Повернення обвинувального акту. Підстави та процесуальне значення

Питання про те,чи звертатися або не звертатися до суду з клопотанням про повернення обвинувального акту прокурору? – є питанням тактичного прийому та доцільності таких дій, в кожній конкретній спрві.

З часуприйняття кримінального процесуального кодексу України по сьогоднішній день, яв своїй практиці не зустрічав, нажаль, жодного обвинувального акту та реєструматеріалів досудового розслідування, які б повністю відповідали вимогамКодексу.  

Як правило,в незалежності від того, чи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудовогорозслідування складалися ГПУ чи рядовим слідчим, у вказаних процесуальнихдокументах допускаються однакові, типові помилки.  

В ційстатті, я пропоную проаналізувати типові помилки які допускають органидосудового розслідування при складанні обвинувального акту та реєструматеріалів досудового розслідування, питання повернення обвинувального акту тапитання процесуальних наслідків повернення обвинувального акту.   

Питанняформи та змісту обвинувального акту регулюється ст.ст. 109, 110, 291 КПКУкраїни. 

Як правило, всупереч п.5 ч.2 ст.291 КПК України,в обвинувальному акті не повністю викладаютьфактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор та слідчийвважають встановленими, а також,як правило, в обвинувальному акті, досить часто, відсутній такий важливийелемент, як  формулюванняобвинувачення, а замість цьогообвинувальний акт дублює повідомлення про підозру, що в свою чергу єнеприпустимим.

 Обвинувальний акт має містити виклад фактичнихобставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими,правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положеннязакону і статті (частини статті) закону України про кримінальнувідповідальність та формулювання обвинувачення (п.5 ч.2 ст. 291 КПК України). 

Формулюванняобвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявністьдоведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення,форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступіньтяжкості кримінального правопорушення тощо. 

Правовакваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тількипосилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а йточне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознакконкретного кримінального правопорушення.

Так як, досить не рідко, навіть у вироках суду,суди пишуть, наприклад, «…вчинив злочин передбачений ч. 1 ст. 191 КК України, асаме привласнив чи розтратив чуже майно, яке було йому ввірене чи перебувало вйого віданні», автоматично виникає питання, так що він конкретно зробив чи(!)не зробив?  

А все це є наслідком або неконкретного формулюванняобвинувачення або, як правило, відсутністю формулювання обвинувачення взагалі.  

Уривок з реального обвинувального акту: «Формулюванняобвинувачення: гр. Ш. обвинувачується в тому, що діючи умисно, вчинивконтрабанду боєприпасів до нарізної зброї, тобто їх переміщення через митийкордон України, з приховуванням від митного контролю. Таким чином, гр. Ш.підозрюється…». 

В наведеному уривку відсутнє формулюванняобвинувачення і в розумінні практики ЄМПЛ і в розумінні КПК України, незважаючи на те, що слідчий його так назвав і навіть підкреслив і виділив«жирним» шрифтом.

Спочатку слідчий зазначає, що гр. Ш.:«…обвинувачується…», а в кінці: «…підозрюється…».  

З наведеного, в тому числі випливає, що обвинуваченнямає бути викладено чітко і конкретно. В ньому має бути виписана як об’єктивнатак і суб’єктивна сторона злочину.

В зазначеному прикладні, слідчиму обвинувальному акті викладені лише зміст підозри, а також частина тихфактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого гр. Ш.підозрювавсяі правовакваліфікація кримінального правопорушення,в якому гр. Ш. підозрювався, а не обвинувачується. 

За таких обставин, за вказаним обвинувальним актом,гр. Ш. має статус не обвинуваченого, а підозрюваного, так як відповідно доположень ст. 277 КПК України вказане становлять зміст повідомлення про підозру,а не обвинувального акту. 

Відсутність в обвинувальному акті формулюванняобвинувачення та правової  кваліфікаціїдій особи унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист відпред'явленого обвинувачення, що, безперечно, порушує право особи на захист, аяк наслідок слугує беззаперечною підставою для скасування вироку суду. 

Давайте проаналізуємо, що з цього приводу в своїйпрактиці зазначає Європейський Суд з прав людини.  

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції пор захист прав та основоположних свобод, коженмає право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумногостроку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішитьспір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановитьобґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 

 Всудових рішень Європейського Судуз прав людини, які стосуються формулювання обвинувачення зазначено: 

-В рішенні від 26.06.2008 року у справі "Ващенко проти України":«"обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене якофіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчиненняцією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осуднимі за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру(п.51)»; 

-В рішенні від 25.07.2000, у справі «Маттоціа проти Італії": «обвинуваченийу вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причинуобвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місцеі є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення,тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь"детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставинконкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому,повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого протинього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Уцьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слідоцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце вобвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення»; 

- Врішенні  від 09.10.2008 року у справі "Абрамянпроти Росії": «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну рольпід час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх довідома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичніта юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення».

