Цей український народний вислів я згадав у зв?язку з появою чуток про намір української влади приєднатися до проголошених 23 листопада 2011 року російським Президентом Медведєвим заходів по блокування європейської ПРО США і НАТО. В цьому контексті я згадав і один радянський військовий анекдот. Суть його зводиться до такого: Приходить ад?ютант командира дивізії і говорить генералу, що через тиждень нашу дивізію будуть кудись переводити. Той спитав звідки він це знає, а ад?ютант говорить, що дружина була на базарі і там усі про це говорять. Генерал розгнівався і відправив ад?ютанта на десять діб на гауптвахту. Але через два дні отримує таємний наказ про підготовку дивізії до передислокації. Тут він і згадав про ад?ютанта, викликав його з гауптвахти і послав на базар дізнатися, куди переводять його дивізію.
Доречність цього анекдоту в тому, що Україна сьогодні знаходиться приблизно в такій же анекдотичній ситуації. Влада скрізь кричить про свою європейську стратегію і позаблоковість і, нажаль, є люди, які в це щиро вірять. Насправді діє влада в зовсім іншому напрямі. Ускладнюючи процес підписання Угоди про асоціацію і Зону вільної торгівлі, влада готує входження до Митного і Єврапутінського союзу. Демагогія щодо визначення «чіткої перспективи вступу України до ЄС» є не більше як демагогією, бо ця перспектива чітко визначена Копенгагенськими критеріями членства в Європейському Союзі. Під заклинання про позаблоковість готується поступове втягування України в ОДКБ. Першим кроком на цьому шляху може бути приєднання України до російської системи ПРО, що означатиме практичне прощання з позаблоковістю і приєднання до ОДКБ в особі її лідера – Російської Федерації. В цих умовах дуже важливо для кожного, хто вважає себе громадянином України, уміти відрізняти гасла від практичних дій.
Що насправді відбувається у відносинах між Росією і НАТО по питанню європейської ПРО?
Рік тому на Лісабонському саміті в нові Стратегічній Концепції НАТО було проголошено намір спільно з Росією будувати європейську систему ПРО. Проте, через рік виявилося, що ні одна з сторін не збиралася реалізувати цю декларацію. Причин такої ситуації можна назвати дві:
Перша. Не знайдено узгодженого розуміння того, проти чиїх ракет ця система повинна бути зорієнтована.
Друга. Не знайдено прийнятних для обох сторін варіантів управління спільною системою ПРО, бо пульт управління таким комплексом знаходитися одночасно в двох руках не може за визначенням.
Події останнього часу в світі, особливо в Лівії, засвідчили, що в бойових діях на перший план виходить проблема ракетних ударів і протиракетної оборони. На європейському континенті сьогодні ми маємо справу з реальним загостренням відносин між США і НАТО з одного боку та Росією з другого в питанні європейської ПРО.
В«Стратегічній концепції оборони та безпеки членів Організації Північноатлантичного договору», прийнятій главами держав та урядів в Лісабоні (2010 рік) зазначається, що Альянс буде «розвивати можливості для захисту нашого населення і територій від атак балістичних ракет, як ключового елементу нашої колективної оборони, що робить внесок та сприяє неподільності безпеки Альянсу. Ми будемо активно прагнути до співпраці в області протиракетної оборони з Росією та іншими євроатлантичними партнерами», а далі наголошується, що він також буде «здійснювати подальший розвиток потенціалу НАТО для захисту від загрози хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї масового знищення».
Тобто, декларація про намір співпрацювати з Росією в галузі створення спільної європейської ПРО залишилася декларацією, а реальна практика пішла в напрямі реальних інтересів США і НАТО. Тим більше, що в Спільній заяві Ради Росія-НАТО, прийнятій на цьому саміті немані одного слова. Тому навряд чи можна вважати, що США і НАТО порушили якусь угоду. Вони роблять те, що вважають за потрібне робити
Практичне воєнне спрямування має і Заява Президента Росії від 23 листопада про те, що в умовах поетапного створення європейської системи ПРО ним «прийняті наступні рішення.
