Проблемні питання Закону про ТОВ

Вирішення правових колізій Закону про ТОВ.

В основу прийняття нового Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” (надалі — “Закон про ТОВ” або “Закон”) було покликано закласти доступні та надійні механізми захисту прав та інтересів учасників, швидкого та справедливого вирішення внутрішніх конфліктів, які можуть загрожувати бізнесу.

Серед недоліків чинного законодавства автори законопроекту відзначали відсутність чіткого закріплення прав учасників товариств, проблеми доступу до фінансових документів товариства, невизначеність правового механізму виключення учасника з товариства, відсутність належного механізму контролю за діяльністю виконавчого органу та притягнення до відповідальності його членів, відсутність механізму вчинення правочинів із заінтересованістю та інші. На думку авторів, ці та інші вади у регулюванні товариств з обмеженою відповідальністю стримують розвиток малого та середнього бізнесу, призводять до руйнування життєздатних підприємств у випадках відносно незначних конфліктів між учасниками, перехоплення контролю та незаконного вилучення активів, пригнічують розвиток підприємництва та інвестиційні процеси.

Враховуючи іноземний досвід правового регулювання, вдосконалення правового режиму діяльності товариств з обмеженою відповідальністю та прийняття Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який відповідав би кращим міжнародним стандартам регулювання корпорацій, повинно було значно покращити умови діяльності більш як п’ятсот тисяч зареєстрованих в Україні товариств з обмеженою відповідальністю та створити привабливу альтернативу для багатьох підприємств, які сьогодні існують у надмірно обтяжливій для них організаційно-правовій формі акціонерних товариств.

Отже, новий Закон про ТОВ повинен був встановити чіткі та прозорі правила гри, але на практиці виникли проблемні питання, які іноді унеможливлюють подальші відносини між учасниками товариства чи іншими особами.

Питання 1.

Статтею 20 передбачено, що учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов’язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства.

А якщо особа не буде мати бажання отримати повідомлення ?

Наслідком цієї проблеми буде невиконання умов та неможливість відчуження частки у порядку, передбаченому Законом. Отже, до статті потрібно внести зміни, замінивши “отримання” на “направлення”.

Питання 2.

Нормою статті 20 Закону передбачено переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі.

На практиці питання “придбання” може нівелюватись даруванням частки (частини частки), на що переважне право не розповсюджується.

Як вийти з цієї ситуації ?

Необхідно внести до частини 1 статті 20 Закону зміни, виклавши її у наступній редакції: “Учасник товариства має переважне право на набуття частки (частини частки) іншого учасника товариства, що відчужується третій особі.”

Питання 3.

У частині 2 статті 24 Закону йдеться про те, що учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить 50 або більше відсотків, може вийти з товариства за згодою інших учасників.

На практиці, щоб обійти дану норму, учасник може відчужити частину частки за договором дарування будь-якій особі, після якої розмір частки учасника буде складати менше 50 відсотків і відповідно до частини 1 вищезгаданої статті Закону учасник зможе вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників.

Для вирішення даної проблеми доцільно внести зміни, додавши у частину 2 статті 24 Закону наступне речення: “Учасник товариства з часткою 50 або більше відсотків, який виявив намір про вихід з товариства, не має права відчужувати частину частки протягом 3 (трьох) місяців, що передують подачі заяви про вихід з товариства”.

Питання 4.

Частиною 4 статті 24 Закону прописано норму, яка може перейти у “вічне очікування”. Як йдеться в Законі, якщо для виходу учасника необхідна згода інших учасників товариства, він може вийти з товариства протягом одного місяця з дня надання такої згоди останнім учасником, якщо менший строк не визначений такою згодою. На практиці, учасники можуть зловживати правами та взагалі не надавати такої відповіді.

Для вирішення проблеми необхідно встановити граничний строк надання згоди останнім учасником, яким може бути 1 (один) місяць з дня направлення повідомлення. Таким чином, частину 4 статті 24 Закону потрібно доповнити наступним реченням: “Граничний строк надання відповіді (згоди або відмови) складає 1 (один) місяць з дня направлення повідомлення.”.

Питання 5.

Ще однією проблемою є питання подання заяви про вихід зі складу учасників товариства та після цього смерті учасника.

Змоделюємо ситуацію.

01 вересня особа, що володіє часткою у розмірі більше 50% відсотків статуного капіталу товариства, подала заяву про вихід (ч.ч. 2 — 4 ст. 24 Закону), яка отримана відповідними особами.

03 вересня особа померла, про що стало відомо іншим учасникам. Оскільки особа, що померла, за життя висловила власну волю та подала заяву про вихід, учасники можуть задовольнити її або чекати спадкоємців, розуміючи всі наслідки.

Якщо учасники все ж вирішили задовольнити заяву, то в порядку ст. 17 ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” (надалі — “Закон про реєстрацію” або “Закон № 755-IV”) учасники ТОВ не зможуть подати такі документи державному реєстратору замість померлого.

Проте, вирішити дану проблему можна у інший спосіб. У підп. б) п. 3) ч. 5 ст. 17 Закону № 755-IV знаходимо норму, на підставі якої товариство може подати реєстратору рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства. Зрозуміло, що підствою для виключення може бути і його заява про вихід.

Питання 6.

Автори Закону про ТОВ, намагаючись спростити відносини учасників товариства, виключили норму, за якою раніше протокол зборів підписував голова і секретар зборів.

Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону про ТОВ, протокол підписує голова загальних зборів учасників або інша уповноважена зборами особа. Кожен учасник товариства, який взяв участь у загальних зборах учасників, може підписати протокол.

Проте, під час подання протоколу реєстратору виникає певна колізія через статтю 15 Закону про реєстрацію, де зазначається, що рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, що подається для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, викладається у письмовій формі, прошивається, пронумеровується та підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами або головою та секретарем загальних зборів (у разі прийняття такого рішення загальними зборами). Отже, реєстратор повинен відмовити у прийнятті документу, в якому відсутній підпис секретаря.

Враховуючи необхідність приведення до єдиного правового визначення всіх норм законодавства, що стосуються відносин у ТОВ, доцільно зі всіх статей Закону № 755-IV виключити поняття “секретаря загальних зборів”, залишивши лише голову.

Питання 7.

З прийняттям нового Закону про ТОВ в юридичних колах відбуваються постійні дискусії на тему вищого органу управління в ТОВ з одним учасником.

Частина юристів вважає, що такий орган повинен мати назву “Учасник”, друга частина схиляється до існування існуючої назви “Загальних Зборів Учасників”, рішення якого оформлюється єдиним учасником.

Так, відповідно до ст. ст. 28, 29 Закону, загальні збори учасників є вищим органом товариства. Проте, як передбачено ст. 37 Закону про ТОВ, у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.

З метою уникнення складнощів через визначення вищого органу товариства, пропонується внести зміни до ст. ст. 28 та 29 Закону, визначивши, що у товаристві, що має одного учасника, вищий орган товариства може мати назву “Загальні збори Учасника”. Таким чином, учасники зможуть мати можливість самостійно вирішити питання щодо актуальної назви вищого органу.

Підсумовуючи, хотілось відмітити, що в цілому Закон України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” зняв багато болючих питань, ввів нові поняття, проте, через тривале обговорення та прийняття законопроекту, не встиг вирішити певні колізії, які потребують своєчасного врегулювання.

Стаття підготовлена у співавторстві

з адвокатом Бондаренко Оксаною Юріївною (м.Київ)