Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок окупації: практика ЄСПЛ

Практика Європейського Суду з Прав Людини про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок військових дій та окупації територій. Досвід цікавий для України.

Уконтексті подання Україною декількохпозовів проти Росії до Європейськогосуду з прав людини (ЄСПЛ) викликає значнийінтерес практика ЄСПЛ, а саме: справи,коли було винесено рішення щодовідшкодування шкоди (справедливоїсатисфакції), заподіяної внаслідоквійськових дій та окупації територій.Найбільш показовими та у певних аспектахблизькими для ситуації, що склалася вУкраїні, є справи окремих громадян таКіпру проти Туреччини.

У1974 р. внаслідок зростання напруги міжгрецькими та турецькими кіпріотами таприходу нової влади на Кіпрі Туреччинавторглася і захопила 37% територіїострова, обґрунтовуючи це відповідальністю,яку вона несла за захист прав турецькихкіпріотів. У 1983 р. де-факто уряд окупованихтериторій в односторонньому порядкуоголосив незалежність і створенняТурецької Республіки Північного Кіпру(далі - ТРПК), яка була визнана лишеТуреччиною. Згодом після оголошеннянезалежності ТРПК грецькі кіпріотипочали звертатися до міжнародних танаціональних судів з метою відшкодуваннямайнових втрат і порушень прав людини.У 1994 р. у ЄСПЛ з'явилася справа “Кіпрпроти Туреччини” одночасно зі справамиініційованими окремими громадянами.

12травня 2014 р. Велика палата ЄСПЛ опублікуваласвоє рішення щодо справедливої сатисфакціїу справі Кіпр проти Туреччини. Справедливасатисфакція (ст. 41 Конвенції про захистправ людини і основоположних свобод)передбачає грошове відшкодування запорушення Конвенції.Це перший випадок, коли Суд прийняв рішення щодо справедливої сатисфакціїсаме у міждержавних справах. Судвстановив, що Туреччина має відшкодуватиКіпру 90 млн євро шкоди, з яких 30 млн євро родичамзниклихбезвісті 1456 греків-кіпріотів та 60 млн євро-грекам-кіпріотам, які продовжують проживати на півострові Карпас,щоокупований Туреччиною. Це рішення було винесено зі спливом 13 років, після того, як Велика палата встановила, що Туреччина є відповідальною за порушення ст. 2 Конвенції (право на життя), ст. 3 (заборона катування), ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканість). У 2001р. Велика палата одноголосно постановила, що не готова поки розглядати питання справедливої сатисфакції і відклала це на невизначенийчас.Лише у 2010 р. Кіпр подав заяву просправедливу сатисфакцію.

Уході розгляду справи про відшкодуванняпостало питання щодо можливостізастосування ст. 41 саме до міждержавнихспорів, оскільки, як правило, сатисфакціязастосовувалась до індивідуальнихспорів. Суд постановив, що держави можутьзвертатися до ст. 41 для конкретнихгромадян. Можна вимагати справедливусатисфакцію у випадку, коли відомийперелік “ досить точно та об'єктивноідентифікованих ” громадян. Згідно зпар. 58 рішення ЄСПЛ 90 млн євро мають бутирозподілені урядом Кіпру кожній особіокремо, яка постраждала внаслідокпорушення прав, передбачених Конвенцією.

Слідзвернутися до положень, які є цікавимиу контексті потенційного розгляду справза участю України, щодо вичерпання всіхнаціональних засобів правового захистув умовах де-факто окупаційного режиму.Десятьма голосами проти семи, Суд визнав,що, для вирішення питання стосовновичерпання, відповідно до статті 26колишньої Конвенції (наразі - пункт 1статті 35), національних засобів правовогозахисту, доступні в «ТРПК» засоби можнавважати «національними засобамиправового захисту» держави-відповідача,а питання їхньої ефективності необхіднорозглядати диференційовано, з урахуваннямконкретних обставин, за яких воно булопорушене (пар. 102 рішення).

