Чому провалюється цифровізація транспорту від Мінінфраструктури

Діджиталізація, ставку на яку робить нинішня влада, в транспортній галузі помітно гальмує. Як же відбувається виконання обіцянок Мінінфраструктури? І що заважає впроваджувати цифрові сервіси

Команда президента Зеленського взяла курс на реформу діджиталізації усіх державних сервісів. На виході ми маємо отримати цифрову країну. Діджиталізація у світі розглядається в якості  інструменту в боротьбі з корупцією чиновників. Якщо перевести у цифровий формат увесь ланцюжок по наданню державних послуг громадянам, це повністю усуває «людський фактор» та корупційні ризики. 

Транспортна галузь України, за яку відповідає Мінінфраструктури – це сфера, у якій реформа діджиталізації – життєво необхідна. Це демонструє досвід цивілізованих країн. Наприклад, влада Німеччини використовує цифрові технології для того, щоб збільшувати пропускну здатність своїх транспортних магістралей завдяки ІТ-технологіям при мінімальному рівні капітальних інвестицій в самі транспортні об’єкти. У тій же Німеччині цифрові технології використовують і для контролю за ринком приватних перевезень залізницею. Але в нас із діджиталізацією та цифровими сервісами, попри обіцянки профільного міністра, все складно. 

Що не так з цифровими сервісами від Мінінфраструктури

Якби Мінінфраструктури працювало над тим, щоб транспортна галузь України стала цивілізованою завдяки ІТ-технологіям, наша країна мала би сервіси, які б дозволяли морякам буквально в два кліки отримати свої посвідчення, логістам – у ті ж два кліки отримати дозвіл на міжнародні перевезення вантажів чи пасажирів, а пасажири – без жодних зусиль могли б виконувати свої поїздки з одного куточка країни в інший із зручними пересадками на різні види транспорту. Навіть «пілотний проект» по допуску приватної тяги на залізницю також би можна було контролювати «в режимі он-лайн», завдяки чому – прискорювати реформу залізничної галузі.

«Діджиталізація» транспорту – це гарантія того, що інфраструктура стабільно працюватиме, незважаючи на жодні політичні чинники. Тому ІТ-технології – це інструмент побудови надійних міжнародних маршрутів для вільного пересування пасажирів та товарів. Врешті, ІТ-технології дозволяють збирати та накопичувати «великі дані», на основі яких влада може приймати зважені рішення щодо розвитку транспортної галузі.

Ми ж у транспорті спостерігаємо швидше бурхливу «імітацію діяльності» від Мінінфраструктури. 

У вересні 2020 року міністр проводив Infrastructure digital day, і тоді пообіцяв максимальну діджиталізацію вітчизняного транспорту. Аналогічну обіцянку у Мінінфраструктури зробили під час форуму «Україна 30. Інфраструктура», що відбувся в кінці лютого 2021 року.

Але за цими гучними фразами бачимо зовсім іншу реальність.

В Україні досі нема он-лайн сервісу по видачі дозволів на міжнародні автомобільні перевезення вантажів. 

Відсутній також сервіс для видачі біометричного паспорта моряка, і взагалі самого біометричного паспорта як такого досі нема. Це питання  “підвисло” в тому плані, що Мінінфраструктури вперто ігнорує саму необхідність працювати в цьому напрямку. Про це буде окрема велика публікація. 

Зараз, в Україні, по цим двом питанням можна лише подати заявки он-лайн, тобто – подати на відповідний сервіс заявку на видачу згаданих паперів. А от сама видача таких документів – і досі відбувається за участі чиновників зі збереженням корупційних ризиків. Інші ІТ-сервіси, на яких піариться команда Мінінфраструктури  - взагалі пшик.

Проект SmartTicket, котрий має комбінувати для пасажирів зручний вид із пересадками на різні види транспорту (літак, автобус, залізниця) – мав на повну потужність запрацювати ще у вересні 2020 року. По факту – станом на кінець березня 2021 року такий сервіс працює лише для поїздок у міста Київ, Маріуполь та Львів, хоча в цьому – нема жодної логіки: найбільш активний трафік пасажирів залізницею – по маршруту «Київ-Харків», найбільш активний трафік авіатранспортом – по маршруту «Київ-Одеса». Більше того, сервіс часто видає збої і квиток вибрати банально не вдається. 

Єдиний приклад «цифровізації» в транспортній галузі України, до заслуг якої нинішня команда Мінінфраструктури втім не має жодного стосунку, – «Украерорух» в регіонах, де диспетчерські вишки стало нерентабельно утримувати, веде навігацію цивільних літаків по цифровим сервісам, котрі відповідають стандартам ЄС. Саме так відбувається зліт-посадка літаків в аеропорту «Миколаїв», та прокладаються маршрути над аеродромами «Тернопіль», «Хмельницький», «Суми». Це аеропорти, де рейси зараз фактично не відбуваються, але літаки над ними пролітають, тому - навігацію вести потрібно.

Також Мінінфраструктури поставило завдання «Укрпошті» на 2021 рік повністю діджиталізуватись. Але при цьому там мовчать, що «Укрпошта» має намір майже повністю відмовитись від своїх стаціонарних сільських відділень, де діджиталізація потрібна в першу чергу.

Нічим закінчились й обіцянки організувати боротьбу із «перегрузами» на українських дорогах завдяки ІТ-системі «Укртрансбезпеки».

Більш того – нема жодних даних, щоб Мінінфраструктури для ІТ-сервісів проводило закупівлі послуг в українських ІТ-компаній. Свого часу навіть “Нафтогаз” не зміг провести публічну закупівлю ІТ-послуг для своїх потреб, бо як виявилось, у багатьох гравців на цьому ринку хоча б частина серверів фізично розташовані в РФ.

Відповідно, для транспортної інфраструктури можуть бути відверті ризики, які треба детальніше вивчити. 

Важливо, що поки Зеленський і міністр цифрової трансформації впроваджують сервіси та діджиталізацію, транспорт, де це справді необхідно для економіки, схоже гальмує через некомпетентність команди Мінінфраструктури, яка таким чином ще й підставляє президента.