В даній статті зясовується, чи є заповідальний відказ одностороннім правочином, чи ні.
Чинне законодавство гарантує заповідачеві право на встановлення легату. Чи є таке розпорядження одностороннім правочином?
Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина спадкового права не піддає жодному сумніву окремі положення, що охоплені спадкуванням за заповітом. Зокрема в юридичній літературі нині наявний єдиний загальновизнаний підхід про юридичну сутність, яка властива легату. Що це означає?
Як зазначає Ю. Заіка, за своєю правовою природою заповідальний відказ є одностороннім правочином. Доцільність зазначеного доктринального підходу вказаний вчений намагається підтвердити такими доводами.
Вищевказане розпорядження не вимагає погодження з окремими особами. Під останніми потрібно розуміти не тільки відказоодержувача, а й спадкоємця, що виконуватиме заповідальний відказ [1, с. 130].
Точку зору про те, що легат є одностороннім правочином, в своїх працях схвалюють інші дослідники. До когорти таких вчених, наприклад, належать: Н. Чорногор [2, с. 136], О. Цибульська [3, с. 286] та ін.
На нашу думку, така наукова концепція заслуговує на всіляку підтримку, Дану точку зору ми спробуємо підтвердити завдяки таким судженням.
По-перше, злагоджена система вітчизняного права, будучи багатогранною, водночас охоплює багато різних за своїм змістом нормативно-правових актів, одним з яких в свою чергу є Цивільний кодекс України. Норми, які закріплені даним законом, опираючись на загальновизнані в демократичному суспільстві принципи справедливості, добросовісності й розумності, водночас регулюють майнові та особисті немайнові стосунки.
Однією з передбачених згаданим законом підстав можливого виникнення цивільних правовідносин є заповіт. Йому властиві різні за своєю суттю ознаки. Зокрема даний юридичний факт є нічим іншим, як одностороннім правочином. Тому всі розпорядження, які охоплені заповітом, мають аналогічну природу. Вказане правило поширюється й на легат. Тобто, зазначене розпорядження є правочином, якому притаманний односторонній характер.
По-друге, вітчизняним законодавством гарантовано заповідачу різні права, яким властивий майновий чи немайновий характер. Зокрема згідно з нормою, що закріплена ч. 1 ст. 1237 ЦК України, вищевказана особа може встановити в своєму заповіті заповідальний відказ.
Зазначене розпорядження охоплює вільне волевиявлення тільки заповідача. Іншими словами, вищенаведена особа, встановлюючи в своєму заповіті легат, водночас не узгоджує таку дію зі спадкоємцем, який зобов’язаний її виконати; з легатарієм, на користь якого вона повинна бути здійсненою; з нотаріусом, який уповноважений її посвідчити; з іншими учасниками суспільних відносин, що врегульовуються чинним законодавством.
Отже, даному розпорядженню притаманна відповідна юридична природа. Зокрема дане розпорядження за своєю суттю є одностороннім правочином.
