Соборність по-справжньому
На мою думку, кожен, хто серцем відчуває Україну, не бачить її інакше, як соборну. Тільки що вкладати в це поняття?
Події, які лягли в основу святкування Дня Соборності України, відбувалися в далекому 1919 році. Сьогодні ж ми стали свідками того, як дивним чином змінився сам контекст, в якому сприймається ідея єдності українських земель.
Нагадаю, що в січні 1919-го лідери УНР та ЗУНР, в умовах війни, виявили волю та уклали між собою договір про об’єднання. Нехай подальший розвиток ситуації і показав, що він мав більше символічне, ніж практичне значення, все ж таки його неможливо переоцінити.
В нинішній Україні політики, навпаки, з легкістю беруть на озброєння теми, які розколюють державу, і вже людям доводиться демонструвати та нагадувати їм, що між представниками Сходу та Заходу немає кричущої різниці, що на порядку денному є значно більш важливі питання, ніж з’ясування історичних або мовних стосунків, яке штучно підігрівається, що Україну треба любити такою, якою вона є, з усіма її особливостями.
Я, донеччанин за народженням, поважаю Львів, і не зустрічав там тих “злобних бандерівців”, яких малювала радянська пропаганда, і стереотипи щодо яких намагаються використовувати пропагандисти сучасні. Це місто дарує справжню насолоду від перебування в ньому, що може підтвердити кожен, хто хоч одного разу бував в столиці Галичини.
Водночас не можу і не хочу сприймати нові стереотипи щодо “донецьких” - навіть саме це слово віднедавна стали писати в лапках. Насправді, всі ці вади, про які пишуть люди, що, як правило, майже не знають Донбасу чи ніколи там не бували, так само присутні і в інших регіонах. А стиль поведінки частини політичної або бізнесової еліти області не варто поширювати на всіх її мешканців. Чому тоді цю еліту підтримують? Чи підтримували - так буде точніше. Тут можна нагадати історію виборів у Києві, чи у Харкові, а саме те, якого роду “діячів” обирали мерами виборці в цих містах. Думаю, що це загальна і наша спільна проблема - усвідомлення свого вибору та відповідальності за нього.
Зрештою, знаю багатьох своїх земляків, які переїхали жити до Києва, а дехто з них навіть в побуті перейшов на українську, і яких вживання слова “донецький” як узагальнення зачипає за живе. Такі люди ніяк не асоціюють себе з діями, скажімо, нинішньої влади, але й своєї донецькості не зрікаються. Тому що як можна відмовитися від своєї “малої Батьківщини”?
На мою думку, кожен, хто серцем відчуває Україну, не бачить її інакше, як соборну. Тільки що вкладати в це поняття?
Народ різного роду спекулятивні нашарування з цієї теми для себе зняв, або невдовзі зніме. Що для цього потрібно? Відповідь дуже проста - спілкуватись, говорити правду. Так, ми можемо голосувати за різні партії, але усвідомлювати при цьому себе громадянами єдиної країни. Втім, я впевнений, що на часі поява такої політичної сили, голосування за яку об’єднає обидва береги Дніпра.
Але сьогодні вже потрібна соборність інша. В Україні не повинно бути більш чи менш превілейованих груп населення, “прості” водії не повинні жахатися автомобілів “мажорів”, малий, середній чи великий бізнес повинні працювати в рівних умовах, найслабша людина - інвалід або пенсіонер - повинні відчувати себе захищеними та жити в приязному оточенні. Взаємна довіра, повага, та рівність усіх перед законом, те, що зветься правовою державою. Саме тоді і можна буде сказати, що у нас є соборність, але така, якою вона і має бути у ХХІ столітті.
- Як почути майбутнє? Молодь, офлайн-спілкування і роль дорослих Олексій Сагайдак вчора о 15:49
- Секс під час війни: про що мовчать, але переживають тисячі Юлія Буневич вчора о 14:04
- Крутити корупційні схеми на загиблих – це за межею моралі Володимир Горковенко вчора о 10:13
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ Христина Кухарук 18.05.2025 17:58
- Вибір, як ключовий квант життя Алла Заднепровська 18.05.2025 13:44
- Пристань для Ocean-у Євген Магда 16.05.2025 18:32
- Регламентування та корпоративні політики для електронного документообігу Олександр Вернигора 16.05.2025 17:15
- Покроковий алгоритм бронювання військовозобов’язаних працівників Сергій Пагер 16.05.2025 12:23
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення Євген Магда 15.05.2025 18:32
- Бізнес у пастці кримінального процесу: хто вимкне світло? Богдан Глядик 15.05.2025 18:26
- Коли лікарі виходять на подіум – більше, ніж показ мод Павло Астахов 15.05.2025 15:21
- Пільгові перевезення автотранспортом: соціальне зобов’язання чи фінансовий тягар Альона Векліч 15.05.2025 13:52
- ПДФО на Мальті та в Україні... Хто платить більше? Олена Жукова 15.05.2025 13:49
- Изменения в оформлении отсрочки по уходу: новые требования к акту и справке Віра Тарасенко 15.05.2025 12:23
- Як втримати бізнес на плаву: ключові фінансові помилки та способи їх уникнути Любомир Паладійчук 15.05.2025 10:27
- 5 управлінських викликів для державних підприємств під час війни 240
- Від парової тяги до цифрової етики: як змінювалось людство й корпоративна безпека 185
- Пристань для Ocean-у 146
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення 137
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ 136
-
Чим загрожує Україні Сіміон та які шанси Дана – п'ять фактів про вибори президента в Румунії
9913
-
Що змінило хід виборів у Румунії і який урок з них має винести Україна
Думка 6644
-
Бізнес-тиждень: Ринки слухають перемовини, Нафтогаз шукає газ, Євросоюз повертає мита
Бізнес 5044
-
Міжнародні вимоги до адаптації робочих місць для людей з інвалідністю. Як нам досягти інклюзивності?
Життя
3804 -
Новий формат переговорів. Про що Трамп дві години говорив з Путіним
3704