Що для нас дорожче: шматок розгромленого Донбасу чи Україна?

Нам пропонують: під невідомо які преференції демонтувати свою Конституцію, дати право регіонам проголошувати свої власні мови спілкування.Відтак, одного дня виявиться, що одна частина не розуміє того, про що каже інша. Це буде не будівництво єдиної, квітуч

                Ви пам’ятаєтецю злощасну закономірність радянської доби: жоден серпень не міг поминути безжахливої трагедії. Як то початок Першої світової війни у серпні 1914-го, чизагибель теплохода «Нахімов» з масовими жертвами. Ще десятки якихось, начебтознакових трагедій цієї спекотної пори.

Вельми схожена те, що нинішня українська влада намагається в ручному режимі повернути тубезщасну логіку містики: ні серпня без драми. Я, звісно ж, кажу про призначенуна останній день літа позачергову сесію Верховної Ради України, яка своїмпередбачуваним силуваним голосуванням у парламенті  може призвести до неминуче фатальних поправокв Основному законі держави, прийняття закону про так звану децентралізацію, яказакладе стільки мін у розвитку регіонів, що все навіть може закінчитися повнимрозвалом держави.

Тільки дуреньне розуміє, що за правління п-а Порошенка Україна в ролі цуцика втрапила наланцюжок короткого зовнішнього управління, де свободи залишилося нуль міжвиконаннями жорстких команд для отримання корму. Он і остання поїздка главидержави до Берліна на рандиву 24-го серпня ц.р. з фрау Меркель і мосьєОландом  – як штрикання паличкою підхвіст мулу, щоб швидше рухався. Погоничі, вони ж оператори зовнішньогоманіпулювання Україною, вимагають за будь-яку ціну добитися внесення поправокдо Конституції. Щоб безумовно виконати прагнення Москви – закласти бікфордівшнур до унітарності нашої держави. Ярмо розбитого, зруйнованого Донбасу, яке миначебто «добровільно» висаджуємо собі на спину через безглузді закони, зміни в Конституції,де буде зафіксовано особливий порядок існування захоплених терористамитериторій всередині України, гарантування амністії сепаратистам і бойовикам –осиновий кілок не лише в нашу незалежність, а й у державність. Все це підсиленеоманливим законом про  начебтодецентралізацію, яка насправді є пороховою бочкою з правом оголошуватимісцевими громадами референдуми, приміром, про мови, неодмінно призведе доміжнаціональних, міжетнічних конфліктів. Україна, з допомогою кремлівськихгрошей, емісарів, «відпускників» та «трактористів» може стати ще однією вавилонськоюбаштою горизонтального зразку, де люди почнуть геть не розуміти один одного.

                Ті,хто нині баламутять нам голови тим, що замурувати зраду в Конституцію це ж таклегко, зовсім безболісно, тимчасово, лише на якихось там три роки, і, мовляв,не обов’язково ж виконувати внесені поправки до Основного закону, готові навітьдля більшої переконаності привести Нобелівських лауреатів у ролі живихагітаторів за ці зміни, будьте певні, при першій же ж тривозі вони опиняться втеплих краях зі своїми багатомільйонними статками. А нам залишиться безповодирів терпіти знущання Путіна з неодмінними завтрашніми вимогами дати кермоуправління уже в центральних органах влади тим, хто нині бігає по Донбасу завтоматами і гранатометами, хто стріляє з «Градів» і «Буків». Адже вони післятакої дивної рихтовки Конституції на манер а-ля Меркель-Олланд, будуть уже несепаратистами, терористами, бойовиками, «ополченцями», а формально начебтоповноправними законослухняними, чесними громадянами України, можливо, навіть людьмиз пільгами учасників бойових дій, а значить особами, котрі можуть стати народними  депутатами, і міністрами. Регіон повинен же жбути представлений у центральних органах влади…

