Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Україна за Конституцією є державою світською. Частина третя статті 35 Основного Закону прямо каже: церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
В реальності спостерігається протилежна картина. Церква є потужним гравцем на політичному полі, вона дуже активно впливає на державні справи, на політичну ситуацію в країні. Недаремно велика кількість наших державних діячів навипередки поспішають потрапити в обійми тієї чи іншої конфесії (причому, як видається, це часто-густо залежить не від духовних переконань, а від політичної доцільності, приміром, від уподобань електорату на певній території).
Церква є надзвичайно гучним ідеологічним рупором, здатним формувати суспільну думку, в тому числі, політичні смаки та уподобання.
В статті 5 Конституції України закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. І що буде, коли це саме джерело влади постійно обробляти на предмет того, що правильно, а що – ні, причому не в розумінні моральних цінностей, а саме в розумінні політичних пріоритетів? Церква апріорі не може цим займатися, проте практика засвідчує зовсім інше.
Наприклад, деякі церковні діячі не гребують відвертою передвиборчою агітацією, як митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел, який відкрито висловлював підтримку тоді ще кандидату в Президенти Віктору Януковичу. В Рівненській області мав місце ще більш красномовний приклад: священик в селі Сірники не лише агітував за названого вище кандидата, а й погрожував прокляттям на адресу тих, хто заявляв про підтримку інших осіб.
Але й держава не залишається осторонь і активно «включається» в церковні справи. Ще не забулися спроби колишнього Президента Віктора Ющенка на державному рівні утворити в Україні помісну православну церкву. І якщо його зусилля ще можна було б виправдати благими помислами принести церковний мир на рідну землю, то якими духовними цілями можна пояснити втручання в цей процес сусідньої держави? А воно таки мало місце, причому цього ніхто навіть і не думає заперечувати. Як повідомлялося у ЗМІ, щоб перешкодити Ющенку «Москве пришлось провернуть целую спецоперацию, одним из главных героев которой оказался нынешний патриарх Московский и всея Руси Кирилл, в то время возглавлявший отдел внешних церковных связей Московского патриархата… Одновременно через Турцию было оказано давление на вселенского патриарха Варфоломея, чья резиденция находится в стамбульском районе Фанар. "Турки помогли повлиять на Варфоломея, который, по нашим данным, был готов признать Украинскую православную церковь Киевского патриархата. В итоге все обошлось", - заключает сотрудник российского МИДа».
Нинішня влада не приховує своїх релігійних уподобань: УПЦ МП сьогодні як ніколи наближена до влади, інші конфесії – демонстративно ігноруються. Свого часу Віктор Янукович, критикуючи «помаранчеву» владу, заявляв: "Нынешняя власть недопустимым образом вмешивается в дела Церкви, политизирует церковные дела, пытается диктовать верующим, в каком храме молиться. Этим власть подталкивает страну к расколу".
Якщо вірити цим словам, позиція Віктора Федоровича полягає в тому, що втручатися у справи Церкви влада в жодному разі права не має. Це можна хіба що обома руками підтримати. Але що насправді? «"С каждым месяцем увеличивается количество сообщений о том, что представители местной власти – на уровне районных администраций и ниже – проводят встречи с духовенством Киевского патриархата, во время которых предлагают им переходить в Московский патриархат. В частности, такие случаи зафиксированы в Донецкой, Луганской, Киевской, Винницкой и других областях. Сначала это казалось местной инициативой, но увеличение ост количества сообщений вынуждает делать вывод о систематичности этих очевидно незаконных акций и их согласовании на более высоком уровне", - заявляют представители УПЦ КП».
Отже, відокремленість церкви від політики, а політики від церкви – міф, фікція. Доводиться прийняти як даність очевидну річ: церква перетворилася на реальну, дієву політичну інституцію. У публікаціях все частіше звучить: «церковь все более уверенно заявляет о себе как о духовно-геополитической и общественной силе». На жаль, ця сила часто використовується для досягнення далеко не духовних цілей.
