Соціальний бюджет 2020

Соціальний бюджет 2020: головний пріоритет - діти.

Наприкінці року, традиційно, найбільш обговорюваною подією було прийняття державного бюджету України на наступний рік. Узгоджений та проголосований він опинився і на моєму столі. 

Я, як людина, що займається громадською діяльністю у соціальній сфері, ознайомившись з економічними прогнозами на 2020 рік, перейшла одразу до блоку «Соціальний захист населення» (до речі, майже у самий кінець). Хвилювало одне – чи матимуть нарешті достойну фінансову підтримку діти та молоді сім’ї у наступному році? І про те, чи оптимістичний прогноз напередодні новорічних свят вони отримали далі і піде мова. 

Приємною несподіванкою особисто для мене стало те, що згідно з новими соціальними параметрами, загальна сума бюджетних коштів, передбачена для Міністерства соцполітики, збільшилася до 292,4 млрд. Це, на секундочку, на 93,8 млрд грн, або на 47%, більше, ніж в 2019 році (було 198,6 млрд грн). 

Рада була почути, що у Мінсоцполітики назвали своїм основним пріоритетом на 2020 рік дітей. Кошторис хоч і великий, та все ж обмежений. Тому, щоб зміни були відчутними, міністерство мусило зробити вибір і цього річ він впав саме на дітей. 

Тож, що зміниться у наступному році у фінансуванні дитинства? Далі мовою цифр! 

Серед позитивного. 

- Збільшення виплати на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на 1,5 млрд грн та збільшення виплати на придбання житла для дітей-сиріт на 77,7 млн грн.

- Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям збільшуватиметься у наступному році на кожну дитину віком від 0 до 13 років на 250 гривень, а на кожну дитину віком від 13 до 18 років – на 500 гривень. 

- У наступному році відшкодування послуги з догляду за дитиною до трьох років «муніципальна няня» отримають 63,4 тис. осіб у розмірі 1779 гривень (у 2019 році було 1626 гривень).

- Трохи зріс мінімальний розмір допомоги по вагітності та пологах незастрахованим особам. В грудні 2020 року він прогнозується у сумі 2383,5 грн проти 2207,1 грн у грудні 2019 року. 

- Розмір допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, підвищується з 3558 грн та 4436 грн в залежності від віку дитини у грудні 2019 року до 3842,0 грн та 4790,0 грн у грудні 2020 року. 

- Максимальний розмір допомоги на дітей одиноким матерям підвищується до 1921 грн для дітей віком до 6 років, до 2395 грн для дітей віком від 6 до 18 років, до 2270 грн для дітей віком від 18 до 23 років.

- Розміри державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства і дітям з інвалідністю теж трохи зросли. Щомісяця допомогу на дітей з інвалідністю до 18 років отримуватимуть 162,3 тис. осіб.

Це все індикатори незначної, але позитивної динаміки. 

Дуже підтримую ідею зменшення ролі прожиткового мінімуму в економіці. Рада, що нещодавно Кабінет міністрів України схвалив законопроект, який скасовує прив'язку показника прожиткового мінімуму до «зайвих» виплат. Мене завжди обурювало те, що кожне його підвищення додавало кошти не тільки тим, хто їх потребував. 

Сьогодні, до прожиткового мінімуму прив’язано понад 150 різного роду виплат. І це не лише соціальні виплати. Разом з прожитковим мінімумом зростають, наприклад, і посадові оклади держслужбовців. І якщо посадовий оклад керівника державного органу складає 50 прожиткових мінімумів, а соціальна допомога – 2 прожиткових мінімуми, то підіймаючи його на 100 грн – ми збільшуємо виплати для одержувачів соціальної допомоги на 200 грн, а для директорів державних органів – на 5000 грн. Тобто, будь-яке підвищення автоматично підвищує всі інші показники.

В першу чергу, результати «відв’язки» прожиткового мінімуму відчують на собі ті категорії населення, для яких соціальні виплати (які залежать від прожиткового мінімуму) є основним джерелом існування. Щоправда, якщо законопроект підтримає Верховна рада, то він набуде чинності лише з 1 січня 2021 року. І хотілося б звернути увагу, що більшість нововведень, передбачених бюджетом, планується на грудень 2020 року, тому багатьом категоріям, чекати підвищень доведеться ще рік. 

