Податкова амністія капіталів

На кого це розраховано та кому буде корисно?

Вже зовсім скоро громадяни, які протягом років складали «під матрацом» чималі заощадження, ретельно ховаючи пожитки від ока податкової та ухиляючись від сплати податку – зможуть вільно задекларувати свої справжні статки без ризику покарання чи будь-яких санкцій.

Ідея так званої амністії капіталів обговорювалася ще у 2014 році, однак лише цьогоріч, у липні, були опубліковані закони № 1539-IX та № 1542-IX, які у пресі назвали законами про податкову амністію, і з приводу яких й дотепер точиться чимало суперечок: як серед фахівців, так і серед громадян.

З огляду на коментарі та обіцянки представників влади очікується, що реалізація положень цих актів дозволить отримати суттєві додаткові надходження до держбюджету. Однак, не поспішаймо з висновками та для початку проаналізуємо зміст положень цих новел.

Про що йдеться у законі?

 Відповідно до закону, одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою належних їй активів що набуті за рахунок доходів з яких не сплачено (або сплачено не в повному обсязі) податки та збори, та які не були задекларовані до 01.01.2021р. 

На особливу увагу заслуговує й визначення активів, серед яких: грошові активи фізичної особи, майно та майнові права – адже закон чітко окреслює, що саме до них належить. 

Грошові активи – це:

- Кошти в національній та іноземній валютах, розміщені на рахунках в українських та іноземних банках, грошові внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ;

- Права грошової вимоги (у тому числі кошти, позичені третім особам за договором позики), оформлені у письмовій формі з юридичною особою або нотаріально посвідчені у разі виникнення права вимоги декларанта до фізичної особи.

- Активи у банківських металах, пам’ятні банкноти та монети та електронні гроші. 

*З грошових активів закон виключає готівкові кошти, право вимоги від фізичних осіб, які оформлені розпискою, чи іншим аналогом письмового договору (без нотаріального посвідчення). Також, до переліку таких активів не потрапила криптовалюта! Тут слід нагадати, що поки статус даного активу конкретно взагалі не визначений. Однак те  визначення, що дає п. 15.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» - не дає можливості прирівняти криптовалюту до електронних грошей, що знову ж унеможливлює декларування цього активу зацікавленими особами.

 Майно:

- Нерухоме майно (земельні ділянки, житлова і нежитлова нерухомість, включно з тими, що не введені в експлуатацію, або право власності на які не було зареєстровано, проте майнові права на такий об’єкт належать декларанту.

 *Наразі досить розповсюджені випадки, коли власники квартир чи інших приміщень, отримавши документи від будівельної компанії – навмисно не реєструють своє право власності з метою приховати такі активи та/або не сплачувати податок на нерухомість. 

-  Рухоме майно (тут фактично немає обмежень, окрім тих, що прямо встановлені і до складу майна належатиме від автотранспортних засобів, предметів мистецтва, ювелірних виробів, дорогоцінних металів, цінних паперів тощо.  

Також, до майна, а не до грошових активів будуть належати - пам’ятні монети, банкноти чи банківські метали, що не розміщені на рахунках (тобто перебувають у декларанта в натуральному вигляді).

 До майнових прав, крім права вимоги, про що вже йшлося вище – належать:

- частки у майні юридичних осіб, або в інших утвореннях;

- права на об’єкти інтелектуальної власності;

- права на дивіденди, проценти тощо.

 Слід звернути увагу й на те, що такі активи можуть належати декларанту як  персонально, так і на праві спільної часткової чи сумісної власності.

 Щодо строків, то здійснити таке декларування буде можливо вже невдовзі – з 1 вересня 2021 року до 1 вересня 2022 року (тобто протягом року), шляхом подання спеціальної декларації до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та сплати єдиного збору – одноразового обов’язкового платежу, розмір якого самостійно визначає особа-декларант, залежно від вартості його статків та з урахуванням відповідних ставок.

