Мобілізація автомобілів – анахронізм та корупційні ризики
Не варто силою відбирати «залізних коней» у співгромадян. Є кращий вихід
Сили оборони України постійно потребують колісного транспорту. Це не новина. Позаяк, майже кожен українець або збирав на «корч» для своїх близьких або знайомих, чи то незнайомих захисників.
На жаль, Українська держава виявилася не здатною під час широкомасштабного вторгнення забезпечити ЗСУ таким витратним матеріалом як автомобіль. Факторів багато. Авто в зоні виконання задач потрібні для військово-побутових цілей. Система волонтерської допомоги дозволяла бути значно більш гнучкими з використанням автівок. Це підвищувало мобільність підрозділів, давало можливість отримувати волонтерські передачі, робити закупки, а також звісно підвозити окреме спорядження туди, де це безпечно.
Нещодавно розпочалось так зване «впровадження в Україні порядку виконання військово-транспортного обов’язку». Фактично - безоплатне залучення транспорту та техніки підприємств на умовах повернення після демобілізації. Для цього видали окремий наказ Міністерства оборони України.
Очевидно, що ця мобілізація авто є пережитком радянської системи. У СРСР автомобілі перебували у власності державних транспортних підприємств. Забирати сьогодні автомобілі у приватних перевізників чи фермерів – крок абсолютно неефективний.
Є пряма загроза знищення логістичних ланцюгів, які є основою стабільного функціонування економіки. Це може призвести до економічних негараздів, паралізує процеси постачання сировини та відвантаження готової продукції, спричинить масові зриви контрактів, штрафні санкції та знищення довіри міжнародних партнерів, що вдарить по репутації українських компаній всередині країни на світовому ринку. Принагідно нагадаю, що чимало підприємств і без того допомагають нашим захисникам своїм транспортом.
Вилучення транспортних засобів з підприємств повертає Україну до моделі закритої економіки радянських часів, де централізоване керування та вилучення ресурсів призводило до економічної стагнації та деградації. Навіть під час війни ми не можемо допустити руйнування економіки, адже саме наші підприємства забезпечують країну ресурсами для боротьби та виживання.
Але є і інший бік: подібний підхід спричиняє корупцію. Якщо в тебе на фермі заберуть дві машини, а на сусідській - жодної, чи це означатиме, що сусід «заніс»? Навіть, якщо не заніс, то ти будеш переконаний що так і відбулось, і спробуєш піти «запропонувати». Це лише розкрутить маховик корупції. Додайте повне ігнорування запиту на справедливість, який існує в суспільстві.
Якщо держава вже вирішила розвантажити волонтерів і нарешті зайнятись питанням автомобілів в армії, то є зрозуміле рішення. Україна повинна негайно звернутися за допомогою до міжнародних партнерів для забезпечення Збройних Сил України необхідними транспортними засобами. У країнах НАТО достатньо автомобілів, і це, зрештою, не летальне озброєння. Цілком вірогідно, що кілька тисяч авто ЗСУ можна отримати в максимально короткі терміни. Перевагою є і абсолютно зрозуміла система не лише отримання, а й поставки до підрозділів транспорту. За нього не треба буде потім платити власникам, він буде кращої якості. Бо уявити собі, в якому стані автомобілі у наших аграріїв, промисловців, портовиків, перевізників, неважко. Який там пробіг, і скільки вони ще проїдуть. Чому досі такого запиту не було - таємниця, нам відомі лише окремі випадки ініціатив окремих урядів чи донорів.
Замість радянської системи «забрати», необхідно створити систему залучення партнерів. Тобто ефективних комунікацій міждержавного рівня. Нагадаю, що саме автотранспорт був основним пунктом ленд-лізу під час Другої світової війни – близько 450 тис. позашляховиків, вантажівок, мотоциклів тоді отримав СРСР від союзників. Нам зараз може вистачити і десятої частини від цього обсягу.
- Чоловіча пластика без табу: від повік до інтимної зони Дмитро Березовський 16:02
- Інституційний колапс Дана Ярова 11:12
- Як орендувати землю без ризику: юридичні поради для фермерів і аграріїв Сергій Пагер 07:46
- Участь батьків у вихованні дитини після розлучення: правові механізми та обов’язки Арсен Маринушкін вчора о 20:46
- Електронний документообіг: інструкція до впровадження з юридичної та бізнес-позиції Олександр Вернигора вчора о 17:51
- Особисті заощадження під час війни: чому важливо продовжувати інвестувати Антон Новохатній вчора о 15:48
- Реформа лісової галузі: коли чесні правила не для всіх Олександр Місюра вчора о 12:26
- Як організувати аналітику для бізнесу, коли продажі йдуть з кількох каналів Ерік Клюєв 03.06.2025 17:00
- Україна має шанс інтегруватися у водневу економіку ЄС Олексій Гнатенко 03.06.2025 16:21
- Залученість чи саботаж Олександр Висоцький 03.06.2025 11:14
- Фінанси: зовнішня чи внутрішня опора? Інна Бєлянська 03.06.2025 11:11
- Сірий інтернет-бізнес під час війни: виклик для держави та суспільства Андрій Лотиш 03.06.2025 11:01
- Що відбувається з будівельними ліцензіями на ринку України? Олеся Романенко 03.06.2025 10:46
- Gen Z і освіта: як запалити інтерес до знань у покоління швидких змін Олександра Нікітіна 03.06.2025 08:19
- Якості українських підприємців, що допомагають масштабуватися за кордон Віктор Андрухів 03.06.2025 07:48
- Фінанси: зовнішня чи внутрішня опора? 402
- Чому в Україні судять військових так, ніби війни немає? 368
- Що відбувається з будівельними ліцензіями на ринку України? 255
- Як ефективно подати скаргу до УДАБК: кейс забудови в прибережній смузі Дніпра 212
- Реформа лісової галузі: коли чесні правила не для всіх 92
-
"99% – це не водолази". Як і чим Україна змогла знову вдарити по Керченському мосту
85419
-
Російська авіабомба зруйнувала елеватор одного з найбільших агрохолдингів України
Бізнес 43033
-
Якщо РФ вважає Україну загрозою, то навіщо світу, заснованому на правилах, така Росія
Думка 32256
-
Уроки румунського Клужа: як українські міста можуть перетворити виклик на розвиток
Думка 22775
-
"Цинізм зашкалює": росіяни хочуть провести в тимчасово окупованому Маріуполі музичний фестиваль
Життя 16747