Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Україна за Конституцією є державою світською. Частина третя статті 35 Основного Закону прямо каже: церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
В реальності спостерігається протилежна картина. Церква є потужним гравцем на політичному полі, вона дуже активно впливає на державні справи, на політичну ситуацію в країні. Недаремно велика кількість наших державних діячів навипередки поспішають потрапити в обійми тієї чи іншої конфесії (причому, як видається, це часто-густо залежить не від духовних переконань, а від політичної доцільності, приміром, від уподобань електорату на певній території).
Церква є надзвичайно гучним ідеологічним рупором, здатним формувати суспільну думку, в тому числі, політичні смаки та уподобання.
В статті 5 Конституції України закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. І що буде, коли це саме джерело влади постійно обробляти на предмет того, що правильно, а що – ні, причому не в розумінні моральних цінностей, а саме в розумінні політичних пріоритетів? Церква апріорі не може цим займатися, проте практика засвідчує зовсім інше.
Наприклад, деякі церковні діячі не гребують відвертою передвиборчою агітацією, як митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел, який відкрито висловлював підтримку тоді ще кандидату в Президенти Віктору Януковичу. В Рівненській області мав місце ще більш красномовний приклад: священик в селі Сірники не лише агітував за названого вище кандидата, а й погрожував прокляттям на адресу тих, хто заявляв про підтримку інших осіб.
Але й держава не залишається осторонь і активно «включається» в церковні справи. Ще не забулися спроби колишнього Президента Віктора Ющенка на державному рівні утворити в Україні помісну православну церкву. І якщо його зусилля ще можна було б виправдати благими помислами принести церковний мир на рідну землю, то якими духовними цілями можна пояснити втручання в цей процес сусідньої держави? А воно таки мало місце, причому цього ніхто навіть і не думає заперечувати. Як повідомлялося у ЗМІ, щоб перешкодити Ющенку «Москве пришлось провернуть целую спецоперацию, одним из главных героев которой оказался нынешний патриарх Московский и всея Руси Кирилл, в то время возглавлявший отдел внешних церковных связей Московского патриархата… Одновременно через Турцию было оказано давление на вселенского патриарха Варфоломея, чья резиденция находится в стамбульском районе Фанар. "Турки помогли повлиять на Варфоломея, который, по нашим данным, был готов признать Украинскую православную церковь Киевского патриархата. В итоге все обошлось", - заключает сотрудник российского МИДа».
Нинішня влада не приховує своїх релігійних уподобань: УПЦ МП сьогодні як ніколи наближена до влади, інші конфесії – демонстративно ігноруються. Свого часу Віктор Янукович, критикуючи «помаранчеву» владу, заявляв: "Нынешняя власть недопустимым образом вмешивается в дела Церкви, политизирует церковные дела, пытается диктовать верующим, в каком храме молиться. Этим власть подталкивает страну к расколу".
Якщо вірити цим словам, позиція Віктора Федоровича полягає в тому, що втручатися у справи Церкви влада в жодному разі права не має. Це можна хіба що обома руками підтримати. Але що насправді? «"С каждым месяцем увеличивается количество сообщений о том, что представители местной власти – на уровне районных администраций и ниже – проводят встречи с духовенством Киевского патриархата, во время которых предлагают им переходить в Московский патриархат. В частности, такие случаи зафиксированы в Донецкой, Луганской, Киевской, Винницкой и других областях. Сначала это казалось местной инициативой, но увеличение ост количества сообщений вынуждает делать вывод о систематичности этих очевидно незаконных акций и их согласовании на более высоком уровне", - заявляют представители УПЦ КП».
Отже, відокремленість церкви від політики, а політики від церкви – міф, фікція. Доводиться прийняти як даність очевидну річ: церква перетворилася на реальну, дієву політичну інституцію. У публікаціях все частіше звучить: «церковь все более уверенно заявляет о себе как о духовно-геополитической и общественной силе». На жаль, ця сила часто використовується для досягнення далеко не духовних цілей.