Кіпр,як позивач, стверджував, що правакіпріотів у північній частині Кіпру,які щоденно порушуються, не можуть бутивідновлені на місцевому рівні черезвідсутність ефективних засобів правовогозахисту перед судами ТРПК. При цьому,Туреччина стверджувала, що длягреків-кіпріотів, які проживають упівнічній частині Кіпру, були наявніефективні засоби правового захисту,втім уряд країни-позивача (Кіпру) активновідмовляв їх від звернення до судівТРПК. ТРПК має розвинену системунезалежних судів, які є доступними длякожної особи, у т.ч. для греків-кіпріотів,які також вважаються громадянами ТРПК.Туреччина також навела декілька успішнихсправ, коли греки-кіпріоти зверталисядо судів ТРПК. Уряд Кіпру зазначив, щоне можна приймати аргументидержави-відповідача, оскільки створенняконституційного та правового порядкуТРПК відбувалося у повному беззаконні.Цей порядок походив від агресії Туреччиниу 1974 р., яка продовжується окупацієюпівнічної частини Кіпру. Враховуючиокупацію частини Кіпру та підконтрольностіТРПК Туреччині, є нереалістичнимочікувати від місцевих адміністраційабо судових органів прийняття ефективнихрішень. Кіпр стверджував, що на територіїПівнічного Кіпру єдиним законодавством,яке має застосовуватися, є законодавствоРеспубліки Кіпр, тому застосуваннязаконодавства інших країн є недоцільним.

Прицьому, Комісія з прав людини зі свогобоку, нагадала, що ТРПК, за виключеннямТуреччини, була невизнана міжнароднимспівтовариством. Однак, режим ТРПКде-факто існує і де-факто ТРПК здійснюєвладу під загальним контролем Туреччини,що ставить питання щодо вичерпностізасобів правового захисту, які якстверджує Туреччина, були наявні у ТРПК,в якості передумови для прийнятностіскарг відповідно до Конвенції.

Більшістьсуддів Суду, як і більшість членівКомісії, зокрема, визнали, посилаючисьпри цьому на консультативний висновокМіжнародного суду (ООН) у справі Намібії(Namibia case) , що в ситуаціях, подібних дотієї, що має місце у цій справі, зобов'язанняігнорувати дії фактично існуючихутворень, таких, як «ТРПК», є далеко неабсолютним. Суд вважає, що на території,про яку йдеться, життя її мешканцівпродовжувалося, і існуючі де фактооргани влади, зокрема відповідні суди,повинні забезпечити задовільний рівеньі захищеність цього життя. Суд зауважив,що, виходячи з інтересів цих мешканців,треті держави та міжнародні організації,особливо суди, не можуть просто ігноруватидії таких органів влади. Протилежнийвисновок означав би цілковите нехтуваннявсіма правами мешканців цієї територіїпри будь-якому обговоренні їх уміжнародному контексті, а це становилоб позбавлення їх наймінімальніших прав,що належать їм. Роблячи цей висновок,більшість складу Суду підкреслила, щонемає жодних підстав узаконювати «ТРПК»,і знову наголосила на тому, що УрядРеспубліки Кіпр залишається єдинимзаконним урядом Кіпру.

Такимчином, Суд дійшов висновку, що він неможе нехтувати судовими органами ТРПК.Отже, від жителів цієї території можнавимагати вичерпання всіх правовихзасобів захисту своїх прав, якщо не будедоведена їхня неефективність абовідсутність, що досліджується у кожномувипадку окремо. Суд стверджував, що самев інтересах жителі Північного Кіпруможна було шукати захисту у цих органіввлади, і це не вважається визнаннямзаконності режиму ТРПК. До речі, 24 лютого2016 р. суддя Попаснянського районногосуду Луганської області під часвстановлення факту смерті особи натимчасово окупованій території Українита визнання свідоцтва про смерть,виданого медичною установою, щорозташована на окупованій території,посилається на практику ЄСПЛ (справаКіпр проти Туреччини) та Міжнародногосуду ООН щодо “намібійських випадків”.

Прицьому, у справі Ілашку, Лешко, Івантоші петров-Попа проти Молдови і Росії (Ilascu, Lesco, Ivantoc and Petrov-Popa v Moldova and Russia), депозивачі скаржились на різні правопорушенняКонвенції в окупованому Росією регіоніПридністров'я, який оголосив своюнезалежність у 1991 р., по-іншому вирішенопитання щодо вичерпності всіх національнихправових засобів захисту. Росіястверджувала, що оскільки скаргапозивачів ґрунтувалась на діях російськихсолдат, вони могли звернутися доВерховного Суду Росії, перед тим якподавати скаргу до ЄСПЛ. Суд, у своючергу, вказав, що Росія заперечуваласвою причетність до арешту позивачівабо залучення у конфлікт між Молдовоюта Придністров'ям. Враховуючи такезаперечення якої-небудь участі російськихвійськ в подіях, які вказані у позові,суд вважає, що було недоцільно очікувативід заявників звернення до представниківросійської влади. Отже, Суд вважає, щопозовна заява не може бути визнаноюнеприйнятною внаслідок невичерпностівнутрішніх засобів правового захисту.

