Шляхами Габсбургів: Міжмор'я як перспектива для Австрії

В умовах кризи ЄС ідея Міжмор'я стає все більш привабливою. Міжмор'я зароджується із небажання країн “Нової Європи” бути неоколоніальною периферією Євросоюзу. Одначе привабливість цього геополітичного проекту зачіпає і країни “Старої Європи”. Яскравий тому

В умовах кризи ЄС ідея Міжмор'я стає все більш привабливою. Міжмор'я зароджується із небажання країн “Нової Європи” бути неоколоніальною чи, в усякому разі, другосортною периферією Євросоюзу. Одначе привабливість цього геополітичного проекту зачіпає і країни “Старої Європи”. Яскравий тому приклад — Австрія.

Кандидат на посаду президента Австрії Норберт Гофер уже заявив, що у разі обрання докладе зусиль, аби досягти приєднання своєї країни до Вишеградської четвірки. Тези про необхідність зближення з Вишеградською четвіркою звучали в Австрії і раніше. Але чіткість заяви Гофера приємно вражає.

У першому турі президентських виборів Гофер отримав перемогу зі значним відривом (близько 16%). У другому турі його опонент лівих поглядів Александр Ван дер Беллен отримав мікроскопічний відрив за рахунок фальсифікацій (офіційно вибори були визнані недійсними). Якщо перенесені на початок грудня перевибори не будуть фальсифікованими, Гофер матиме неабиякі шанси на перемогу. Але й без цього його заява значить дуже багато, бо віддзеркалює сутнісні тенденції геополітичного мислення.

Про важливість для Австрії центральноєвропейського регіону свідчить участь її представників у роботі форуму в хорватському Дубровніку (25-26 серпня цього року). Перемога Гофера або те чи інакше посилення націоналістів зроблять дрейф Австрії у бік Міжмор'я більш інтенсивним.

В умовах гегемонії ідеології лібералізму в Європі діяло правило: держава, у котрій відчутну перемогу здобувають праві сили, стає об'єктом міжнародного цькування. Австрія відчула на собі дію цього правила кілька разів. Успіхи Партії Свободи на чолі з Йоргом Гайдером під час парламентських виборів 1999 року і подальше формування за її участі коаліційного уряду зробило Австрію об'єктом дуже сильного тиску ззовні. Подібна ситуація спостерігалася далекого 1986 року.

Така нетерпимість до держав-дисидентів була дієвою до недавнього часу. Зараз ситуація дещо змінилася: поява у Європі відразу кількох урядів консервативно-націоналістичного спрямування і формування ними самостійного центру геополітичного тяжіння створює для правого дисидентства доволі сприятливі умови. Враховуючи географічне розташування Австрії, тиск на неї у випадку перемоги націоналістів лише посилюватиме її зближення з іншими центральноєвропейськими державами. А підстав для посилення у Австрії націоналістів більше, ніж достатньо. Протягом багатьох десятиліть вони не дозволяли собі зійти на марґінес. Тепер же, у зв'язку з міграційною проблемою та кризою ЄС, рівень їхньої підтримки з боку суспільства зростатиме (свідченням чого є успіхи Гофера).

Можливо, Партія Свободи — не найкращий гід на шляху Австрії до Міжмор'я. Розбудова Міжмор'я потребує часткової відмови від парадигми класичного модерного націоналізму на користь більш універсалістських ідеологічних моделей, а Партія Свободи спирається саме на парадигму модерного націоналізму. Проте з точки зору реальної політики посилення націоналістів — це саме те, що потрібно, аби закріпити Австрію в орбіті Міжмор'я.

Що стосується оптимальної гіпотетичної перспективи, то Австрія має неабиякий потенціал органічної інтеграції у простір Міжмор'я. Адже Міжмор'я вдало резонує з духом імперії Габсбургів. Після падіння останньої для Австрії було характерним плекання ідейно-політичної традиції консервативного пан'європеїзму. Часткова відмова від “атомістичної” національної парадигми і реактуалізація наднаціональних, цивілізаційних смислів, що відсилають до епохи Габсбургів, сприятиме органічному вписуванню Австрії у мозаїку Міжмор'я.

Говорячи про Міжмор'я як перспективу для Австрії, не можна ігнорувати можливість реалізації небажаного сценарію розвитку подій. Таким сценарієм може стати надмірне зближення Австрії з Чехією та Словаччиною. Небезпека цього сценарію полягає у перерізанні простору Міжмор'я “горизонтальним” транзитним коридором на противагу його “вертикальній” інтеграції (контури такої інтеграції були накреслені у Добровніку).

Створення цього коридору було б дуже вигідним Москві. Натомість із точки зору цілісних інтересів Міжмор'я воно вкрай невигідне. Отож, варто сподіватися, що до реалізації сценарію “Відень+Прага+Братислава” справа не дійде, і Австрія інтегрується у центральноєвропейський простір лише посилюючи його, а не підриваючи його суб'єктність.