Законодавчо закріплені способи звернення стягнення на предмет іпотеки

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 125 ОсновногоЗакону нашої Держави – Конституції України система судів загальної юрисдикції вУкраїні будується за принципами територіальності і спеціалізації, а найвищим судовим органом у системісудів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Надалі,згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені упостановах Верховного Суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владнихповноважень, якізастосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповіднунорму права.

Такимчином, функція Верховного суду України – це забезпечення єдності судовоїпрактики згідно з вимогами діючого законодавства.

Верховнийсуд України 14 вересня 2016 року вирішуючи справу № 6-1219цс16 зробив правовийвисновок стосовно суспільно – правових відносин пов’язаних із зверненнястягнення на предмет іпотеки, який,  на мою думку,  повинен бути предметом судово –правових дебатів юридичної спільноти.

Зокремасуд вказав, що частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним ізспособів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, втому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне правоабо інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

ВАЖЛИВО: Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України“Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставірішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором прозадоволення вимог іпотекодержателя.

Вказанепідтверджується і правовою позицією Верховного суду України від 30 березня 2016р. у справі № 6-1851цс15, яка передбачає що відповідно до частини третьоїстатті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотекиздійснюється:

-     на підставі рішення суду;

-     виконавчого напису нотаріуса;

-     згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ізчастиною третьою статті 36 Закону України “Про іпотеку” договір про задоволеннявимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, якеприрівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, можепередбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки врахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37Закону України “Про іпотеку”.

ВАЖЛИВО: Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням судуврегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволеннясудом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема,спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів абозастосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливістьвиникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише устаттях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власностінабувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів(частина перша статті  328 ЦК України).

Стаття 392ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, апідтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законнихпідставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорюєнаявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа,який посвідчує його право власності.

Такимчином ВСУ зазначив, що судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулюванняпитання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачііпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконаннязабезпечених іпотекою зобов’язань, а також здійснення виконавчого написунотаріусом, як правовупідставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умовипередбачені умовами договору іпотеки.

У частиніпершій статті 36 Закону України “Про іпотеку” зазначено, що сторони іпотечногодоговору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотекишляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудовеврегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимогіпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремимдоговором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимогіпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бутиукладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набраннязаконної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ізположеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимогіпотекодержателя або відповідне застереженняв іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовиминаслідками, може передбачати:

 - передачу іпотекодержателю права власності на предметіпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленомустаттею 37 Закону України “Про іпотеку”;

- правоіпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставідоговору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьомузгідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставоюдля реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке єпредметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя абовідповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такогодоговору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателюправа власності.

ВАЖЛИВО: договір про задоволення вимог іпотекодержателя абовідповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачуіпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації прававласності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 ЗаконуУкраїни «Про іпотеку»).

Предметомдискусії є те, що у справі, яка переглядається судами нижчих інстанційвстановлено, що умови договору відповідач не виконував, кредит не погасив, взв’язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договорупередбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотекивідповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності напредмет іпотеки, або на укладення від імені банку договору купівлі-продажуіпотечного майна.

«Хоча, усправі, яка переглядається, суд ухвалюючи судові рішення про звернення стягнення напредмет іпотеки шляхомпередачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, неправильнозастосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однакустановивши факт невиконання позичальником грошових зобов’язань за кредитнимдоговором, суд вірно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавцящодо виконання позичальником грошових зобов’язань, забезпечених іпотекою».

Помилковістьзастосування вищевказаних норм підтверджується правовою позицією Верховного суду України у справі №6-1685цс16 від 21.09.2016 р., якоюпередбачено, що порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням судуврегульоване статтею 39 цього Закону, відповідно до якої у разі задоволеннясудом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні судузазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки:

а) шляхом проведення прилюдних торгів;

б) застосування процедури продажу, встановленої статтею38 цього Закону.

(!!!) На мою думку, Верховний суд України застосував так званеправило «спір по суті вирішен правильно, але норми Законузастосовані не вірно» і,виходячи з цього принципу,  рішення судів попередніх інстанцій нескасував, а справу не передав на новий розгляд.

Між тим, ще раніше Верховний суд України вирішуючи питання про усуненнярозбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального правау справах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчогопровадження, при розгляді справи  № 6-969цс16 своєю постановою від 06 липня 2016 р. зробив наступний висновок.

Відповіднодо статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитнимдоговором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язуєтьсянадати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит тасплатити проценти.

Згідно зістаттею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповіднодо умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинамипершою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено правоіпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхомзвернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежноговиконання боржником основного зобов’язання.

Однак, 7 червня 2014 року набув чинностіЗакон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте(відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметомзастави згідноіз статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно ізстаттею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо:

-  таке майно виступає як забезпеченнязобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) заспоживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами Українив іноземній валюті;

-  таке нерухоме житлове майно використовуєтьсяяк місце постійного проживання позичальника/майновогопоручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна,яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майновогопоручителя увласності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

-   загальна площа такого нерухомого житловогомайна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) неперевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття«мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконаннязобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною міроювідповідає значенню цього слова, поданому в тлумачному словнику українськоїмови.

Отже, мораторій є відстроченням виконаннязобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом № 1304-VIIмораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземнійвалюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предметіпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, алише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згодивласника).

Крім того,згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закониУкраїни з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Такимчином дія  Закону № 1304-VII не зупиняє дії рештинормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не можебути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам іпосадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про зверненнястягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживатизаходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремоїкатегорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цьогоЗакону на період його чинності.

Саме доцього зводяться висновки, викладені в судових рішеннях у справах № 6-35023св15,№ 6-482цс15.

Отже,кредитор, розуміючи складність процедури продажу предмета іпотеки на прилюднихторгах, вирішив йти «шляхом найменшого супротиву» та визнав право власності напредмет іпотеки на підставі рішення суду і, як не дивно, дане рішення булопідтримано («скрізь стиснуті зуби») Верховним судом України, а отже утворився ПРЕЦЕНДЕНТ – тобто, як говорив  ОстапБендер, ще один «відносно законний спосіб» відбирання предмету іпотеки.

ВИСНОВОК: аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України«Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, щозаконодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, якізабезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки:

       1. судовий – на підставі рішення суду:

а) шляхом проведення прилюдних торгів;

б) застосування процедури продажу згідно ст. 38 ЗУ «Проіпотеку» (право  іпотекодержателя  на  продаж  предметаіпотеки будь-якій  особі-покупцеві);

2. два позасудових способи захисту:

а) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

б) згідно з договором про задоволення вимогіпотекодержателя.

3. «змішаний»: в рамках правової позиціїВерховного суду України від 14 вересня 2016 року по справі № 6-1219цс16;

P.s.Верховний суд України 14 вересня 2016 року вирішуючи справу № 6-1219цс16відступив від своєї правової позиції (суд не вправі визнавати право власностіна предмет іпотеки за іпотекодержателем – див. п.1) однак залишив в силірішення попередніх інстанцій, якими саме на підставі рішення суду за іпотекодержателемвизнано право власності на предмет іпотеки.

Питання№ 1: Як можнакеруватися правовими позиціями Верховного суду України, якщо одна суперечитьінший (справа № 6-1219цс16 & № 6-1685цс16)  ?

Питання№ 2: ЯкщоЗакон застосовано не правильно, однак рішення суду без змін – навіщо намВерховний суд, який не може забезпечити «єдність судової практики»???