Роздуми з приводу освітньої реформи в Україні
Новий Закон України "Про освіту" потребує прийняття дієвого правового механізму реалізації закону.
«Кожен виклик, з яким ви стикаєтеся в житті , - це роздоріжжя. У вас є вибір, яким шляхом йти далі – назад, уперед, капітуляція або перемога» Іфениї Енох Онуога
Цей вислів найкраще підходить до тієї ситуації, яка склалася в Україні сьогодні у сфері освіти. Прийняття нового базового Закону «Про освіту» не тільки змінило на папері підходи до функціонування цілої галузі, але в більшості випадків - ввело в ступор учасників навчального процесу.
Що я маю на увазі? За місяць – новий 2018 рік. Закон України «Про освіту», який вже набув чинності, змінює повноваження не лише директорів начальних закладів, але і вчителів, батьків, представників новоутворених територіальних громад. При цьому, хочу відмітити, що більшість із названих мною учасників освітнього процесу просто не розуміє складності поставлених перед ними завдань. Директори багатьох навчальних закладів не готові сьогодні прийняти сучасні виклики суспільства, які стоять перед ними. Вони насправді стурбовані питаннями укладення з ними контрактів, та кількості можливих каденцій їхньої роботи на посаді директора. Лише одиниці задумуються над тим, яка тепер серйозна відповідальність лягає на їхні плечі та як правильно діяти в нових умовах. Якщо раніше директор не переймався питаннями ведення бухгалтерії, кадрової документації, нарахування заробітної плати та вчасної сплати податків, подачі відповідної звітності, то тепер – це все їхні обов’язки. А належне їх виконання залежить від професійної підготовки керівника та найнятих ним працівників.
Кадровий потенціал. Наші директори вміють організовувати навчальний процес, вимоги до якого тепер змінені, але, на жаль, вони далекі від організації бухгалтерського, управлінського обліку, юридичної та кадрової роботи. Мої опоненти можуть апелювати, що всі ці операції будуть робити відповідні фахівці. Згодна. Але проблема якраз і полягає в тому, що школи не мають таких фахівців. Їх потрібно те тільки знайти ( при кадровому голоді в Україні – сьогодні більшість просто не хоче працювати за мінімальну зарплату), але ще й знайти відповідне фінансування для оплати їхньої роботи. А якщо згадати ще сільські школи, де на 3 класи – один вчитель, то що тоді взагалі можна говорити про інших фахівців, бухгалтерів, юристів, програмістів.
Хто нестиме відповідальність? Всю відповідальність тепер нестиме не педагогічна рада, яка буде голосувати за відповідні фінансові рішення, а саме директор навчального закладу. Зупинюся хоча б лише на статті 265 Кодексу законів про працю, якою встановлено фінансову відповідальність від 1 розміру мінімальної заробітної плати до 100 її розмірів. Сьогодні – це 320 000 грн. Податковий кодекс також накладає суттєві штрафні санкції, наприклад за одне порушення податкового законодавства – 510 грн. І коли про це чують директори, то задають досить резонне запитання: «Чому нас не вчать фінансової, бухгалтерської, юридичної грамотності вже зараз, поки ми не стали на нові рейки? Що тут можна відповісти?! Мабуть: «Ваше спасіння - в Ваших руках!».
Відсутність дієвого механізму та фінансової підтримки. Запроваджуючи реформу, наші урядовці забули про розробку дієвого механізму реалізації нового Закону. Багато норм прописані досить поверхово та загально без деталізації, не даючи конкретного алгоритму впровадження даної норми в життя. Відсутність реальної фінансової підтримки з боку держави, призводить до негативних відгуків щодо самої реформи та зневіри освітян в необхідності подальших прогресивних змін.
Що можна зробити? Думаю, що багато чого. Головне розуміти одну важливу річ: назад шляху вже немає. Радянський Союз вже не повернеться. Суспільство змінилося. Діти змінилися. Закон є і його потрібно впроваджувати. Надіятися, що це за нас зроблять високопосадовці – не слід. Наша доля в наших руках. І лише, об’єднавши спільні зусилля, зусилля громад, батьків та вчителів, сформувавши групи підтримки один одного, ми не лише зможемо втілити найкращі напрямки реформи в життя, але і змінити наш світогляд заради щасливого майбутнього. Наша цінність – це наші люди!
- Рішенням суду з працівника (водія) стягнуто упущену вигоду Артур Кір’яков вчора о 18:25
- Чому корпоративний стиль – це більше, ніж просто форма Павло Астахов вчора о 12:09
- От трансфера технологий к инновационному инжинирингу Вільям Задорський 18.04.2025 21:33
- Начинается фаза глобального разгона инфляции и масштабных валютных войн Володимир Стус 18.04.2025 18:53
- Омріяна Перемога: яким українці бачать закінчення війни? Дмитро Пульмановський 18.04.2025 18:12
- Баланс між обставинами злочину та розміром застави Богдан Глядик 18.04.2025 17:09
- Люди в центрі змін: як Франковий університет створює сучасне академічне середовище Віталій Кухарський 18.04.2025 16:32
- Інноваційні виклики та турбулентність операційної моделі "Укрзалізниці" в агрологістиці Юрій Щуклін 18.04.2025 14:16
- Тіньова пластична хірургія в Україні: чому це небезпечно і як врегулювати ринок Дмитро Березовський 18.04.2025 11:30
- Модель нової індустріалізації України Денис Корольов 17.04.2025 20:15
- Історія з "хеппі ендом" або як вдалося зберегти ветеранський бізнес на київському вокзалі Галина Янченко 17.04.2025 16:18
- Ілюзія захисту: чим загрожують несертифіковані мотошоломи Оксана Левицька 17.04.2025 15:23
- Як комплаєнс допомагає громадським організаціям зміцнити довіру та уникнути ризиків Акім Кібновський 17.04.2025 15:17
- Топ криптофрендлі юрисдикцій: де найкраще розвивати криптобізнес? Дарина Халатьян 17.04.2025 14:18
- Червоні прапорці контрагентів у бізнесі Сергій Пагер 17.04.2025 08:44
-
Оприлюднено текст меморандуму щодо угоди про копалини
Фінанси 13674
-
Угода про надра не визнаватиме допомогу США боргом України – Качка
Бізнес 7440
-
"Якщо заробляємо півтори гривні – щасливі" – власник мережі АЗС
Бізнес 6757
-
FT: Raiffeisen призупинив продаж російської "дочки" через зближення США та РФ
Фінанси 5199
-
Сто днів на відповідь: став остаточно зрозумілим дедлайн Трампа для Путіна
Думка 4194