Роз’яснення Повідомлення про підозру: примха захисту чи необхідність?

Діючий кримінальний процесуальний кодекс України, встановлюючи у пунктах 4-6 статті 277 КПК України вимоги до суті письмового повідомлення про підозру встановлює, що воно має містити в собі наступні складові:

Діючий кримінальний процесуальнийкодекс України, встановлюючи у пунктах 4-6 статті 277 КПК України вимоги досуті письмового повідомлення про підозру встановлює, що воно має містити в собінаступні складові:

 «4) зміст підозри;

5) правова кваліфікаціякримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, іззазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальнувідповідальність;

6) стислий виклад фактичнихобставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, утому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвихобставин, відомих на момент повідомлення про підозру;».

 Ці вимоги до письмовогоповідомлення про підозру мають виступати гарантією усвідомлення підозрюванимсутності висунутої підозри та фактичного складу подій, на яких вона ґрунтується.

 Натомість на практиці, змістповідомлення про підозру часто має певні вади: абстрактність підозри в частинічасу, місця скоєння кримінального правопорушення або кола осіб, щодо яких єпосилання у письмовому повідомленні про підозру як на співучасниківкримінального правопорушення тощо.

 Очевидно, що ані КПК України, аніінший нормативний акт або акт тлумачення, не може навести всі критеріїналежного змісту письмового повідомлення про підозру, оскільки такі критеріївизначаються в кожному окремому випадку з урахуванням індивідуальнихособливостей кримінального правопорушення. Натомість очевидно, що  на практиці мають буди відпрацьовані загальні критеріїналежності повідомлення про підозру. Особливого значення питання зміступисьмового повідомлення про підозру набуває на стадії обрання підозрюванійособі запобіжного заходу.

 Такі спільні критерії обґрунтованоїпідозри можуть бути взяті з практики Європейського Суду з прав людини, котрий усправах «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 рокута «Ільгар Маммадов проти Азербайджану» від 13.10.2014 року встановив, що обґрунтованістьпідозри ґрунтується на можливості сторонньої, незацікавленої особи дійтивисновків, що підозрювана особа, ймовірно, скоїла кримінальне правопорушення. Вданому випадку ЄСПЛ ввів такий собі «об’єктивний» критерій: підозра може бутивизнана обґрунтованою, якщо така підозра є обґрунтованою на погляд сторонньоїлюдини.

 Очевидно, що переводячи подібнийкритерій у практичну площину, яка зводиться до необхідності протиставитистороні обвинувачення свої контраргументи, сторона захисту може не задовольнитисявиключно наведеним вище критерієм. Метою сторони захисту є практичнадіяльність, яка полягає у зібранні доказів аби протиставити стороніобвинувачення адекватний ефективний захист. Саме критерій можливості здійснитиадекватний захист було введено ЄСПЛ  уРішенні  «Маттоціа проти Італії» від25.07.2000 року, в якому наголошується: «Обвинуваченийу скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причинуобвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місцеі є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення,тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальностіінформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак убудь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатнімидля повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що єнеобхідним для підготовки адекватного захисту.»

 Отже, саме функціональний критерій:можливість здійснення адекватного захисту має стати одним з головних критеріїввизначення повідомлення про підозру таким, що дозволяє здійснити захист.

 Очевидно, що діючий КПК Українине містить в собі інституту повернення повідомлення про підозруслідчому/прокурору, тож на стадії обрання запобіжного заходу суд повинен абовідмовляти у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у зв’язку зне доведенням стороною обвинувачення відповідних підозр або змушувати сторонуобвинувачення роз’яснювати сутність повідомлення про підозру у судовомузасіданні. Аналогічна потреба у сторони захисту виникає й на стадії досудовогорозслідування без застосування запобіжних заходів до підозрюваної особи, і,нажаль, реалізація прав захисту у цій царині слід визнати неефективною.

 Будь-які намагання сторонизахисту просити слідчого роз’яснити сутність висунутої підозри натикаються навинесення постанови про відмову у задоволенні подібного клопотання з мотивутого, що діючим КПК України роз’яснення повідомлення про підозру непередбачено. Аналогічної думки дотримуються й слідчі судді, які відмовляють увідкритті провадження по скаргах на постанову слідчого/прокурора про відмову уроз’ясненні повідомлення про підозру.

 Подібні межі реалізації органомдосудового слідства своїх повноважень призводять до викривлення самої функціїкримінального переслідування, коли особи переслідуються за скоєння злочину «у невстановлений досудовим слідством час, уневстановленому досудовим слідством місці, невстановленим досудовим слідствомспособом, за допомоги невстановлених досудовим слідством осіб».

 Повідомлення про підозру з наявністюподібних абстрактних формулювань, фактично, має призводити до клопотання про роз’яснення повідомлення про підозру якпередумови подання заяви про скоєння слідчим, що підписав повідомлення пропідозру та прокурором, що його затвердив, кримінального правопорушення,передбаченого статтею 372 КК України «Притягнення завідомо невинного докримінальної відповідальності», оскільки на момент повідомлення про підозру услідчого/прокурора не було обґрунтованої підозри щодо скоєння особоюкримінального правопорушення.