Статус приватних земель, набутих у XIX сторіччі

Дуже часто при вирішенні складних клієнтських питань адвокату потрібно мати не тільки юридичні знання та досвід, а й повертатись до історичного минулого.

Так, під час консультації клієнтом було поставлено питання щодо можливості підтвердження в Україні права власності на земельну ділянку під частиною домоволодіння, яке було набуто їх родом ще у 1886 році.
 
Проблема виникла у зв'язку з тим, що на шляху будівництва дороги існує дім (з часткою клієнта), який багато разів (також за часів незалежної України) передавався у спадщину і його, в порядку Закону України “Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності”, було вирішено примусово відчужити у комунальну власність. Оскільки вищевказаний Закон передбачає викуп будівлі та земельної ділянки, клієнт мав бажання отримати певні кошти за будівлю, яка була внесена у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно,  та земельну ділянку, на яку були в наявності лише документи з 1886 року.

Розкладаючи ситуацію по історичним полицям, було звернуто увагу, що Декретом "Про  землю"  Другого  Всеросійського  з'їзду   Рад   від 26 жовтня (8 листопада) 1917 року, запровадженим в Українській РСР відповідно  до  постанови  Першого Всеукраїнського  з'їзду   Рад, приватна  власність  на  землю була скасована назавжди,  вся земля перетворена у всенародне добро і  безплатно  передана  трудящим  у користування. Основним пунктами Декрету зазначалось: 

“Декрет о земле съезда советов рабочих и солдатских депутатов 17 (принят на заседании 26 октября в 2 час. ночи) 

1) Помещичья  собственность  на  землю отменяется немедленно без всякого выкупа.

2) Помещичьи имения, равно как все земли удельные, монастырские, церковные, со всем их живым и мертвым инвентарем, усадебными постройками и всеми принадлежностями переходят в распоряжение волостных земельных комитетов и уездных Советов крестьянских депутатов, впредь до Учредительного собрания.

О земле

Вопрос о  земле,  во  всем  его объеме,  может быть разрешен только всенародным Учредительным собранием. Самое справедливое разрешение земельного вопроса должно быть таково: 

1) Право частной собственности на землю отменяется навсегда; земля не может быть ни продаваема, ни покупаема, ни сдаваема в аренду, либо в залог, ни каким-либо другим способом отчуждаема. Вся земля: государственная, удельная, кабинетская, монастырская, церковная, посессионная, майоратная,  частновладельческая, общественная и крестьянская и т.д., отчуждается  безвозмездно, обращается в всенародное достояние и переходит в пользование всех трудящихся на ней. За пострадавшими от имущественного переворота признается лишь право на общественную поддержку на время, необходимое для приспособления к новым условиям существования...» 

Земельним кодексом УРСР від 29.11.1922 року було послідовно підтверджено, що «право приватної власності на землю, надра, води та ліси в межах УСРР скасоване назавжди», а всі землі в межах УСРР, «в чийому б віданні вони не були, — становлять власність Робітничо-Селянської Держави». Тим самим вищевказаний кодекс встановлював, що будь-яке право землекористування можливе було тільки у результаті надання його державою і за умов, визначених державою. Порушення права державної власності на землю (купівля, продаж, заповіт, дарування, застава землі) заборонялись, а особи, винні в цьому, притягалися до кримінальної відповідальності, а також позбавлялися землі, якою користувалися.

Тобто існування права приватної власності на земельні ділянки, що були законно набуті до 1917 року, було нівельовано загальним відбором цих ділянок у власність Робітничо-Селянської Держави. 

Другий Земельний кодекс УРСР, який прийнято 8 липня 1970 і введено у дію 1 січня 1971, теж не змінив ситуації щодо експроприйованих земельних ділянок з приватної власності у державну і зазначав, що державна власність на землю, яка виникла в результаті націоналізації, становить основу земельних відносин в СРСР, до складу якого на основі добровільного об'єднання і рівноправності з іншими союзними республіками входить Українська Радянська Соціалістична Республіка. Земля, що була в умовах приватної власності знаряддям експлуатації людини людиною, використовується в СРСР для розвитку продуктивних сил країни в інтересах усього народу. 

А що ж на це говорили суди?

Українська судова практика, яка розглядала спори за подібних обставин, нажаль не визнає право приватної власності, яке виникло у XІX столітті за часів царської Росії. 

Розглядаючи спір Жовтневий районний суд м. Маріуполя у Постанові від 18.07.2011 року по справі 2-а-3087/11 зазначає: 

“В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на ті обставини, що земельна ділянка, площею 759 кв.м., до складу якої входить і спірна земельна ділянка, площею 0,0262 га., належить роду Зубенко з 1907 року, тому нею вона має право користується на законних підставах.

Наданий позивачем з цього приводу документ від 14.01.1887 року свідчить про купівлю Зубенко маєтку з землею в м.Маріуполі. Це твердження позивача ніким не спростоване. 

З вказаним твердженням ОСОБА_1 суд не може погодитись посилаючись на наступні норми матеріального права. 

Згідно ЗК України від 8.07.1970 року (втратив чинності на підставі постанови ВР УССР від 18.12.1990 року), що діяв на час прийняття спадщини у 1985 році, та укладенні договору купівлі-продажу у 1987 році, Велика Жовтнева соціалістична революція знищила напівкріпосницький земельний устрій царської Росії, що прирікав селянство на злидні і гальмував розвиток продуктивних сил країни. 

Декретом "Про землю" Другого Всеросійського з'їзду Рад від 26 жовтня (8 листопада) 1917 року, запровадженим в Українській РСР відповідно до постанови Першого Всеукраїнського з'їзду Рад, приватна власність на землю була скасована назавжди, вся земля перетворена у всенародне добро і безплатно передана трудящим у користування. 

При зазначених обставинах до ОСОБА_1 не могло перейти право власності, чи право користування земельною ділянкою площею 759 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належала її роду на праві власності за часів царської Росії. ” http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18043574 

Отже, у розумінні українського законодавства вважається, що право на земельну ділянку, отриману у 1886 році, під вищевказаним домоволодінням не виникло. 

Але, навіть попри існування майбутнього судового процесу, ніхто не забороняє оформити таке право на землю зараз в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.