Злочин агресії в міжнародному праві: чому все так складно?

Що не так зі злочином агресії у порівнянні із геноцидом, воєнними злочинами та злочинами проти людяності?

Як я вже писав, зі злочином агресії в міжнародному праві завжди все було складно. Ще під час написання в кінці 1990-х Римського статуту Міжнародного кримінального суду (International Criminal Court / ICC) багато держав, що планували у майбутньому бути учасниками ICC, самі ж брали участь у збройних конфліктах, тому самі розумієте.  

Спочатку держави навіть не змогли домовитися щодо визначення цього злочину у первісній редакції Римського статуту 1998 р. У Статуті було передбачено, що юрисдикція ICC розповсюджується на тяжкі правопорушення, які викликають стурбованість всього міжнародного співтовариства, зокрема, і на злочин агресії (ст. 5 (d)), однак планувалося, що у майбутньому держави-учасниці ICC зберуться ще раз на міжнародну конференцію, і на ній буде вирішена доля цього злочину. 

Така конференція відбувалася у 2010 р. у м. Кампала (Уганда), на якій держави-сторони Римського статуту внесли в нього відповідні поправки щодо злочину агресії, доповнивши Статут, зокрема:

1) статтею 8 bis «Злочин агресії», яка визначила цей злочин як планування, підготовку, ініціювання або здійснення акту агресії, який в силу свого характеру, серйозності та масштабів являється грубим порушенням Статуту ООН, особою, яка перебуває в стані фактичного здійснення керівництва або контролю за політичними чи військовими діями держави, а також «акт агресії» відповідно до дефініції ст.ст. 1 та 3 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» 1974 р.;  

2) статтями 15 bis «Здійснення юрисдикції щодо злочину агресії (Передача справи від держави, proprio motu)» та 15 ter «Здійснення юрисдикції щодо злочину агресії (Передача справи від Ради Безпеки ООН, proprio motu)», які врегулювали питання юрисдикції ICC щодо злочинів агресії.

Щодо резолюції 3314 (XXIX) ГА ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 р., на яку посилається стаття 8 bis Римського статуту, то вона визначає агресію як застосування збройних сил державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави (ст. 1), або будь-яким іншим чином, несумісним зі Статутом ООН; а агресивну війну названо злочином проти міжнародного миру. Крім того, ця резолюція встановлює розширений, у порівнянні із попередньою Конвенцією щодо визначення агресії 1933 р., перелік діянь, які є агресією (ст. 3):  

(а) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є наслідком такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

(b) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

(c) блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави; 

(d) напад збройними силами держави на суходільні, морські чи повітряні сили або морські чи повітряні флоти іншої держави; 

(e) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави згідно з угодою з державою, яка їх приймає, в порушення умов, передбачених цією угодою, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; 

(f) дії держави, яка дозволяє, щоб її територія, надана нею у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акта агресії проти третьої держави; 

(g) заслання державою чи від імені держави озброєних банд, угруповань та регулярних сил або найманців, що здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави настільки серйозного характеру, що це дорівнює перерахованим вище актам, або її істотна участь в них.  

У статті 4 Резолюції було також зазначено, що агресія не вичерпується всіма вищеназваними діями, а Рада безпки ООН, відповідно до Статуту ООН, може кваліфікувати інші дії держав як акти агресії. 

Однак, Кампальські поправки одночасно передбачили такі застереження:

1) ICC може здійснювати юрисдикцію виключно щодо тих злочинів агресії, які були вчинені лише через 1 рік з моменту ратифікації або прийняття поправки 2010 р. 30 державами-учасницями згідно з рішенням, прийнятим після 1 січня 2017 р. такою ж самою більшістю держав, яка необхідна для прийняття поправки до Статуту;

2) ICC не буде мати юрисдикційних повноважень щодо злочинів агресії, вчинених громадянами держав, які не є сторонами Римського Статуту, або на їх територіях; 

3) ICC також не може здійснювати юрисдикцію щодо акту агресії, який був вчинений державою-учасницею, якщо ця держава заявила про невизнання такої юрисдикції шляхом надсилання відповідної заяви Секретарю ICC (ст.15-біс (4)). 

Таким чином, у 2010 р. держави дійшли згоди щодо злочину агресії, однак вирішили знову відстрочити на майбутнє активацію юрисдикції ICC щодо нього, і передбачили, що це стосуватиметься лише тих держав, які окремо ратифікували ці поправки (тобто можна було бути державою-учасницею ICC і не підпадати під його юрисдикцію щодо цього складу злочину). 

Отже, спочатку треба було назбирати 30 ратифікацій таких поправок, що розтягнулося на декілька років. Тридцятою державою, яка ратифікувала ці поправки стала Палестина у 2016 р., а тому з 1 січня 2017 р. держави-учасниці ICC вже могли зібратися і ухвалити відповідне рішення. 

У грудні 2017 р. Асамблея держав-учасниць ICC нарешті зібралася і 14 грудня 2017 р. ухвалила резолюцію про активацію юрисдикції ICC щодо злочину агресії з 17 липня 2018 р. (20 річниця підписання Римського статуту). 

Таким чином, на відміну від злочину геноциду, військових злочинів чи злочинів проти людяності, юрисдикція ІСС щодо злочину агресії стосується лише тих держав, які гіпотетично скоїли такий злочин через рік після ратифікації або прийняття Римського статуту разом з Кампальськими поправками, але не раніше 17 липня 2018 року. А це означає, що навряд чи зможе ICC покарати російське керівництво за цей злочин, оскільки РФ навіть не ратифікувала Римський статут, не те що ці поправки. Для покарання високопосадовців РФ легше створити окремий трибунал. Однак, це зовсім не виключає можливість їх покарання за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності, скоєні на території України.

Тому наповнюємо доказову базу! Слава Збройним Силам України!