Цього тижня Мінекономрозвитку оприлюднило законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет».Незважаючи на досить високий градус дискусій, під час підготовки остаточного тексту законопроєкту увагу на нього звернули лише правове середовище та провайдери хостинг-послуг.
З боку ж журналістів закон не отримав розголосу. Це може бути пов’язано з нескінченною низкою схожих проєктів із сумнівними перспективами прийняття, зосередженістю уваги на інших новаціях або ж галас не піднімався навмисне.
Як би там не було, але нововведення, що містяться в законопроєкті, по суті є революційними. Його прийняття, а найголовніше — виконання в подальшому, дозволить Україні позбутися тавра піратської країни, отриманого після внесення у 2001 році до так званого «списку 301», який публікується Офісом торгового представництва США і показує рівень захисту інтелектуальної власності в країнах. І варто зазначити, що недавнє виключення України з цього списку жодним чином не свідчить про фундаментальні зрушення у питанні захисту авторських прав, а є суто політичним жестом США і певним авансом за майбутні перетворення в цій сфері. Передбачені положеннями законопроєкту нововведення цілком дозволяють виправдати довіру західних партнерів.
Примітно, що авторам законопроєкту та команді менторів з Мінекономрозвитку вдалося позбутися традиційних корупційних механізмів у вигляді різних «уповноважених установ», «реєстрів заяв» та інших рудиментів, що містилися у попередніх варіаціях законопроєкту і які на практиці перетворювали будь-який розумний законопроєкт лише на новий фінансовий потік для наближених осіб.
Також варто звернути увагу на передбачене законопроєктом запровадження новаторських для ЗУ «Про авторське право і суміжні права» понять «веб-сайт» і «постачальник хостинг-послуг». Безумовно, це позитивна новація, але в часи, коли 3D-принтери скоро почнуть друкувати самі себе, стає якось сумно від того, що вітчизняне законодавство лише зараз намагається вийти з епохи середньовіччя.
Ключовими змінами оприлюдненого законопроєкту слід все ж вважати положення про можливість досудового захисту прав авторів шляхом подання звернення з вимогою до власника сайту або хостинг-провайдера, якщо власник вимогу ігнорує, — заблокувати або видалити інформацію, що порушує права заявника (авторські і/або суміжні).
Власник сайту або хостинг-провайдер, які отримали вимогу правовласника, не несуть відповідальності за порушення авторських прав, якщо вони протягом 24 годин з моменту отримання вимоги видалять або заблокують доступ до зазначеної інформації.
При цьому, якщо протягом 14 днів з моменту виконання вимоги заявника останній не надасть доказів ініціювання ним судового провадження для захисту своїх авторських і/або суміжних прав, то доступ до заблокованого або видаленого контенту відновлюється.
Доводити своє правоволодіння на матеріал, що блокується, на стадії подання вимоги заявникові не потрібно.
Певні питання викликає сам текст законопроєкту в цій частині. Так, не зовсім зрозуміло, в яких саме випадках слід видаляти контент, щодо якого заявлено про порушення прав, а в яких — блокувати. При цьому, виходячи з буквального тлумачення законопроєкту, власники сайтів і хостинг-провайдери зобов’язані не видаляти сам контент, а видаляти доступ до нього, що виглядає не зовсім логічно і технічно може бути неможливо.
Законопроєктом пропонується внести зміни до КУпАП щодо адміністративної відповідальності за невиконання власником сайту або хостинг-провайдером вимог про видалення або блокування доступу до інформації, яка порушує права заявника, у вигляді штрафу в розмірі від 8500 грн до 17 000 грн, а за повторне порушення — від 17 000 грн до 34 000 грн. Незвичними у порівнянні з традиційними для нас розмірами адмінштрафів виглядають запропоновані законопроєктом суми штрафів, що дає підстави вважати про дієвість такого механізму захисту, адже український Інтернет кишить піратським контентом. А тому штрафи, ймовірно, зможуть поставити порушників у скрутне становище.
За недобросовісні вимоги щодо видалення або блокування інформації заявники також несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу, розмір якого співмірний з вищезазначеними — від 17 000 грн до 34 000 грн.
Як бачимо, існує певний баланс стримувальних важелів як проти порушення авторських прав, так і проти незаконних вимог щодо блокування й видалення контенту. При цьому для блокування/видалення не потрібно ані надання документів про наявність правоволодіння, ані рішення будь-якого держоргану (установи). Цей процес має так званий «заявний» характер, коли відповідальність за наслідки заяви несе лише сам заявник. Сам власник сайту та хостинг-провайдер при виконанні вимоги про блокування не несуть відповідальності незалежно від того, була заява правомірною чи неправдивою. Власник сайту і хостинг-провайдер можуть нести відповідальність лише у випадку, коли вони відмовляться блокувати/видаляти інформацію, а вимога виявиться правомірною. Тому власнику сайту і провайдеру юридично «вигідно» блокувати інформацію у будь-якому випадку до розгляду справи в суді.