Томусьогодні в Україні “ Одні юристипропонують звертатися напряму до ЄСПЛбез попередніх позовів до національнихінстанцій, проходження яких вимагаєКонвенція, інші рекомендують подаватиспочатку заяви до судових органів РФ.Треті рекомендують експериментувати” (Как получить компенсацию за потерянноена Донбассе жилье //http://www.ostro.org/general/politics/articles/476633/.

Щодопозовів окремих громадян цікавою справоювиступає Тітна Лоізіду проти Туреччини.У 1998 р. Європейський суд з прав людиниприйняв рішення щодо виплати Туреччиноюпозивачу (громадянка Північну Кіпру)300 тис. кіпріотських фунтів (приблизно510 тис. євро) за матеріальну шкоду, 20 тис.кіпріотських фунтів (приблизно 34 тис.євро) за моральну шкоду та 137 084 кіпріотськихфунтів (приблизно 233 тис. євро) навідшкодування витрат позивача. Позивачгромадянка Кіпру Тітіна Лоізіду володіладекількома земельними ділянками напівночі Кіпру. Починаючи з 1974 р. вонабула позбавлена можливості доступу досвої власності внаслідок поділу Кіпруна грецьку та турецьку частини. 19 березня1989 р. вона взяла участь у мітингу підчас якого вони з Нікосії прибули доселища Лімібія, де їм вдалося перейтибуферну зону та лінію розташуваннятурецьких військ. Деякі жінки, включаючиг-ку Луізу, були заарештовані поліцейськимитурецької громади. У той же день їхзвільнили офіційні представники ООН уНікосії. Г-ка Луіза подала позов, в якомустверджувала, що з початку окупаціїпівнічної частини країни їй буловідмовлено у доступі до власності.Відповідно вона була позбавленаможливості розпоряджатися нею на свійрозсуд. Згідно з позицією Туреччинипроцес “деприватизації” власності упівнічній частині Кіпру почався у 1975р. і перейшов потім у стадію незворотньоїекспопріації відповідно до ст. 159Конституції ТРПК від 7 травня 1985 р.

Світоваспільнота не вважає ТРПК державою усенсі міжнародного права. Тільки урядРеспубліки Кіпр є єдиним легітимним.Отже, Суд не може розглядати як такі, щомають юридичну силу для цілей Конвенціїтакі правові норми, як ст. 159 КонституціїТРПК, на яку посилається уряд Туреччини.Суд не вважав за необхідне висловлюватисудження про законність законодавчихта адміністративних актів ТРПК. Тим неменш, Суд відмічає, що за аналогічнихобставин міжнародне право визнаєзаконність деяких юридичних домовленостейта дій, наприклад, реєстрація народження,смерті або шлюбу, наслідки яких могутьбути проігноровані лише на шкоду жителямтієї чи іншої території. Отже, позивачкане може вважатися такою, що втратилаправо власності на підставі ст. 159Конституції ТРПК від 1985 р. Суд відмічає,що законний уряд Кіпру послідовнозаявляв, що кіпріотські греки, у т.ч.позивачка, які володіють нерухомістюу північній частині Кіпру, продовжуютьзберігати свій правовий титул і повиннімати можливість знову вільно розпоряджатисянею.

Підчас розгляду справи щодо справедливоїсатисфакції позивачка підкреслила, щовона не претендує на компенсацію запередбачувану експропріацію її власності.Враховуючи висновок суду, що воназалишається власником майна, питанняекспропріації не виникає. Її позовобмежується неможливістю користуватисяземлею і пов'язаною з цим втраченоюможливістю покращувати ці землі,відчужувати, закладати або здавати їхв оренду.

Яку справі Кіпр проти Туреччина, так і усправі Тітіна Лоізіду щодо юрисдикції(питання, на кого лягає відповідальністьза порушення прав) Судом було встановленонаступне. Відповідно до існуючої судовоїпрактики юрисдикція не обмежуютьсянаціональними територіями держави-учасниківКонвенції. Відповідальність держави-учасникау рівній мірі розповсюджується на тівипадки, коли будь-яка дія або бездіяльністьпризводить до певних наслідків за межамиїї території. Суд вважає, що у світліпринципів міжнародного права провідповідальність держави особливоважливо, що питання про неї може виникнутиі тоді, коли у результаті військовихдій, законних чи незаконних, державаотримала можливість здійснюватиефективний контроль над територією,яка знаходиться за межами її національнихкордонів. Зобов'язання забезпечити натакій території права та свободи, якігарантуються Конвенцією, витікають зфакту контролю над нею зі сторонидержави-члена Конвенції, незалежно відтого, чи здійснюється він збройнимисилами даної країни, або дана територіяконтролюється підкореній йому місцевоюадміністрацією. У даному випадкуТуреччина здійснює контроль за політикоюта діями влади ТРПК. Враховуючи значнукількість турецьких військ, які знаходятьу північній частині Кіпру, є цілкомймовірним, що турецька армія повністюконтролює цю частину острова, що тягнеза собою відповідальність Туреччиниза політику і діяльність влади ТРПК.Особи, які на собі відчували або відчуваютьрезультати вказаної політики тадіяльності влади ТРПК, фактично опиняютьсяпід юрисдикцією Туреччини. Таким чином,зобов'язання Туреччини щодо забезпеченнягарантованих Конвенцією прав і свободрозповсюджуються і на північну частинуКіпру.