Так, в Російській Федерації популяризується ідея Русского мира, що, як проголошується, має зміцнити духовні й культурні зв’язки між спадкоємцями Київської Русі – Україною, Білоруссю та Росією, а реально – закріпити вплив РФ на формально незалежні території України та Білорусі через духовну складову.
Реалізація цього проекту, судячи з усього, набирає обертів.
08.01.2011 21:04
Церква як знаряддя в руках політиків
Коли починаєш розмірковувати над питаннями віри та релігії з позиції холодного розуму, практичної доцільності, утилітарних цінностей, можна з легкістю бути звинуваченим у певному цинізмі. І дійсно, до таких, без перебільшення, святих для багатьох речей мож
Коли починаєш розмірковувати над питаннями віри та релігії з позиції холодного розуму, практичної доцільності, утилітарних цінностей, можна з легкістю бути звинуваченим у певному цинізмі. І дійсно, до таких, без перебільшення, святих для багатьох речей можна торкатися лише у білих рукавичках. Проте, з іншого боку, якщо визначати місце церкви у сучасному політичному житті країни, лише прагматичний підхід може забезпечити певну об’єктивність.Україна за Конституцією є державою світською. Частина третя статті 35 Основного Закону прямо каже: церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
В реальності спостерігається протилежна картина. Церква є потужним гравцем на політичному полі, вона дуже активно впливає на державні справи, на політичну ситуацію в країні. Недаремно велика кількість наших державних діячів навипередки поспішають потрапити в обійми тієї чи іншої конфесії (причому, як видається, це часто-густо залежить не від духовних переконань, а від політичної доцільності, приміром, від уподобань електорату на певній території).
Церква є надзвичайно гучним ідеологічним рупором, здатним формувати суспільну думку, в тому числі, політичні смаки та уподобання.
В статті 5 Конституції України закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. І що буде, коли це саме джерело влади постійно обробляти на предмет того, що правильно, а що – ні, причому не в розумінні моральних цінностей, а саме в розумінні політичних пріоритетів? Церква апріорі не може цим займатися, проте практика засвідчує зовсім інше.
Наприклад, деякі церковні діячі не гребують відвертою передвиборчою агітацією, як митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел, який відкрито висловлював підтримку тоді ще кандидату в Президенти Віктору Януковичу. В Рівненській області мав місце ще більш красномовний приклад: священик в селі Сірники не лише агітував за названого вище кандидата, а й погрожував прокляттям на адресу тих, хто заявляв про підтримку інших осіб.
Але й держава не залишається осторонь і активно «включається» в церковні справи. Ще не забулися спроби колишнього Президента Віктора Ющенка на державному рівні утворити в Україні помісну православну церкву. І якщо його зусилля ще можна було б виправдати благими помислами принести церковний мир на рідну землю, то якими духовними цілями можна пояснити втручання в цей процес сусідньої держави? А воно таки мало місце, причому цього ніхто навіть і не думає заперечувати. Як повідомлялося у ЗМІ, щоб перешкодити Ющенку «Москве пришлось провернуть целую спецоперацию, одним из главных героев которой оказался нынешний патриарх Московский и всея Руси Кирилл, в то время возглавлявший отдел внешних церковных связей Московского патриархата… Одновременно через Турцию было оказано давление на вселенского патриарха Варфоломея, чья резиденция находится в стамбульском районе Фанар. "Турки помогли повлиять на Варфоломея, который, по нашим данным, был готов признать Украинскую православную церковь Киевского патриархата. В итоге все обошлось", - заключает сотрудник российского МИДа».
Нинішня влада не приховує своїх релігійних уподобань: УПЦ МП сьогодні як ніколи наближена до влади, інші конфесії – демонстративно ігноруються. Свого часу Віктор Янукович, критикуючи «помаранчеву» владу, заявляв: "Нынешняя власть недопустимым образом вмешивается в дела Церкви, политизирует церковные дела, пытается диктовать верующим, в каком храме молиться. Этим власть подталкивает страну к расколу".