І ми поступово підходимо до негативної частини моєї аналітики. 

Перше, що мене неприємно вразило – це відсутність глобальних реформаторських пропозицій. Це стосується, як дітей, так і інвалідів, сімей та пенсіонерів, про яких, я думаю, буде окрема стаття. Я не побачила в бюджеті зламу системи. Підняття соціальних виплат – це добре, але на сьогоднішній день українці потребують  не лише фінансової підтримки, а й розробки механізмів, щоб зробити її адресною. Це питання не підвищення виплат, а, справедливості. 

В рамках своєї громадської діяльності я багато спілкуюся з людьми і їхні історії подекуди шокують. Я наведу кілька прикладів.

«Народжують ті, кому ці діти не потрібні, аби тільки гроші отримувати». Це, напевно, найпопулярніша скарга, яку я чула від жінок. Страшно, але деякі люди розглядають народження дитини саме з точки зору покрашення свого матеріального становища. Зазвичай, ці діти ростуть в дуже неблагополучних токсичних умовах і врешті опиняються в притулках. Я дивилася в очі таким дітям і тому відчуваю якусь персональну відповідальність за те, щоб дитина для українських родин була ціллю, а не засобом. Проблема може набути загрозливих масштабів, якщо уряд підтримає підвищення виплат за народження дитини. 

«Псевдо матері-одиначки». Запитайте у матері-одиначки, що злить її найбільше і вона майже напевно поскаржиться вам на тих, хто має такий самий статус, проте по факту одиначкою не є. Це такий спосіб життя – дурити державу. Деякі жіночки навмисне не фіксують законно свої стосунки з чоловіком, аби отримувати соціальні виплати. Це точно несправедливо по відношенню до справжніх-матерів одиначок. 

«Безкоштовна раб-сила». Це найбільш цинічна категорія історій. Я багато працювала з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Серед них, є ті, які вже кілька разів потрапляли в прийомні родини чи, так звані, будинки сімейного типу, а потім, через жорстоке поводження, знову опинялися в притулку. Так, дітей розглядають не тільки як джерело доходів, а й як безкоштовну робочу силу. Деякі горе-батьки беруть на всиновлення по кілька дітей, щоб ті працювали за них на городах чи жебракували по місту та таким чином поповнювали сімейний бюджет. 

Я багато чого бачила і чула в житті і багато про що можу розказати. І про дітей-інвалідів, матері яких часто полишають роботу, аби доглядати за ними, а потім не можуть добитися від держави ні ортопедичного взуття, ні візка. І про жінок в декреті, чиї чоловіки працюють понаднормово, аби забезпечити сім’ю всім необхідним, бо дитячих 860 грн на місяць вистачає хіба що на памперси. Але я до чого, необхідний контроль та аудит! Є люди, які дійсно потребують, а є ті, які переслідують меркантильні цілі. І мені страшно уявити, який відсоток останніх отримують соціальні виплати, на які не заслуговують. 

Останній тренд нового уряду – економія за рахунок зменшення фінансування інституцій і скорочення адміністративних витрат на утримання штатів співробітників та приміщень. Ці зміни вже торкнулися інтернатів, Пенсійного фонду та багатьох служб, зокрема Управління соціального захисту. Для мене така економія – це дещо спірне питання. Бо замість адресності соціальної допомоги ми ризикуємо розпорошити її тим, хто не мав би на неї претендувати. Профільні служби з захисту прав дітей хоч і потребують фінансування від держави, проте несуть величезну користь. За відсутності інспекцій з визначення умов у яких живуть діти, чи зможе держава ефективно витратити кошти на соціальний захист? А чи є нормою, коли діти-інваліди 5 чи всі 7 днів на тиждень живуть в інтернаті, а держава сплачує і за утримання дитини в інтернаті, і фінансову підтримку батькам за її виховання? Я говорю зараз про батьків, які позбуваються дітей, але залишають за собою право розпоряджатися їх виплатами по інвалідності. Скупий платить двічі. Треба не скорочувати служби, а розширяти програму навчання та всебічно підтримувати фахівців соціальної роботи. Це ті пташки, які можуть допомогти державі тримати руку на пульсі. 

