Схоже, у війні наступає переломний момент: російський «бліцкриг» шкутильгає, Китай «умиротворює», Захід надає нам зброю.
Більша частина підрозділів РФ, задіяних у вторгненні 24 лютого, за 54 дні війни вже втратили свою боєздатність. Саме тому «стратегічна» пауза в наступальних діях нашого ворога тягнулась з кінця березня. Про морально-психологічний стан окупантів годі й говорити, це не регулярна армія, а зграя військових злочинців.
Рекрутинг не спрацював, втрати в особовому складі та техніці для проведення значно скороченої за цілями наземної операції на Півдні та Сході України Кремлю досі компенсувати не вдалося. В порушення ряду міжнародних конвенцій, окупанти проводять приховану мобілізацію на Донбасі та Криму, «полюють» на новобранців в захопленому Херсоні і Ізюмі.
Російське керівництво не знає як завершити цю війну, що робити з ефектом наростаючих санкцій, які більш «приземлені» завдання поставити своєму окупаційному війську та як придати українській авантюрі лоск «перемоги». Саме від стратегічного безсилля - тактика нищення української цивільної інфраструктури і наближених до зони протистояння українських міст.
Разом із Росією заручником ситуації стає головний союзник Путіна в сучасному світі - Китай. Стаття китайського військового експерта Суна Чжонпина, надрукована 16 квітня в проурядовому виданні Global Times, неприховано ретранслює російські інформаційні наративи та погрози Заходу.
Серед основного - військова допомога Заходу Україні «веде до продовження війни та позширення географії протистояння», битва за Маріуполь продемонструє реальну «потужність російської армії» і примусить Україну до коректної оцінки ситуації, «захоплення порту біля входу в Санкт-Петербург є стратегічно важливим для стримування» Швеції та Фінляндії, США «користуються війною в Україні, щоб зруйнувати автономію Європи», реальна причина поставок зброї Україні з боку США та НАТО не в агресії РФ, а в тому, що США «не хочуть, щоб конфлікт скоро закінчився».
Між строк цих «страшилок» читається заклик до домовленостей з Кремлем як альтернативі «великій європейській війні». Китай не хоче допомагати стороні, що програє (читай - Путіну), але хоче зберегти стабільність свого сусіда і якнайшвидше поновити власне економічне зростання. Підтримати Путіна в будь якій спосіб Пекіну не вигідно, оскільки потенційні санкції ЄС та США набагато вагоміші для Піднебесної за товарообіг з Росією.
Кричущі факти про гуманітарні злочини, скоєні Росією під Києвом та в Маріуполі, більш тверезе розуміння путінського режиму і наша спроможність до спротиву схилили позицію західних урядів в бік підтримки України необхідним наступальним озброєнням.
Останній віртуальний саміт з військової допомоги Україні дає чітки сигнали - ми отримаємо необхідну для захисту своєї території зброю, включно з далекобійною артилерією, бронетехнікою, засобами ППО та ударними безпілотниками.
Союзники нададуть цю зброю на умовах фінансової підтримки ЄС, ФРН, США та інших країн.
Є повне розуміння і готовность проводити тренування українських військових в якнайшвидшому опануванні нових зразків силами контингенту країн-союзників.
Україна остаточно стає частиною «колективного Заходу». 20 квітня лідери США, Італії, Франції, ФРН, Великої Британії, Канади, Японії, Польщі, Румунії, разом із керівництвом ЄС та НАТО обговорили питання гарантій безпеки України після війни з Росією. ЄС, в свою чергу, оголосив про намір покрити більшу частину витрат на повоєнне відновлення України.
Наступають визначальні тижні, коли всі перераховані фактори Україна має конвертувати у перемогу над ворогом, знищення його потенціалу до наступу і звільнення власної території. До реалізації такої переваги жодні дипломатичні домовленості з Москвою не матимуть шансів на успіх, що усвідомлено як керівництвом України так і, що важливо, лідерами Заходу.
