судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій.

За цим порядком особа,яка має право на таке звернення, подає заяву до Верховного Суду України проперегляд судового рішення через відповідний за галузевою спеціалізацією вищий суд.Питання про допуск справи до провадження вирішує колегія у складі п’яти суддівтакого суду (стаття 111²¹ ГПК України, стаття 240 КАС України,стаття 400¹⁸ КПК України, стаття 360 ЦПК України). Ухвала про допусксправи до провадження або про відмову у такому допуску на підставі частинипершої статті 4⁷ ГПК України, частини першої статті 25 КАСУкраїни, частини третьої статті 325, частини другої статті 400¹⁸КПК України, частини першої статті 19 ЦПК України має бути прийнятоюбільшістю голосів від складу вказаної колегії, тобто мінімум трьома із п’ятисуддів.

Наведені новаціїзвужують зміст раніше існуючого права на доступ до правосуддя у Верховному СудіУкраїни. Відповідно до положень статті 239 КАС України в редакції Закону№ 2747–VI від 6 липня 2005року, розділуХІІ² ГПК України в редакції Закону № 2453–VIвід 15 травня 2003 року, глави 3 розділу V
ЦПК України в редакції Закону № 1618–ІV від 18 березня 2004року скарги на судові рішення попередніх інстанцій з метою їх перегляду уВерховному Суді України заінтересовані особи подавали безпосередньо до зазначеногосуду.

Крім того, ймовірністьдопуску скарги до провадження підвищувалась законодавчим закріпленням „праваменшості“, тобто було достатньо, щоб саме у Верховному Суді України за допускпроголосувало три судді із колегії у складі семи суддів, відповідно в його Судовійпалаті в адміністративних справах і в Судовій палаті у цивільних справах (частиниперша, друга статті 240 КАС України в редакції Закону № 2747–VI від 6 липня 2005 року, частини перша, друга статті356 ЦПК України в редакції Закону№ 1618–ІV від 18 березня 2004 року), а в Судовій палаті угосподарських справах –один суддя із колегії у складі трьох суддів (стаття 111¹⁷ГПК України в редакції Закону № 761–ІV від 15 травня 2003 року).

У кримінальномусудочинстві, до змін у 2010 році, що оспорюють автори клопотання, переглядсудових рішень здійснювався відповідно до положень КПК України в редакціїЗакону № 2670–ІІІ від          12 липня2001 року, які хоча й мали певні відмінності від вказаних норм зазначенихпроцесуальних кодексів, але унормований в них порядок був у межах тієї ж самоїконцепції. Варто нагадати, що до утворення у 2010 році Вищого спеціалізованогосуду України з цивільних і кримінальних справ Верховний Суд України бувустановою, яка переглядала одночасно судові рішення з виключних і виняткових обставинпісля касаційного оскарження та тимчасово судові рішення в касаційному порядку укримінальних і цивільних справах. З клопотанням про перегляд судових рішень зпідстав неправильного застосування кримінального закону та порушення вимогкримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильністьсудового рішення (пункт 2 частини першої статті 400⁴ КПК України),заінтересовані особи після касаційного оскарження звертались безпосередньо доВерховного Суду України (частина друга статті 400⁹ КПК України).Таке клопотання вважалось допущеним до перегляду за наявністю подання,підписаного не менше ніж п’ятьма суддями із загальної кількості суддівВерховного Суду України, які мали право здійснювати перегляд судових рішень укримінальних справах в касаційному порядку (частина друга статті 400⁷,частина п’ята статті 400⁹ КПК України), а це були судді Судовоїпалати з кримінальних справ і військової колегії (разом понад 50 суддів).

В аспекті викладеногодивує посилання на рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975року у справі „?олдер проти Великої Британії“ як обґрунтування позиціїКонституційного Суду України (абзац третій підпункту 6.2 пункту 6 мотивувальноїчастини Рішення) щодо конституційності вказаних новацій. Якраз навпаки,Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосується невід’ємногоправа особи на доступ до правосуддя, а отримання спеціальних дозволів зазверненням до суду є прямим порушенням права доступу до суду (пункти 35, 36,40). Крім того, позицію Європейського суду з прав людини стосовно доступностідо правосуддя було значно розвинуто у його наступних рішеннях. Встановленняукраїнським законодавством нового порядку подання звернень до Верховного СудуУкраїни через відповідний вищий спеціалізований суд, який фактично стає „судому власній справі“, є процедурою спеціального доступу.

Вказане дає можливістьконстатувати, що Верховна Рада України, вносячи зміни до процесуальних кодексівУкраїни на підставі розділу ХІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Просудоустрій і статус суддів“, значнозвузила раніше існуючі процесуальні права осіб, заінтересованих у результатахсудового рішення, стосовно доступності до відкриття провадження у ВерховномуСуді України з метою перегляду судових рішень, звузивши тим самим механізмсудового захисту, який став менш ефективним і доступним, що суперечить приписам частинитретьої статті 22 Конституції України.

Отже, Конституційний СудУкраїни мав підстави визнати наведені положення неконституційними.

Я, як юрист цілком згідний із цією правовою позицією. Мені  нічого додати, окрім як надії, що подальша судова "реформа" все таки відбудеться як судова реформа.