У1996 р. Суд постановив, що наявне порушенняст. 1 Протоколу №1 (захист власності), ау 1998 р. прийняв рішення щодо справедливоїсатисфакції відповідно до ст. 41 Конвенції.

У2006 р. у справі Xenides-Aestis v. Turkey Суд прийняврішення щодо виплати Туреччиною позивачуза неможливість користування майном,яке залишилось на окупованій територіїПівнічного Кіпру 800 тис. євро навідшкодування матеріальної шкоди, 50тис. євро на відшкодування моральноїшкоди та 35 тис. євро на відшкодуваннявитрат позивача. Дана справа є у багатьохаспектах майже аналогічною до справиТітна Лоізіду проти Туреччини. Позивачє власником половини земельної ділянкиу Північному Кіпрі, яка була переданаїй матір'ю. На ділянці знаходятьсямагазин та три домівки. Одна із домівоквиступала домом позивачки, де вона жилаз її чоловіком та дітьми, і інша частинамайна використовувалась її членамиродини або здавалася в оренду. Позивачкатакож володіє частиною земельної ділянкиз фруктовим садом. Позивачка булапозбавлена можливості проживання у їїдомі та отриманні доступу до нього,отримувати задоволення від її майна з1974 р., коли почалися військові дії упівнічному Кіпрі Туреччиною. Також самопозов обмежувався позбавленням можливостіпозивача саме користуватися майном,оскільки позивач так і залишається йоговласником.

У2008 р. у справі Demades v. Turkey Суд прийняврішення щодо виплати Туреччиною позивачуза відмову у доступі до майна, користуванняним на території Північного Кіпру. 758тис. євро для відшкодування матеріальноїшкоди, 45 тис. євро на відшкодуванняморальної шкоди та 5 тис. євро навідшкодування витрат позивача Данасправа є у багатьох аспектах майжеаналогічною до справи Тітна Лоізідупроти Туреччини та Xenides-Aestis v. Turkey .

Отже,одним із механізмів захисту порушенихправ та отримання відшкодування запорушення прав є Європейський суд зправ людини. Особливе значення дляУкраїни має нещодавно прийняте рішенняКіпру проти Туреччини, коли у міждержавномуспорі було призначено справедливусатисфакцію у розмірі 90 млн євро (якправило, сатисфакцію Суд призначав віндивідуальних спорах). Це рішення можестати прецедентом для вирішення спорівУкраїни проти Росії. При цьому слідвраховувати значні строки розглядусправ у Європейському суді. Наприклад,у справі Xenides-Aestis v. Turkey позов було поданоу листопаді 1998 р. Основне рішення пронаявність порушення Конвенції буловинесено Судом 22 грудня 2005 р. Рішенняпро справедливу сатисфакцію буловинесено 7 грудня 2006 р. Якщо говоритипро міждержавні спори, ці строки є щебільшими.

Грузіялише у липні минулого року дочекаласярішення ЄСПЛ у справі "Грузія протиРосії". Скарга була подана у березні2007-го, сам процес розпочався у 2012 році.Тбілісі звинувачував Росію у незаконнихарештах та масовій депортації під часантигрузинської кампанії 2006-2007 років.ЄСПЛ ухвалив рішення на користь Грузії.Протягом року, тобто, до початку липня2015 року, Тбілісі та Москва мали домовитисяпро виплату компенсації Грузії або промирову угоду, проте цього не сталося.Тепер Грузія вимагає від Росії черезЄСПЛ 70 млн євро.

Уцьому контексті слід зазначити пропозицію Російської Федерації щодовиконання рішень ЄСЛД. Так, 14 лютого2015 р. Конституційний Суд РФ постановив,що рішення ЄСПЛ повинно виконуватисяз урахуванням верховенства КонституціїРФ. "Європейська конвенція про захистправ людини та основоположних свободі побудована на її положеннях практикаЄвропейського суду з прав людини нескасовують принцип пріоритету КонституціїРосійської Федерації". Іншими словами,Росія вже попередила, що може відмовитисявід виконання рішень ЄСПЛ у разі, як, наїї думку, вони суперечитимуть їїКонституції.