Український книжковий ринок стрімко розвивається та вже за кілька років зможе досягнути рівня сусідніх європейських держав?
В Україні триває бум книгарень. Принаймні таку фразу можна часто побачити в публікаціях багатьох медіаресурсів. У певному розумінні так і є: попри початок повномасштабного вторгнення, з 2022 року на українському ринку з’явилося кілька десятків нових книжкових крамниць. Практично щомісяця десь в Україні відкривається ще одна. У Києві, до прикладу, лише за першу половину жовтня запрацювали дві нові книгарні: головна книгарня «КнигоЛенд» і маленька незалежна крамниця «Муза».
Такі новини, звісно, викликають радість. А ще — хибне уявлення про те, що український книжковий ринок стрімко розвивається та вже за кілька років зможе досягнути рівня сусідніх європейських держав. Спойлер: ні, не зможе, особливо якщо залишити все, як є. Адже сьогодні нові книгарні не лише відкриваються, а й назавжди зачиняють свої двері. І про це чомусь говорять уже не так охоче.
У вересні про своє закриття повідомила київська кінокнигарня «Жовтень», відразу за нею — книгарня Filosofi, розташована в Ірпені. Цей перелік можуть доповнити й інші книжкові крамниці, що припинили свою діяльність протягом останніх двох років. І з часом кількість закритих проєктів тільки зростатиме.
То що ж відбувається? Аби це зрозуміти, повернемося у 2022 рік. Саме тоді, попри початок повномасштабного вторгнення, загрозу обстрілів і загалом складну ситуацію в країні, одна за одною починають з’являтися нові книгарні. Це відбулося на тлі заборони продажу російської видавничої продукції в Україні, зростання інтересу українців до свого продукту та обіцянок влади підтримати книжкову галузь.
Останній пункт важить чи не найбільше. Влітку 2022 року ухвалили зміни до закону про підтримку книговидавничої справи України, за якими вже з 2023-го мали б запрацювати дві важливі програми: програма книжкових сертифікатів для підлітків і програма субсидій книгарням. Друга пропонувала відшкодовувати (повністю або частково) витрати на оренду приміщень власникам тих крамниць, 80% площі яких відведено для торгівлі книгами. А це приблизно на 15-20% менше витрат, а отже, збільшення маржі книгарні.
Попри очікування, закон та обіцяні програми так і не запрацювали: для них просто не знайшлося коштів у державному бюджеті. Після довгих дискусій, цього року Верховна Рада все-таки підтримала новий законопроєкт про книжкові сертифікати та субсидії, щоправда з деякими змінами. Та ще одним уточненням — програма надання компенсацій за оренду приміщень запрацює лише після закінчення воєнного стану.
Сьогодні в Україні є щонайменше в три-чотири рази менше книгарень, ніж в інших європейських державах. З 2022 року наш книжковий ринок справді дуже змінився та розширився. Але навіть після його звільнення від російської літератури та зростання попиту на книжки, зараз більшість книгарень, особливо маленькі незалежні крамниці, залишаються неприбутковим бізнесом. Вберегти вже наявні та заохочувати до відкриття нових, зокрема й у невеличких містечках, можна лише за підтримки держави.
Такою підтримкою могла б стати й програма книжкових сертифікатів. На відміну від субсидій, її реалізація мала б розпочатися відразу: очікувалося, що вже з 1 липня усі 18-річні українці будуть отримувати сертифікати на придбання книг. Але програма не запрацювала ні в липні, ні в серпні, ні навіть у жовтні. Наразі ідеться про те, чи запрацює вона взагалі. Бо обіцяних коштів на книги в держбюджеті вже за традицією не знайшлося. Наступного року на них навіть не варто очікувати.
Що це означає? Що на ринку залишаться тільки великі мережі та найбільші незалежні книгарні, яким буде що запропонувати своїм клієнтам: від чималих знижок і широкого асортименту книг до великого красивого простору як майданчика довколокультурних подій. Виживуть найсильніші.
Натомість малі книгарні продовжуватимуть закриватися. Нові книжкові з’являтимуться у Києві чи інших великих містах, тоді як у багатьох районних центрах на 20-30 тисяч населення не буде навіть одного.
Можливо, сьогодні справді не час про це говорити, як дехто каже. Та здається, що часу для української культури та книжки ніколи немає. Його не було ані в перші роки незалежності України, коли в нас працювало тисячі книжкових крамниць, ані десять років тому, коли ми нарешті отримали шанс для європейського вектору розвитку, ані зараз, коли українське книговидання по-справжньому стало незалежним, а книги перетворилися на зброю та інструмент захисту національної ідентичності. (Чи ж не тому окупанти воюють навіть проти української книги?).
Не буде його і після завершення війни. Адже поки росія вкладає мільйони, щоб прямо чи опосередковано просувати свою «не-все-так-однозначно» культуру та літературу за кордоном, презентувати її на міжнародних фестивалях і ярмарках, в Україні і перше, і друге залишається поза увагою держави. Можна тільки сподіватися, що колись це зміниться.