Перше. З мого доручення Міністерство оборони Росії негайно введе до бойового складу радіолокаційну станцію системи попередження про ракетний напад у місті Калінінграді.
Друге. У рамках створення системи Повітряно-космічної оборони Росії в першочерговому порядку буде посилене прикриття об'єктів стратегічних ядерних сил.
Третє. Стратегічні балістичні ракети, які надходять на озброєння Ракетних військ стратегічного призначення й нашого Військово-Морського Флоту, будуть оснащуватися перспективними комплексами подолання ПРО й новими високоефективними бойовими блоками.
Четверте. Збройним Силам мною поставлене завдання по розробці заходів, що забезпечують при необхідності руйнування інформаційних і керуючих засобів системи ПРО. Зазначені заходи є адекватними, ефективними й малозатратними.
П'яте. Якщо перерахованих заходів буде недостатньо, Російська Федерація розмістить на заході й на півдні країни сучасні ударні системи озброєнь, що забезпечують вогневу поразку європейського компонента ПРО. Одним з таких кроків стане розгортання ракетного комплексу «Іскандер» у Калінінградському особливому районі.
Будуть підготовлені, а в міру необхідності реалізовані й інші заходи щодо протидії європейської складової американської протиракетної оборони.
Далі. При несприятливому розвитку ситуації Росія залишає за собою право відмовитися від подальших кроків в області роззброювання й, відповідно, контролю над озброєннями.
Крім того, враховуючи нерозривний взаємозв'язок між стратегічними наступальними й оборонними озброєннями, можуть виникнути підстави для виходу нашої країни з Договору про СНО. Це передбачене самим змістом договору».
Таким чином, попри усі дипломатичні заяви сторін, необхідно визнати, що як в США і НАТО, з одного боку, так і в Росії, з другого боку нема взаємноїдовіри щодо реальних намірів і цілей сторін. Така ситуація провокує нову гонку озброєнь, бо і ракети і протиракети є не чим іншим як зброєю. Не даючи ніяких політичних оцінок факт боротьби США і Росії за регіональне і світове лідерство не визнати не можна.
Якою повинна бути поведінка України в цій ситуації?
По-перше, ніяким чином не робити заяв чи, тим більше, якихось практичних кроків щодо підтримки тієї чи іншої сторони і не порушувати свій позаблоковий статус. Приєднання до тієї чи іншої системи ПРО буде означати, що українська влада порушує законом визначений позаблоковий статус. Така дія буде означати і добровільне обмеження власного суверенітету. При цьому необхідно також враховувати, що у випадку спроби приєднання до будь-якої з сторін:
а) ні одна з них не буде ставитися до України як до рівноправного
партнера;
б) для іншої сторони вона стане найближчою і першою мішенню;
в) буде порушено досить нестійку суспільно-політичну ситуацію в
Україні.
По-друге, залишаючись позаблоковою, Україна внаслідок свого геополітичного положення, не може бути байдужою до процесів, що відбуваються в її зовнішньому оточенні. Тому вона може і повинна:
а) відповідними заявами в ООН і ОБСЄ висловити занепокоєння активізацією розгортання систем ПРО в безпосередній близькості до її кордонів і можливими погрозами для її національної безпеки;
б) звернутися до країн-гарантів ядерної безпеки з пропозицією укласти додаткову Угоду про гарантії безпеки від ракетних ударів з боку будь-якої сторони;
в)постійно інформувати українське суспільство про стан воєнно-політичної ситуації в регіоні і тенденції її розвитку;
г) ні в якому разі не пов?язувати вирішення воєнно-політичних проблем з економічними.
д) звернутися до США. НАТО і Росії з пропозицією повернутися до вирішення проблеми спільного створення єдиної загальноєвропейської системи ПРО і активної участі України в цьому процесі в статусі позаблокової держави. Тільки в такому випадку Україна може стати співучасником цього процесу.
