Ініціативи щодо зміни процедури розгляду справ про усиновлення дитини

Аналіз законопроекту № 3206 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури розгляду судових справ, пов’язаних із захистом прав дітей".

Попри наявність позитивних пропозицій, які можуть пришвидшити розгляд справ про усиновлення дитини, законопроект містить низку ініціатив, які можуть створити суттєві проблеми під час вирішення судами даної категорії справ. Частина із запропонованих законодавчих змін є доволі обґрунтованою. До таких можна віднести, зокрема, розширення кола осіб, які беруть участь у справі, а також розгляд справи у складі одного судді без залучення присяжних.

Як відомо, інститут присяжних в Україні перебуває в зародковому стані, і його імплементація до вітчизняного процесуального законодавства є деякою мірою "гібридною". 

Зокрема, процесуальний закон не розділяє коло питань, які вирішують присяжні та професійний суддя (до прикладу в практиці США вирішення питань факту належить до компетенції присяжних, а вирішення питань права - до компетенції професійного судді). Не передбачає вітчизняне законодавство і жодних особливостей перегляду судових рішень, ухвалених за участю присяжних, в апеляційному та касаційному порядку.
За наведених обставин, участь присяжних у здійсненні правосуддя на сьогоднішній день є більшою мірою декларативною. 

Існують і організаційні проблеми із залученням присяжних до участі в судочинстві, що випливає на якість та строки розгляду справ. 

Водночас, дотримання об'єктивних строків розгляду справ про усиновлення має суттєве значення. Відповідно до статті 7 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, яку ратифіковано Законом України № 69 від 03.08.2006, під час розгляду справи, що стосується дитини, судовий орган діє швидко для уникнення будь-яких невиправданих зволікань, а швидке виконання прийнятих рішень повинно бути забезпечене відповідною процедурою.

Заразом є доволі неоднозначною пропозиція щодо встановлення обов'язкового припису для суду вирішувати питання про позбавлення усиновлювача батьківських прав під час розгляду справи про скасування усиновлення, якщо таке усиновлення суперечить інтересам дитини.
У першу чергу слід зазначити, що таке правило не узгоджується з принципом диспозитивності цивільного судочинства, який згідно статті 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Запропонований авторами законопроекту механізм передбачатиме, що суд буде змушений розглядати питання про позбавлення батьківських прав навіть у тому випадку, коли позивач не заявляв таких позовних вимог та не подавав суду доказів в їх обґрунтування. 

Крім того, інститут скасування усиновлення суттєво відрізняється від позбавлення батьківських прав, зокрема за своїми підставами та правовими наслідками. 

Аналіз підстав для скасування усиновлення свідчить, що така підстава для скасування як суперечність між усиновленням та інтересами дитини не завжди є тотожною підставам позбавлення батьківських прав (як-то ухилення від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини, жорстоке поводження з дитиною тощо).

Як було роз'яснено Пленумом Верховного Суду України у постанові № 3 від 03.03.2007, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

З наведеного вбачається, що законодавча пропозиція щодо поєднання питань про скасування усиновлення та позбавлення усиновлювача батьківських в одному судовому провадженні прав не є достатньо обґрунтованою. 

Більше того, примусове поєднання даних позовних вимог може призвести до зайвого ускладнення розгляду даної категорії справ через суттєве збільшення обсягу предмету доказування та посилення заходів процесуального захисту з боку усиновлювачів.

Не менше дискусії викликають і деякі аспекти ініціатив щодо скорочення строків розгляду в суді справ про усиновлення.

Законопроект серед іншого передбачає, що:

а) підготовка судової справи про усиновлення до розгляду повинна бути проведена не пізніше п’яти днів з дня відкриття провадження у справі;

б) справи про усиновлення дитини розглядаються судом не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі;

в) за результатами розгляду заяви про усиновлення, суд ухвалює рішення протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Хоча в цілому ініціатива щодо зменшення строків розгляду справи є доцільною, необхідно врахувати таке.

У певних випадках закінчення підготовчого провадження судом у п'ятиденний строк з моменту відкриття провадження у справі про усиновлення не є можливим через об'єктивні обставини, як-то необхідність залучення до участі у справі певних осіб, встановлення їх місцезнаходження або витребування доказів.

З аналогічних та інших об'єктивних підстав проблематичним може бути й завершення розгляду справи в строк протягом тридцяти днів з моменту відкриття провадження.

За наведених обставин, законодавчі зміни мали б як мінімум передбачати й механізм продовження строків розгляду справи. В іншому випадку суди змушені будуть йти на свідоме недотримання нових строків розгляду справ про усиновлення з метою забезпечення всебічного, повного і об'єктивного розгляду справ та захисту прав їх учасників.