Так, в Російській Федерації популяризується ідея Русского мира, що, як проголошується, має зміцнити духовні й культурні зв’язки між спадкоємцями Київської Русі – Україною, Білоруссю та Росією, а реально – закріпити вплив РФ на формально незалежні території України та Білорусі через духовну складову.
Реалізація цього проекту, судячи з усього, набирає обертів.
08.01.2011 21:04
Церква як знаряддя в руках політиків
Коли починаєш розмірковувати над питаннями віри та релігії з позиції холодного розуму, практичної доцільності, утилітарних цінностей, можна з легкістю бути звинуваченим у певному цинізмі. І дійсно, до таких, без перебільшення, святих для багатьох речей мож
Коли починаєш розмірковувати над питаннями віри та релігії з позиції холодного розуму, практичної доцільності, утилітарних цінностей, можна з легкістю бути звинуваченим у певному цинізмі. І дійсно, до таких, без перебільшення, святих для багатьох речей можна торкатися лише у білих рукавичках. Проте, з іншого боку, якщо визначати місце церкви у сучасному політичному житті країни, лише прагматичний підхід може забезпечити певну об’єктивність.Україна за Конституцією є державою світською. Частина третя статті 35 Основного Закону прямо каже: церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
В реальності спостерігається протилежна картина. Церква є потужним гравцем на політичному полі, вона дуже активно впливає на державні справи, на політичну ситуацію в країні. Недаремно велика кількість наших державних діячів навипередки поспішають потрапити в обійми тієї чи іншої конфесії (причому, як видається, це часто-густо залежить не від духовних переконань, а від політичної доцільності, приміром, від уподобань електорату на певній території).
Церква є надзвичайно гучним ідеологічним рупором, здатним формувати суспільну думку, в тому числі, політичні смаки та уподобання.
В статті 5 Конституції України закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. І що буде, коли це саме джерело влади постійно обробляти на предмет того, що правильно, а що – ні, причому не в розумінні моральних цінностей, а саме в розумінні політичних пріоритетів? Церква апріорі не може цим займатися, проте практика засвідчує зовсім інше.
Наприклад, деякі церковні діячі не гребують відвертою передвиборчою агітацією, як митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел, який відкрито висловлював підтримку тоді ще кандидату в Президенти Віктору Януковичу. В Рівненській області мав місце ще більш красномовний приклад: священик в селі Сірники не лише агітував за названого вище кандидата, а й погрожував прокляттям на адресу тих, хто заявляв про підтримку інших осіб.
Але й держава не залишається осторонь і активно «включається» в церковні справи. Ще не забулися спроби колишнього Президента Віктора Ющенка на державному рівні утворити в Україні помісну православну церкву. І якщо його зусилля ще можна було б виправдати благими помислами принести церковний мир на рідну землю, то якими духовними цілями можна пояснити втручання в цей процес сусідньої держави? А воно таки мало місце, причому цього ніхто навіть і не думає заперечувати. Як повідомлялося у ЗМІ, щоб перешкодити Ющенку «Москве пришлось провернуть целую спецоперацию, одним из главных героев которой оказался нынешний патриарх Московский и всея Руси Кирилл, в то время возглавлявший отдел внешних церковных связей Московского патриархата… Одновременно через Турцию было оказано давление на вселенского патриарха Варфоломея, чья резиденция находится в стамбульском районе Фанар. "Турки помогли повлиять на Варфоломея, который, по нашим данным, был готов признать Украинскую православную церковь Киевского патриархата. В итоге все обошлось", - заключает сотрудник российского МИДа».
Нинішня влада не приховує своїх релігійних уподобань: УПЦ МП сьогодні як ніколи наближена до влади, інші конфесії – демонстративно ігноруються. Свого часу Віктор Янукович, критикуючи «помаранчеву» владу, заявляв: "Нынешняя власть недопустимым образом вмешивается в дела Церкви, политизирует церковные дела, пытается диктовать верующим, в каком храме молиться. Этим власть подталкивает страну к расколу".