                Пронеобхідність виконання цих умов оновленої Конституції, будьте певні, день і нічнесамовито верещатиме на весь світ Росія, яка чистенькою вийде з кривавоїм’ясорубки Донбасу. (До речі, її ГРТщогодини хвалиться тим, що лише в ФРН у неї три мільйони глядачів…) Москву зчасом за певні преференції підтримають Штати, а як же ж. Повелять Україні: налагоджуйтевнутрішню громадянську комунікацію, утверджуйте міжрегіональну толерантність.Знаходьте порозуміння серед своїх громадян. З ким же ж це? – запитаю принагідно.З дикими вандалами типу гіві, захарченками, плотницькими, бісами,моторолами?  Звісно ж, з ними. Івідбудовуйте, скажуть, цими варварами розгромлений, понівечений ними і рашівськимивояками наш донецький край. Вдихайте в нього нове життя. Годуйте Донбас. Якийформально буде начебто Україною, а частково залишиться затушованими так званимиднр/лнр, густо побитими гниллю «руського міра». Руські ж, як вони співають, нездаються… 

                Іншимисловами, Київ на певну частину Донбасу ніяк не зможе впливати, бо там будутьсвої органи правопорядку і правосуддя, управління, а ось випестуванемосковітами охвістя очищених сліпим українським законодавством учорашніхбойовиків  кинеться довбати й розхитуватидержавні устої формально начебто унітарної нашої держави. Бо ж вони недогризлихохлів на полях битв з воєнторгівської технікою і озброєнням. Буде чудованагода шкодити зсередини. Відтак, Україна мимоволі перетвориться на розхитанийчовен, чимось схожий на завжди неспокійні Боснію та Герцоговину, де всерединікраїни все постійно загрозливо гурчить, клекоче немовби вулкан перед карколомнимвиверженням.

                Усеце – не що інше, як свідоме закладання у тіло держави сепаратистських кубел. Подібнодо того, як ми свого часу самі ж створили Автономію у Криму, яка перетвориласяз часом у анклав махрового українофобства.

                Улихому сні подібне не може приснитися, до чого Україну, буквально ставлячи наколіна перед агресором, підштовхують наші «рятівники-друзі». Думаю, вони добрерозуміють, що коли втілиться цей проект у дію, то Україна сама по собірозчиниться в Росії. Схоже на те, що  Штатам, та й ЄС значно краще мати справу зоднією державою, нехай і не завжди дружньо налаштованою щодо них, ніж гарячийконфлікт у Східній Європі між двома нинішніми країнами, який може тлітидесятиліттями, повсякчас провокуючи третю світову війну. Тут варто нагадатиподії двадцятип’ятилітньої давності. Напередодні розпаду СРСР, президент СШАДжордж Буш-старший, перебуваючи в Києві, зійшов на трибуну Верховної Ради щеУРСР й чітко, однозначно заявив: Америці зовсім не потрібна незалежна Україна.США можуть в цьому регіоні виладновувати всі справи з Кремлем. Київ, як столицянезалежної держави, Вашингтону зовсім не потрібна. Ми ж на власні вуха не такдавно чули з вами ці слова. Чи не так?

                Звідси,гадаю, небажання Барака Обами навіть чути про те, щоб надати оборонну зброюУкраїні. А сором’язливе закривання очей Штатами на те, що ще 14 серпня 2014року збройні сили Росії, протиправно щодо міжнародних угод, збройною армадою перейшовшикордон України, окупували частину території її Донбасу, влаштували так званийІловайський «котел» для наступаючих військ ЗСУ, де було впритул розстрілянобільше тисячі українців? Якби Вашингтону було це якимось боком не вигідно чи,можливо, не байдуже, він би давно вже запитав у п-а Порошенка, чому понад ріктому, маючи достовірну інформацію про наступ московітів, їхню участь у протидіїзбройним силам України, які, до речі, вельми успішно на той час звільняли свою сувереннутериторію від сепаратистської нечисті, ввійшли навіть до Луганська, готувалисязачищати Донецьк, який взяли в тісні збройні лещата, не оголосив військовогостану, загальну мобілізацію. Між тим, патріотичний дух народу тоді був настількивисоким, що людей треба було буквально стримувати  від пориву прогнати ворогів за межі кордонів.Чому президент тоді не організував оборону країни, як те б належало верховномуголовнокомандувачу? Порошенко помпезно приймав парад на Хрещатику, з демонстраціє.бойової техніки, літаків, коли наших військових безбожно сотнями розстрілювалирашисти. Обіцяна підмога знекровленим батальйонам не прийшла. Я навіть тут запитаю– чи не зумисне це вчинялося?