Наприклад, щодо майна, цінностей та активів, розміщених на рахунках банків України слід застосовувати ставку в розмірі 5 %, для активів за кордоном та в іноземних банках – 9%, а на державні облігації, придбані декларантом у період з 1 вересня 2021 року і до подання декларації – 2,5 % від номінальної вартості. Законодавець також пропонує й альтернативні варіанти з поділом на частини. 

 Базою нарахування збору буде відповідна вартість активу. З деякими активами, на  кшталт грошових коштів, чи права вимоги – все зрозуміло, а от щодо майна та деяких прав – законотворець передбачив різні варіанти визначення їхньої ціни. Наприклад: за розміром витрат на її набуття, або на підставі оцінки, чи біржової вартості. При цьому, оскільки декларант зобов’язаний документально підтвердити вартість таких активів, то при виборі способу визначення бази необхідно виходити з того, які документи можливо надати.

 В одноразовій (спеціальній) добровільній декларації зазначається інформація про особу декларанта, достатня для його ідентифікації, а також відомості про майно та активи (об’єкти декларування) – проте аж ніяк не інформація про джерела набуття статків. Ба більше, контролюючим органам забороняється вимагати будь-які інші додаткові документи задля отримання таких відомостей, а декларації в цілому є конфіденційними. Подати такі декларації особи можуть лише безпосередньо, а не через нотаріуса – відповідно до останньої редакції.

Слід зазначити, що одноразова (спеціальна) добровільна декларація підлягає спеціальній перевірці податковими органами, але такі перевірки можуть бути лише камеральними і стосуватися арифметичних та логічних помилок.

На кого ж розрахований «амністійний» закон і яка процедура передбачена?

Скористатися такою можливістю можуть фізичні особи: як резиденти (зокрема самозайняті особи), так і нерезиденти, проте які були резидентами на момент набуття об’єктів декларування, – за винятком осіб, що є неповнолітніми та недієздатними, перебувають на утриманні чи під опікою та піклуванням інших осіб.

 Законом окремо передбачено, що декларантами не можуть бути особи, які з 1 січня 2005 року виконували або виконують публічні функції (посадовці, держслужбовці та депутати), і які подавали, або мали подавати декларації відповідно до законів у сфері запобігання корупції, а також ті особи, щодо яких Україна запровадила санкції.

І хоч з неповнолітніми та чиновниками все зрозуміло, а от з резидентністю – не все так просто.

По-перше, іноземці, що не мають резидентного статусу і набули в Україні певні активи – не зможуть їх задекларувати та сплатити з них податки. Але саме на іноземців часто «завішувався» бізнес з метою приховати кінцевих бенефіціарів «у владних кабінетах».

Друге питання: як бути з тими, хто має два та більше паспортів різних держав? Наявність паспорту, чи посвідки ще не означає автоматичну резидентність, адже для її визначення є й інші критерії. Тобто, яка ймовірність ситуації, коли така особа (назвемо її умовно «особа зі спірною резидентністю») подасть декларацію і сплатить збір, а потім їй скажуть, що вона не є суб’єктом і оподаткують за звичайною ставкою? Звісно, що державі це невигідно, але хто ж зважає на її інтереси, коли стає необхідним відібрати у когось щось.

Як бачимо, закон обмежує тільки саму таку особу – а от про членів родини та близьких осіб не сказано нічого.

Для прикладу, скромний начальник підрозділу податкової живе майже на утриманні своєї дружини, яка все заробила власною чесною працею. Чи зможе дружина подати таку декларацію і вказати в ній оформлені на неї «дачу в Італії» чи «яхту в Монако»? Допускаю, що так, адже сама по собі вона не є суб’єктом, якому заборонено подібне декларування, а така заборона діє лише на її чоловіка як держслужбовця. А оскільки це майно її особисте, не спільне, то чоловіку й декларувати нічого.

 Чому ж не визначити цю норму так, щоби резиденти сплачували з усіх доходів, а нерезиденти з доходів, джерелом яких є активи на території України – таким чином надавши нерезидентам право на «відбілення» своїх статків в Україні? Питання риторичне.