Якщо вірити цим словам, позиція Віктора Федоровича полягає в тому, що втручатися у справи Церкви влада в жодному разі права не має. Це можна хіба що обома руками підтримати. Але що насправді? «"С каждым месяцем увеличивается количество сообщений о том, что представители местной власти – на уровне районных администраций и ниже – проводят встречи с духовенством Киевского патриархата, во время которых предлагают им переходить в Московский патриархат. В частности, такие случаи зафиксированы в Донецкой, Луганской, Киевской, Винницкой и других областях. Сначала это казалось местной инициативой, но увеличение ост количества сообщений вынуждает делать вывод о систематичности этих очевидно незаконных акций и их согласовании на более высоком уровне", - заявляют представители УПЦ КП».
Отже, відокремленість церкви від політики, а політики від церкви – міф, фікція. Доводиться прийняти як даність очевидну річ: церква перетворилася на реальну, дієву політичну інституцію. У публікаціях все частіше звучить: «церковь все более уверенно заявляет о себе как о духовно-геополитической и общественной силе». На жаль, ця сила часто використовується для досягнення далеко не духовних цілей.
Так, в Російській Федерації популяризується ідея Русского мира, що, як проголошується, має зміцнити духовні й культурні зв’язки між спадкоємцями Київської Русі – Україною, Білоруссю та Росією, а реально – закріпити вплив РФ на формально незалежні території України та Білорусі через духовну складову.
Реалізація цього проекту, судячи з усього, набирає обертів.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Основні аспекти угод злиттів та поглинань (M&A), Тренд - 2025. Артем Ковбель 02:12
- Адвокатура в Україні потребує невідкладного реформування Лариса Криворучко 01:14
- Ретинол і літо: якими ретиноїдами можна користуватися влітку Вікторія Жоль вчора о 09:44
- К вопросу о гегелевских законах диалектики. Дискуссия автора с ИИ в чате ChatGPT Вільям Задорський вчора о 06:23
- Рекордні 8549 заяв на суддівські посади: що стоїть за ключовою цифрою пʼятого добору? Тетяна Огнев'юк 31.03.2025 21:11
- Med-Arb: ефективна альтернатива традиційному врегулюванню спорів Наталія Ковалко 31.03.2025 17:54
- Искусство наступать на грабли Володимир Стус 31.03.2025 17:05
- Нова судова практика – відсутній обов’язок надсилання копії скарги виконавцю Андрій Хомич 31.03.2025 16:01
- НАБУ: невиправдані надії Георгій Тука 31.03.2025 15:48
- Податкове резидентство для енерготрейдерів з іноземними бенефіціарами Ростислав Никітенко 31.03.2025 12:41
- Фінансова модель університетів майбутнього Віталій Кухарський 31.03.2025 12:21
- Шукайте жінку! Білоруський варіант Євген Магда 31.03.2025 09:09
- Спільний контроль у бізнесі: чому статус має значення? Анастасія Полтавцева 30.03.2025 19:23
- ВВК до 5 июня: нужно ли проходить людям с инвалидностью? Віра Тарасенко 30.03.2025 15:46
- ШАБАК оприлюднив свої висновки щодо трагедії 7 жовтня Георгій Тука 30.03.2025 14:16
Топ за тиждень
Популярне
-
"Бояться їхати сюди". Українській компанії не вдалося перевезти з Польщі закриту фабрику
Бізнес 79563
-
Зернова асоціація попередила про ризик "технічної зупинки" агроекспорту з України
Бізнес 5845
-
Equinor запустила родовище у Баренцевому морі: потужність – 220 000 барелів нафти на добу
Бізнес 5158
-
Порошенко показав декларацію за 2024 рік: заробив понад 4 млрд грн
Бізнес 4325
-
У рейтингу мільярдерів Forbes з'явилось поповнення від України
Бізнес 4034
Контакти
E-mail: [email protected]