                Американці,як і навесні 2014-го в Криму повчально застерігали: не провокуйте Росію, йдітьна поступки, тихо відступайте. Трагедія нашого народу, либонь, логічно вкладаласяв ложе якогось драконівського плану розвалу України, знищення як держави. Саметому причини і наслідки Іловайської трагедії не розслідуються, як належало би.Ви ж погляньте, що й по сьогодні не відомо, хто віддав наказ наступати наІловайськ… І для чого? Тисячі людей полягли, а винного в цій катастрофі, як лишев Україні подібне буває, катма…

                Моглоб навіть видатись, що начебто вершителі долі України, такі мудрі правителі, якМеркель та Олланд не самі приймають рішення щодо начебто розв’язаннясхіднодонбаського конфлікту за тим сценарієм, який пропонується нині Україні, авиконують вони чиюсь злу волю. Бо ж хіба, як керівники держав ці люди не розуміють,що таке Конституція країни і чи гоже використовувати її в тактичних іграхнавіть проти агресора. Основні закони держав змінюються лише після перемог, абов мирний час. Те ж, що пропонується нині вчинити нашому парламенту – це пилянняфундаменту, який утримує всю конструкцію незалежної держави.  Це, іншими словами,  – конституційний демонтаж України.

                Одначеварто не забувати, що Меркель й Олланд учиняють так саме тому, що це насампередвигідно їхнім державам. Не лише Росія потерпає від введених проти неї міжнароднихсанкцій, а й такий, приміром, локомотив Євросоюзу, як та ж таки ФРН, позаяк РФдля неї надзвичайно важливий, як і для Парижа, бізнесовий, торговий партнер. Атут перекрили всі крани збагачення, поклали на коліна могутній Газпром, приякому жиріли всі правителі і в білокам’яній, і на Шпреє та на Сені.

Відтак, олігархатицих країн тиснуть на свої уряди з вимогами припинити санкції щодо Москви, щодасть змогу продовжити взаємовигідну співпрацю. І тому операторам нашогозовнішнього управління абсолютно байдуже те, хто виграє, а хто програє вурегулюванні східнодонбаського конфлікту. Звісно ж, представникам ЄС легшенатиснути на податливу, економічно слабку Україну, абсолютно залежну відЄвросоюзу, а ніж на мілітаризовану до зубів РФ. Саме тому фрау й мосьє беруть так круто – стрижуть українців буквальнопід нульовку. Не церемоняться навіть з Конституцією. Заїкнулися вони б зподібним щодо московітів…

                Аяк би треба було діяти?

                Що,скажіть, будьте ласкаві, робить лис, коли його одна лапа потрапляє до капкану?Він сам відгризає свою ногу-заручницю. Навіть тварина розуміє, що життя для неїзначно дорожче за кінцівку…

                Щож для є вищим нині: шматок Донбасу, який агонізує відвертим сепаратизмом,інспірованим ззовні тероризмом, заражений до неймовірного зіпрілим духомдикунського «руського міра» чи все-таки незалежна, суверенна, прекрасна нашаматір Україна?