Найреволюційнішим і вкрай важливим нововведенням багато хто, у тому числі й автор цього матеріалу, вважає положення законопроєкту про внесення змін до ЗУ «Про нотаріат» щодо можливості забезпечення нотаріусом доказів у мережі Інтернет, необхідних у разі виникнення справи в суді або в межах адміністративного процесу.
Цей інструмент збору доказів надзвичайно затребуваний правозастосувачами і може використовуватись не лише для захисту прав авторів, а й в інших спорах, наприклад, важливе значення має своєчасна фіксація інформації в Інтернеті щодо розміщення неправдивих відомостей, і в цьому випадку переоцінити цінність протоколу огляду вебсайту нотаріусом важко.
На даний момент багато вітчизняних юристів користуються подібними послугами нотаріусів РФ, які вже давно наділені відповідними повноваженнями.
Перекреслити позитив від зазначеного нововведення може лише викладена в законопроєкті формулювання цих змін до ЗУ «Про нотаріат». Свідомо чи ні, але автори законопроєкту передбачили обмеження для звернення до нотаріуса лише випадками виникнення спору в суді або в межах адміністративного процесу. При цьому незрозуміло, що є доказом виникнення спору. Чи достатньо буде, скажімо, позову з відміткою канцелярії суду про його прийняття, чи необхідно ухвалу суду про відкриття провадження у справі. У другому варіанті корисність цього інструменту дещо нівелюється, адже в разі відкриття провадження порушник, ймовірно, вже буде поінформований про спір, а тому фіксувати в Інтернеті може бути вже нічого.
Недоліком законопроєкту можна вважати вузькість кола об’єктів правового захисту, який включає лише авторські і суміжні права, адже, скажімо, ті ж знаки для товарів і послуг також є постійними об’єктами правопорушень в Інтернеті і потребують аналогічних засобів захисту. Але під час обговорення законопроєкту в експертному середовищі висловлювалися думки, що правовий захист знаків для товарів і послуг доцільніше передбачити в законі про електронну торгівлю. Незважаючи на те, що прийнятий 03.09.2015 р. ЗУ «Про електронну комерцію» ще не опублікований у прийнятій редакції, аналіз тексту законопроєкту до другого читання дає підстави припускати відсутність згадок про захист торговельних марок від неправомірного використання в Інтернеті.
Запропоновані законопроєктом механізми давно відомі в зарубіжному законодавстві і мають багаторічну практику застосування для захисту авторського і суміжного права в Інтернеті. Вони практично копіюють норми європейських директив, зокрема Директиви №2004/48/EC від 29.04.2004, і закону США «Про захист авторських прав у сфері цифрової інформації в новому тисячолітті».
Але є всі підстави вважати, що вітчизняні провайдери всіма правдами і неправдами намагатимуться не допустити прийняття законопроєкту, адже у середовищі провайдерів побутує думка, що такі радикальні заходи боротьби з порушенням авторських прав безумовно вплинуть на їхні доходи.
За даними iKS-Consulting, наразі кількість абонентів широкосмугового доступу в Україні перевищила 4,5 млн осіб і це незважаючи на те, що абоненти АРК і більша частина абонентів південного сходу стали недоступними для статистики.
7 провайдерів мають абонентську базу близько 4 млн осіб. Обсяг доходів усіх провайдерів від широкосмугового доступу становить приблизно 1,5 млрд гривень, відповідно дохід 7 перших за кількістю абонентів провайдерів становить близько 1,2 млрд гривень.
Але що станеться з трафіком, якщо піратський контент постійно блокуватиметься і/або видалятиметься правовласниками…
Сума немаленька і провайдерам є за що боротися.
Але в цій ситуації провайдерам доцільніше було б витрачати ресурси на переформатування бізнесу і орієнтацію на платні сервіси, а не на боротьбу за подальше тиражування ідеї раю для контент-піратства.
Можливо, заходи боротьби з порушниками радикальні, а штрафи великі, але іншого шляху розвитку українського Інтернету немає. Якщо ми вітаємо європейські цінності і декларуємо європейський шлях розвитку, то ми просто зобов’язані демонструвати свій намір реальними діями.
Тому будемо сподіватися, що оприлюднений законопроєкт буде прийнятий, а внесені в нього правки стосуватимуться лише юридичного викладення, щоб ми врешті-решт отримали дієвий правовий акт, а не чергову декларативну ширму.