Вцьому ж рішенні Суд нагадав, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідноаналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовийрозгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної,детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, проправову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовоюзабезпечення справедливого судового розгляду. 

Більш того, питання формулювання обвинувачення не єновелою в розумінні кримінального процесуального законодавства України,зазначене питання неодноразово підіймалося і за КПК 1960 року. 

Так, колегія суддівсудової палати у кримінальних справах Верховного Суду України своєю ухвалою від06.07.2006 року касаційну скаргу захисника Н. в інтересах засудженого Ж. булозадоволено частково, вирок Ленінського районного  суду  м. Дніпропетровська  від 15грудня  2005  р.  таухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2006 р.  щодо Ж., С.,  і С.О.  скасовано, а справу направлено на новерозслідування у зв’язку з відсутністю конкретного формулювання обвинувачення. 

Зсамої ухвали: «Згідно із ст.  275 КПКУкраїни  суд  розглядає справу  в межах пред'явленого обвинувачення.  Відповідно до змісту ст.  132, 223 КПК України документи органу досудового слідства,   які  містять   формулювання   обвинувачення,  повинні відображати  всі елементи  складу  злочину, у   вчиненні   якого обвинувачується особа.

 Таке формулювання  обвинувачення є  неконкретним і не даваломожливості суду для постановлення будь-якого вироку  в  справі і мало бути підставою для її повернення на додаткове розслідування впорядку ст.  246 КПК у  зв'язку з  істотним порушенням   кримінально-процесуального   закону,  яке   не   дає можливості призначити справу до судовогорозгляду.

Суд,постановляючи  вирок  у  межах   такого   неконкретного обвинувачення,  повторив його недоліки і,  таким чиномпостановив незаконне і необґрунтоване судове рішення. Залежно від  з'ясування цих обставин слід прийняти законне і обґрунтоване  рішення щодо  наявності  чи відсутності   в   діях засуджених  складу злочину,  а  в разі пред'явлення обвинувачення викласти  його формулювання  відповідно   до  вимог   закону   з відображенням усіх обов'язкових елементівскладу злочину». 

Повертаючись до аналізу положень норм діючого КПКУкраїни, необхідно вказати і на п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК  України, відповідно до якого, обвинувачення –твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України прокримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. 

Відповіднодо ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням,яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення іяким завершується досудове розслідування.

 Разом з цим, ч. 1 ст. 337 КПК України передбачено,що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунутеобвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно дообвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Таким чином, розгляд справи без формулюванняобвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатись незаконним, аджевідповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України у разівизнання особи виправданою або винуватою, в мотивувальній частині вирокузазначається формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, іззазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальногоправопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статтізакону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальністьза кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений- правова норма кваліфікації має відповідати формулюванню обвинувачення.

В більшості випадків, апеляційні суди скасовуютьвироки суду, у зв’язку з відсутністю в обвинувальному акті, а як наслідок і увідповідному вироку суду формулювання обвинувачення і направляють справу нановий судовий розгляд та зазначають: «Викладене свідчить про істотне порушення судом першої інстанції вимогкримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне іобґрунтоване рішення по суті обвинувачення, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1ст. 409,ч. 1 ст. 412 КПК України є підставою для скасування судового рішення судом апеляційноїінстанції.

Оскільки вказані порушення кримінального процесуального закону неможуть бути усунуті в судовому засіданні апеляційного суду, на підставі ч. 6 ст.9 КПК України вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду всуді першої інстанції».

 Зазначене і дає можливість встановити, що єформулюванням обвинувачення і що саме в розумінні п.5 ч.2 ст. 291 КПК Україниповинен містити обвинувальний акт. 

В назві статті 291 КПК України вказано: «Обвинувальнийакт і реєстр матеріалів досудового розслідування», у зв’язку з чим, і таксклалася відповідна судова практика, в клопотанні про повернення обвинувальногоакту, я в тому числі, зазначаю і про недоліки які є в реєстрі матеріалівдосудового розслідування. 

Згідност. 109 ч.2 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування повиненмістити:

1)номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудовогорозслідування, а також час її проведення;

2)реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;

3)вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк йогозастосування. 

 Як правило, в порушення вимог п.1 ч.2 ст. 109 КПК України, реєстрматеріалів досудового розслідування у розділі I «Проведенні під часдосудового розслідування процесуальні дії», не містить відомості про часпроведення процесуальних дій, а лише про їх дату.

Відповіднодо ч.4 т. 278 КПК України, дата та час повідомлення про підозру, правовакваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа,із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальнувідповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєструдосудових розслідувань.

Однак, як правиловреєстріматеріалів досудового розслідування відсутні будь-які дані щодо внесення до ЄРДР відомостейпро скоєння кримінальногоправопорушеня конкретною особою.