                Яставлю так питання тому, що нинішні правителі, за моїм приватним переконанням,учиняють злісний злочин проти українського народу, не порадившись з ним, необговоривши цю важливу, глобальну для України проблему на всенародному референдумі,як, власне, належало б учинити відповідно до Конституції. А швиденько взяли підкозирок безвідповідальну,  вказівкуоператорів зовнішнього управління нашою державою. Власне, вирішили  сповна задовольнити забаганки німецьких іфранцузьких багатіїв способом довбання фундаменту нашого рідного дому.   

                Усеце чиниться, зауважу, на фоні обладнання справжнього кубла тероризму протисуверенної України якраз саме у Мінську. Отож нашими з вами повпредами, друзі, з волі п-а Порошенка на перемовинахз бандитами є:

1.      Л. Кучма, який давно вже мав би сидіти у в’язниціхоча б за те, що як публічно  нателеканалах України заявив олігарх І. Коломойський, цей діяч, будучи на троні главидержави свого часу вимагав від нього, аби той регулярно щомісячно сплачував п’ятьмільйонів доларів США хабара зятю цього високо рангового корупціонера - В.Пінчуку;

2.      В. Медведчук, кум В. Путіна;

3.      Н. Шуфрич, народний депутат України, який підчас голосування української делегації в ПА ОБСЄ на початку липня 2015 року, щодовизнання Росії агресором, - утримався;

Чи не правда,чудовий букет представників виставила Україна!? Він яскраво свідчить про внутрішню потребунинішнього глави держави мати поруч з собою такого почту людей, опиратися наних. Одне слово, від лося завжди – лосята, від свині – поросята…

Думаю, щоУкраїна має ставити питання про перенесення переговорів з Білорусії до іншої незалежноївід Росії держави. Хоча б тому, що Мінськ, давайте не забувати про це, єнасправді столицею Російсько-Білоруської союзної держави, де всім верховодить,як його промовисто називає американський сенатор США Д. Маккейн,«головоріз  Путін». За вказівкою  рашівського верховоди, його білоруськийнамісник О. Лукашенко влаштовує терористам, серед яких частина, до речі, єросіянами, москвичами, найвищі почесті: стелять червоні доріжки під ноги, як наКанському кінофестивалі, звозять під бойовиків пресу, проводять для нихпрес-конференції і брифінги, масово випускають їхні прес-релізи. Лукавий«батька» приймає як найдорожчих гостей тих, хто убиває українців у Донбасі іКриму, влаштовує їм на їхній ж землі сегрегацію.  Адже не секрет, що українцям на окупованихтериторіях, фактично в своєму рідному краю, під загрозою тюрми чи навіть смертізабороняється спілкуватися своєю рідною мовою, вивішувати державні українські прапори,носити свій національний одяг.

Більше того,два тижні тому, президент Білорусії О. Лукашенко видав розпорядження про те,щоб усі без винятку вантажі для так званих днр та лнр слідували територієюкраїни без будь-якого оподаткування за логістику, в тому числі й на державних автодорогах,де з усіх здіймається оплата. Що це все, скажіть, будь ласка, як не сприяннярозширенню тероризму, коли відомо, що основна маса вантажів на захоплену бандитамиукраїнську територію складає зброя та боєприпаси?  

Було б справедливо,якби Україна відмовилася від такої підлої «допомоги» хитро витесаного О.Лукашенка. В очі, бачите, як лис, а по за очі, як біс. Треба, гадаю, щоб нашасторона наполягла на перенесенні переговорного процесу, якщо взагалі потрібентакий, приміром, до Амстердаму, столиці Нідерландів. Нехай би голландці, якіпонесли найбільші втрати при загибелі пасажирського Боїнга рейсу МН-17подивилися в очі тим, хто вбивав їх рідних в небі над Донбасом, полюючи налітаки захисників української Вітчизни. Чи хоч би розмістити цю місію в Польщі,або Литві, приміром, у Латвії, можливо, в Естонії. Лиш би не в радянськомуМінську…