Неприкаяна молодь

Вже наступного року молодь матеріально незаможних батьків може залишитися “за бортом” та не отримати освіти. Справа в тому, що Міністерство економічного розвитку та торгівлі хоче на законодавчому рівні відмінити численні гарантіі державного замовлення на в

Вже наступного року молодь матеріально незаможних батьків може залишитися “за бортом” та не отримати освіти. Справа в тому, що Міністерство економічного розвитку та торгівлі хоче на законодавчому рівні відмінити численні гарантіі державного замовлення на вищу освіту. Відмінити гарантії та право кожної молодої людини на освіту та майбутнє. 

Нині, відповідно до ЗУ "Про освіту", фінансування за рахунок держбюджету підготовки фахівців здійснюється в обсягах, необхідних для забезпечення на кожні 10 тисяч населення навчання не менше 100 студентів у ВНЗ 1 і 2 рівнів акредитації та 180 студентів у ВНЗ 3 та 4 рівнів акредитації. Але вже наступного року ситуація може погіршитись. 

І це на тлі того, що тотальне безробіття людей навіть з вищою освітою перетворює українську молодь на гастарбайтерів. Навіть здобувши хорошу освіту, в Україні, зокрема в обласних, районних центрах, знайти достойну роботу – ой як непросто. Без досвіду роботи далеко не в кожну фірму чи організацію візьмуть. А де ж той досвід візьметься, коли молодому дипломованому спеціалістові неможливо розпочати трудову кар’єру! 

Так, знайти роботу в селі чи райцентрі просто нереально. Промислові підприємства – зруйновані в результаті «дикої» приватизації. Нічого нового не збудували. А малий бізнес в провінції настільки малий, що майже зовсім не впливає на проблему подолання безробіття. Доводиться молодим людям шукати кращої долі в Києві та інших великих містах. Там їх теж ніхто з відкритими обіймами не чекає. Тому хлопці та дівчата лише набувають сумний досвід розсилати резюме та ходити на безрезультатні співбесіди. Максимум, на що можна сподіватися – напівлегальна робота. Зарплата хоч і більша від тієї, на яку можна було розраховувати вдома, але всю її з’їдає оплата за проживання в столиці. 

Відтак рано чи пізно дипломовані безробітні повертаються додому. Тут їх чекають такі ж безталанні приятелі. А в провінції для молоді одна розвага – бар. Це єдине, що активно розбудовується. Молоді працездатні люди витрачають на пиво і цигарки гроші, які отримали від батьків або здобули тимчасовими заробітками. 

П’ятниця – молодь ходить з бару в бар, шукає вільне місце, але усе зайнято. Субота – місця вже є, але людей однаково море. Неділя – місць повно, але відвідувачів майже немає – спорожніли кишені. У середньому клієнт за вечір залишає у барі 150-300 гривень. Так розповів мені один юнак з Черкаської області про своє дозвілля. 

У сім’ї 16-річної Таїси – дівчини з містечка Городище Черкаської області - постійну роботу має лише батько. Мама хворіє, а тому не може працювати. Батьки раді, що донька на канікулах знайшла підробіток у Києві. Тепер за власні гроші купить собі на зиму обновки. А їм буде легше зібрати до школи меншу дитину. Далі на цю дівчину чекатиме заробіток ще й на освіту, адже у разі скорочення державного замовлення на університет донці сім’я навряд чи зможе назбирати гроші. 

Влада повинна усвідомлювати, що без турботи про підростаюче покоління та без продуманої молодіжної політики – країна не має майбутнього. Опікуватися цією справою мусять професійні педагоги, фахівці-освітяни, щоб давати підростаючому поколінню вірні життєві орієнтири, формувати правильні та потрібні освітні програми, зокрема які повинні фінансуватися з державного бюджету. Щоб молодь не тинялася з цигаркою і пивом, а була зацікавлена активним колективним студентським життям. Адже ми повинні виховувати не гастарбайтерів, а достойних громадян України – господарів своєї країни.