Не зустрічав, жодного реєстру матеріалівкримінального провадження, який відповідав би ч.2 ст. 109 КПК України, а саме тому,щоб реєстр матеріалів досудового розслідування містив відомості про складенняобвинувального акту, який згідно ст. 110 ч.4 КПК України також є процесуальнимрішенням. 

Досить часто, в порушення п.3 ч.2 ст. 109 КПКУкраїни, реєстр матеріалів досудового розслідування у розділіIII «Заходи забезпеченнякримінального провадження, застосовані під час досудового розслідування», немістить строків видів заходів забезпечення кримінального провадження, а лише їхдату.  

Всупереч п.2 ч.2 ст. 109 КПК України, в реєстріматеріалів досудового розслідування у розділі II «Прийняті в ході досудовогорозслідування процесуальні рішення», слідчі не зазначають відомостей, які зазначеніу розділі III«Заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані під час досудовогорозслідування», або зазначають не всі. 

Разом з тим, питання повернення обвинувального актувизначенні і в листіВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справвід 03.10.2012 № 223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судовогопровадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» упідготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотанняпро застосування примусових заходів виховного або медичного характеру прокурору,якщо вони не відповідають вимогам статей 291, 292 КПК: зокрема, якщо цідокументи містять положення, що суперечать одне одному; у документах наведенонедопустиму натуралізацію опису злочину; вони не підписані слідчим (крімвипадків, коли прокурор склав їх самостійно) чи не затверджені прокурором; доних не долучено передбачені законом додатки.

 В більшості випадків, клопотання захисту, якщо воноє реально обґрунтованим суди задовольнять і повертають обвинувальний актпрокурору.

Деякі судді вказують строк усунення недоліків.Однак чи вірно це?  

Відповідь на дане питання я пропоную дати післяаналізу питання про процесуальні наслідки повернення обвинувального актупрокурору, а саме, на якій стадії буде знаходитись кримінальне провадження іяке значення це має?  

Досудове розслідування – стадія кримінальногопровадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальнеправопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчуєтьсязакриттям кримінального провадження або направлення до суду обвинувальногоакта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховногохарактеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності(п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України).  

Таким чином, вбачається, що поки обвинувальний акт,або інші процесуальні рішення передбачені п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України не будутьнаправлені до суду (це не стосується постанови про закриття кримінальногопровадження), досудове слідство триває. 

Як зазначалося вище, обвинувальний актє процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненнікримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідуванняч. 4 ст. 110 КПК України.

У зв’язку з чим приходимо до висновку, що у разіповернення обвинувального акту прокурору, досудове слідство продовжується. 

Як правило, обвинувальний акт до суду, прокурор направляєза декілька днів до закінчення строків досудового розслідування, а іноді і востанній день закінчення досудового розслідування.  

Відповідно до положення ч. 1  ст. 116 КПК України процесуальні дії маютьвиконуватися у встановлені цим Кодексом строки. 

Строки досудового розслідування встановлені ст. 219КПК України. 

Таким чином, після повернення обвинувального актупрокурору, починають діяти строки передбачені ст. 219 КПК України.  

Як правило, після повернення обвинувального акту іслідчий і прокурор забувають про строки досудового розслідування, вони (строки)закінчується і обвинувальний акт складають і направляють до суду вже позамежами строків досудового розслідування, тобто не уповноваженою на те закономособою.  

Більш того, це має ще одне практичне значення, якея пропоную розглянути на прикладі однієї справи.  

Справа слухалася дуже багато років і особатрималася під вартою більше шести років за обвинуваченням за ч. 1 ст. 152, п. 9ч. 2 ст. 115 КК України.

Тобто, вказана справа спочатку розглядалася заправилами КПК 1960 року.

Відповідною постановою справу було направлено надосудове розслідування.

Відомості були винесені до ЄРДР і справа почаласярозслідуватись за КПК 2012 року. 

Після, так званого «додаткового розслідування»,слідчим був складений обвинувальний акт, який був затверджений прокурором танаправлений до суду.

З міркувань, аналогічних, як зазначені в ційстатті, за клопотанням захисника обвинувальний акт був повернутий прокурору дляусунення відповідних недоліків.

Обвинувальний акт до суду, направлявся за декількаднів до закінчення строку досудового розслідування.  

Після повернення обвинувального акту прокурором небув продовжений строк досудового розслідування, однак в цей час закінчувавсястрок тримання під вартою вказаною особи, у зв’язку з чим прокурор звернувся дослідчого судді з клопотанням про продовження строку тримання під вартою. 

Не зважаючи на ґрунтовні заперечення адвоката прозакінчення строків досудового розслідування, а як наслідок не можливістьпродовження строків тримання під вартою, слідчий суддя клопотання прокуроразадовольнив та продовжив строк тримання вказаної особи під ватою. 