Далі – бюджетом – 2020 р. не передбачене збільшення держвиплати при народженні дитини. Зараз її розмір становить 41 280 грн. З 2014 року сума залишається незмінною. Виплати при народженні дитини навіть не індексуються згідно з закладеною інфляцією у 5-6% на 2020 рік. Жодної градації за першу, другу і третю дитину теж немає. Нагадаю, що виплати на дітей, народжених до 30 червня 2014 року становили на першу дитину - 30 960 грн, на другу - 61 920 грн, на третю та наступних дітей — 123 840  грн. Але з 1 липня 2014 року цю суму уніфікували до 41 280 грн без прив’язки до кількості дітей в родині. У бюджеті України на 2020 рік є пункт про опрацювання питання щодо встановлення нових розмірів допомоги при народженні дитини (100 тис. грн – на першу дитину, 200 тис. грн – на другу дитину, 400 тис. грн – на третю і кожну наступну дитину). Але опрацювати – це не встановити. За прогнозами експертів, таке нововведення може вступити в силу в кращому випадку через рік. 

Та ж історія і з «Пакунком малюка». У 2020 році вартість одноразової натуральної допомоги «пакунок малюка» становитиме до 5 тис. гривень. Сума залишилася незмінною, без врахування інфляції, проте сказано – зміст пакунка буде переглянуто. І тут є кілька варіантів – продукти, пропоновані молодим сім’ям, будуть гіршої якості чи їх буде просто менше? Будемо сподіватися, що ні те ні інше і держава планує суттєво зекономити у системі Prozorro, але хто знає. 

Я дуже сподівалася, що новий уряд зверне увагу на успіх по всьому світі урядових програм «Материнський капітал». Кожна країна адаптує формат на свій лад. Класичний варіант – це фіксована сума грошей, на яку може претендувати родина, в якій з’явилася друга чи кожна наступна дитина. Цим капіталом родина може скористатися один раз і витратити кошти на покращення житлових умов, на навчання чи проживання дитини в гуртожитку, тощо. Ці гроші часто не можна перевести в готівку, що зменшує вірогідність їх нецільового використання. Тому з сертифікатом можна звернутися, наприклад, до житлового фонду і обміняти його на квартиру. Тобто ці кошти від держави допомагають частково чи повністю компенсувати батькам великі фінансові витрати, пов’язанні з народженням та вихованням дитини. 

Є дуже багато прикладів успішних варіацій на тему «материнського капіталу», які можна копіювати і втілювати. Наприклад в Кувейті щороку 10% від доходів країни направляється у спеціальний фонд майбутніх поколінь. За рахунок нього повністю компенсується вартість освіти як в межах країни, так і за кордоном, медична допомога дітям, тощо. А коли ціни на експортовані країною товари виростають, держава частково гасить кредити, взяті молодими родинами. 

А в ОАЕ ще до весілля молодята можуть отримати безвідсотковий кредит з Шлюбного Фонду, близько 20 000 доларів на кожного, і погашати його не так вже обов'язково: як тільки в сім'ї народжується дитина, кредит автоматично вважається виплаченим. За появу на світ нового громадянина щасливі батьки отримують від 50 000 до 200 000 доларів, а при необхідності - і будинок. Також, держава відкриває рахунок для забезпечення майбутнього дитини на якому до її 18-річчя накопичується близько 100 000 доларів. Це все готові алгоритми дії, які можна сміливо переймати, адаптувати під Українські реалії та втілювати. 

Що я хотіла сказати цією статтею? Я дійсно рада, що пріоритетом наступного року в Міністерстві соціальної політики назвали дітей, але я дуже хочу, щоб це відображалося не лише в кількох пунктах видатків у фінансовій звітності, а стало справжньою дієвою системою, яка несе за собою позитивні зрушення. 

Це чудово, що фінансування Міністерства соціальної політики збільшили, але я дуже хочу, щоб ці гроші опинилися саме в тих руках, які їх потребують. 

Я думаю, що малозабезпечені родини вдячні за кожне несуттєве підвищення виплат, але мені хочеться щоб ми нарешті прийшли до моделі економічної ефективності і змогли побудувати таку систему соціального захисту, яка б дозволила не лише компенсувати незначні витрати (а комусь – вижити), а й допомогла забезпечити впевненість людей у майбутньому. Я хочу щоб всі відчували себе захищеними і розуміли, що держава на їх стороні!