Якщо вірити цим словам, позиція Віктора Федоровича полягає в тому, що втручатися у справи Церкви влада в жодному разі права не має. Це можна хіба що обома руками підтримати. Але що насправді? «"С каждым месяцем увеличивается количество сообщений о том, что представители местной власти – на уровне районных администраций и ниже – проводят встречи с духовенством Киевского патриархата, во время которых предлагают им переходить в Московский патриархат. В частности, такие случаи зафиксированы в Донецкой, Луганской, Киевской, Винницкой и других областях. Сначала это казалось местной инициативой, но увеличение ост количества сообщений вынуждает делать вывод о систематичности этих очевидно незаконных акций и их согласовании на более высоком уровне", - заявляют представители УПЦ КП».
Отже, відокремленість церкви від політики, а політики від церкви – міф, фікція. Доводиться прийняти як даність очевидну річ: церква перетворилася на реальну, дієву політичну інституцію. У публікаціях все частіше звучить: «церковь все более уверенно заявляет о себе как о духовно-геополитической и общественной силе». На жаль, ця сила часто використовується для досягнення далеко не духовних цілей.
Так, в Російській Федерації популяризується ідея Русского мира, що, як проголошується, має зміцнити духовні й культурні зв’язки між спадкоємцями Київської Русі – Україною, Білоруссю та Росією, а реально – закріпити вплив РФ на формально незалежні території України та Білорусі через духовну складову.
Реалізація цього проекту, судячи з усього, набирає обертів.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Чому люди дурні, а ШІ стане Президентом Тайваню Олег Короташ 07:30
- Робоче навантаження аудитора або чому варто навчитися грамотному плануванню аудиту Ольга Рубитель вчора о 19:36
- Повноваження суду самостійно розраховувати податковий борг для платника податків Євген Морозов вчора о 10:05
- Антисоціальні подарунки під ялинку від слуг народу Андрій Павловський 04.01.2025 11:54
- Здійснення оплати судового збору особою, яка не є стороною у справі Євген Морозов 04.01.2025 10:19
- Міцний крафт в Україні: як недосконале законодавство гальмує галузь Катерина Камишева 04.01.2025 00:16
- Імпорт російського урану до Німеччини зріс майже 70% Володимир Горковенко 03.01.2025 22:07
- Чи є місце Ханукії в центрі Києва? Олег Вишняков 03.01.2025 13:28
- Про газ для "чайників" Євген Магда 03.01.2025 12:23
- Особливості аудиту земельних ділянок для успішної реалізації будівельних проєктів Ольга Сидорчук 03.01.2025 11:39
- Витяг з держреєстру не є належним доказом самопредставництва в суді для юрособи Євген Морозов 03.01.2025 09:35
- Як стати відомим адвокатом за 1 рік? Тетяна Лежух 02.01.2025 16:26
- Як українським трейдерам успішно працювати на біржі EPEX Spot Ростислав Никітенко 02.01.2025 12:29
- Синьо-жовтий прапор у Гаазі: як Україна змінює правила глобального правосуддя Дмитро Зенкін 02.01.2025 12:05
- Юридичні послуги у 2025 році: виклики, перспективи та етика професії Світлана Приймак 02.01.2025 10:00
Топ за тиждень
Популярне
-
"Не залишиться місць, де можна сховати награбоване". АРМА впроваджує в роботу супутники
Бізнес 11353
-
Байден заборонить нові нафтові розробки на площах Атлантики та Тихого океану
Бізнес 9923
-
Криза в російській авіації: одразу у двох літаків відмовили двигуни під час польотів
Бізнес 7148
-
Серіал "Дипломатка" претендує на "Золотий глобус": продюсерка й актори розповідають про шоу
Життя 3406
-
П’ять архітектурних проєктів, що можуть змінити світ у 2025 році — фото
Життя 2730
Контакти
E-mail: [email protected]