В своїй ухвалі, слідчий суддя зазначив, що вінпогоджується з доводами захисника, що прокурор не міг звертатись до слідчогосудді з таким клопотанням, так як досудове розслідування по кримінальномупровадженню вже закінчено. Також, в своїй ухвалі слідчий суддя зазначив, що єневрегульованим нормами КПК питання хто має продовжувати строк тримання підвартою в такому випадку, а тому, посилаючись на ч. 6 ст. 9 КПК України прийшовдо висновку, що може задовольнити клопотання. 

Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді,адвокатом була подана апеляційна скарга.

В своїй ухвалі колегія суддів судової палати зкримінальних справ апеляційного суду Одеської області (ухвала від 24.02.2016року) зазначила: «Вказані доводи слідчого судді є такими, що не відповідаютьчинному кримінальному процесуальному законодавству, порушують правапідозрюваного, а тому потягли за собою ухвалення незаконного та необґрунтованогорішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 197 ч. 3 КПК України строктримання під вартою може бути продовженим слідчим суддею в межах строку досудовогорозслідування в порядку передбаченим цим Кодексом.

Вказаною нормою чітко врегульовано питання простроки досудового розслідування, в рамках яких слідчий суддя може продовжуватистрок тримання під вартою, а тому посилання слідчого судді на положення ст. 9ч. 6  КПК України є недоречним». 

Далі апеляційний суд в своїй ухвалі зазначає: «Післяповторного надходження справи прокурору 03.06.2015 р. для проведення додатковогорозслідування, його строк більше не продовжувався, про що свідчить змістнаявного в матеріалах судового провадження Реєстр матеріалів досудовогорозслідування, а також пояснення захисника і прокурора в судовому засіданніапеляційного суду.

Наслідки проведення розслідування за межами строкудосудового розслідування встановлені КПК України та відомі органам обвинувачення,а тому вони приймають рішення про необхідність продовжити строк досудовогорозслідування, але при цьому мають знати, що ч. 3 ст. 197 КПК України недопускає можливості прийняття слідчим суддею рішення про продовження строкутримання під вартою особи за межами строку розслідування

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудоверозслідування – це стадія кримінального провадження, яка починається з моментувнесення відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР і закінчується направленням до суду обвинувального акту.

Також ч. 4 ст. 110 КПК України визначено, щообвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинуваченняу вчиненні кримінального правопорушення іяким завершується досудове розслідування». 

Так, за результати апеляційного розгляду, судапеляційної інстанції ухвалу слідчого судді скасував, а підозрюваного з-підварти в залі суду звільнив. 

Щодо питання про встановлення строку усуненнянедоліків обвинувального акту і реєстру матеріалів досудового розслідування.  

Як ми проаналізували вище, наслідком поверненняобвинувального акту є продовження досудового розслідування.  

Стаття 294 КПК України встановлює загальніположення строку досудового розслідування, в тому силі і конкретних суб’єктів,які мають повноваження продовжувати строки досудового розслідування.

В переліку вказаних суб’єктів, слідчі судді тасудді не зазначені, а відтак, ні слідчий суддя, ні суд не мають повноваженьпродовження досудового розслідування.  

Встановлення строків до усунення недоліківобвинувального акту та реєстру не відповідає п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, адже,після повернення обвинувального акту, адвокат має право в порядку передбаченомуст. 220 КПК України звертатися до слідчого, прокурора з клопотанням пропроведення тих або інших процесуальних дій і слідчий, прокурор, виходячи зположень ст. 220 КПК України повинен ці клопотання задовольнити або винестивмотивовану постанову про відмову в задоволенні такого клопотання. 

Разом з тим, в момент коли обвинувальний акт повернутийпрокурору, теоретично, прокурор може прийняти рішення і про закриття кримінальногопровадження, однак відповідно до ухвали суду, в який встановлений строк,прокурор буде змушений направити обвинувальний акт до суду, що на мій погляд,повністю суперечить вимогам КПК України.  

Біль того, ст.ст. 314-317 КПК України не надаютьповноваженням суддям для встановлення будь-якого строку для виправлення недоліківв обвинувальному акті і реєстрі, а тим паче направлення обвинувального акту досуду. 

Питання про те, чи звертатися або не звертатися досуду з клопотанням про повернення обвинувального акту прокурору? – є питаннямтактичного прийому та доцільності таких дій, в кожній конкретній справі.  

В одні зі справ де я захищав клієнта за ч. 2 ст. 15,ч. 1 ст. 115 КК України, з тактичних міркувань (справа розглядалась зпорушенням підсудності), я не заявив клопотання про повернення обвинувальногоакту прокурору, хоча для того були всі підстави. Я виходив з того, що якщовиправдають – дуже добре, якщо – ні, тоді буде однозначна підстава дляскасування вироку. Так і сталося – обвинувальний вироку був скасований.