Законодавець також передбачив ще один запобіжник для маніпулювання статками, а саме те, що декларуванню не підлягають:

- активи, отримання яких має ознаки кримінального правопорушення;

- активи, щодо яких розпочато досудове розслідування та судове провадження;

- кошти у національній та іноземній валюті, що перебувають у готівковій формі (для декларування їх необхідно розмістити на спеціальному рахунку в банку);

- активи декларанта, що обліковуються у фінансових установах держави-агресора, та/або розташовані та зареєстровані на її території і так далі;

- активи, сумарна вартість яких не перевищує 400 тис. грн. (окрім рухомого та нерухомого майна);

- житлова нерухомість, загальна площа якої не перевищує 120 м² (для квартир), 240 м² (для будинків);

- нежитлова нерухомість з загальною площею не більше 60 м²;

- земельні ділянки в межах норм безоплатної передачі, визначених Земельним кодексом України в статті 121;

- транспортний засіб особистого некомерційного використання (для перевезення до 10 осіб) з двигуном не більше 3000 см³ (окрім літака, гелікоптера, яхти чи катера).

 Головною ж родзинкою новели є гарантія законотворців, що після подання декларації та виконання усіх необхідних умов особи-декларанта не можуть застосовуватися жодні санкції, пов’язані з заходами забезпечення кримінального провадження, вчинятися будь-які слідчі чи розшукові дії, а також відкривати провадження щодо порушень адміністративного, валютного чи податкового законодавства. Тобто, декларування й планувалося як можливість легалізації статків для певного прошарку населення, а держава в свою чергу зобов’язується не розголошувати та не використовувати інформацію, що міститься в спеціальній декларації для цілей розслідування та перевірок, не використовувати її як докази в кримінальних провадженнях стосовно декларанта.

 І якщо з певного доходу ви сплатили «амністійний» збір, то щодо нього до вас не може бути застосована жодна санкція чи притягнення до відповідальності. Але як це буде працювати, якщо, скажімо, ви захочете задекларувати тільки частину доходу?

 Наприклад, ви маєте невеличкий будинок на самому березі якогось моря (у 5 поверхів, так «щоб було, де грабельки поставить»). Будинок коштує близько 3 млн доларів. Ви розумієте, що на половину цієї суми маєте доходи від своєї діяльності, а половину – як «чесний пройдисвіт» хотіли б задекларувати. І ось маєте, як кажуть у футболі «штангу», бо предметом декларування є саме будинок, а не дохід – а отже, ви не можете сплатити збір тільки з частини такого майна. 

Висновки:

 Виходячи з  урядових публікацій держава «..сподівається, що добровільне декларування доходів зацікавить малий бізнес і тих працівників, які отримували нелегальний дохід «у конвертах»…». Однак, навряд чи малий бізнес або працівник, що отримував зарплату «у конверті» зацікавиться «вибілюванням» свого доходу за новим законом. Адже для тих, хто  має незначні статки без офіційного джерела існують набагато дешевші способи: на кшталт реєстрації підприємцем на 2-й групі.

 Що ж стосується великого бізнесу, то зазвичай він досить гарно структурований і вже не перший рік переймається підтвердженням власних статків, оскільки цього зазвичай вимагають іноземні банки, а тому особисто я скептично ставлюсь до сподівань уряду на значні поповнення до бюджету.

 Крім того, перешкодою для досягнення бажаного податковою може стати й те, що відповідно до закону податковий орган може визначити податкове зобов’язання лише за останні 3 роки, що минули з дати здачі звітності, тобто, по суті, на день закінчення одноразового декларування податкова втратить можливість донарахувати фізичний особі будь-які податкові зобов’язання на доходи, отримані до 2018 року включно, а отже, якщо ви  набули свої об’єкти декларування до 2018 року, то підстави для притягнення вас до податкової відповідальності будуть відсутні в вересні 2022 року.

 Отже, якими б гучними не були обіцянки держави, проте не всі бачать позитив у нововведенні, і славнозвісна амністія капіталів потребує ретельного доопрацювання задля відповідності умовам дійсності, щоби не залишитися черговим інструментом махінацій в руках влади. Як свідчить практика багатьох країн, податкова амністія досить часто не виправдовує сподівання у довгостроковій перспективі.